Топ популярних книг за місяць!
Knigoed.Club » Фантастика » Фундація та Земля 📚 - Українською

Айзек Азімов - Фундація та Земля

547
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку "Фундація та Земля" автора Айзек Азімов. Жанр книги: Фантастика.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 34 35 36 ... 107
Перейти на сторінку:
я такий переконаний, то маю рацію.

— Але як ми переживемо це відкриття, старий друже?

— Можливо, — спробував удати невимушеність Тревіз, — Земля теж визнає мою надзвичайну правоту та дозволить діяти на власний розсуд. Але — і я нарешті до цього доходжу — я не можу бути певен, що ви двоє виживете, і це мене турбує. Завжди турбувало, але тепер дедалі більше, і мені здається, що варто відвезти вас двох назад на Гею та рушити далі самому. Це я, а не ви, від початку вирішив, що мушу шукати Землю; я, а не ви, бачу в ній цінність; я, а не ви, одержимий нею. Тоді нехай і ризикуватиму я, а не ви. Дозвольте мені летіти самому. Янове?

Пелорат уперся підборіддям у шию, від чого його довге обличчя, здавалося, видовжилося ще більше.

— Не заперечуватиму, що нервую, Ґолане, але мені буде соромно покинути вас. Я перестану себе поважати, якщо так вчиню.

— Блісс?

— Гея не покине вас, Тревізе, що б ви не робили. Якщо Земля справді виявиться небезпечною, Гея захистить вас, як зможе. І в будь-якому разі як Блісс я не покину Пела, а якщо він лишається відданим вам, то я лишаюся відданою йому.

— Що ж, гаразд, — похмуро мовив Тревіз. — Я дав вам шанс. Летимо разом.

— Разом, — вторувала Блісс.

Пелорат легко всміхнувся та стиснув Тревізове плече.

— Разом. Завжди.

4

— Глянь-но, Пеле, — покликала Блісс. Вона вручну й майже безцільно налаштовувала корабельний телескоп, перемкнувшись на нього з Пелоратової бібліотеки легенд про Землю.

Пелорат підійшов, обійняв її рукою за плечі та зиркнув на екран. Там виднівся один із газових гігантів компореллонської планетарної системи, збільшений так, щоб здаватися велетнем, яким і був. Гігант був тьмяно-помаранчевого кольору, помережаний блідішими смужками. З орбіти, осяяний сонцем, від якого був розташований далі, ніж сам корабель, він майже повністю скидався на світлове коло.

— Прекрасно, — відзначив Пелорат.

— Пеле, центральна смужка тягнеться за межі планети.

Пелорат насупив брови:

— Знаєш, Блісс, здається, так і є.

— Гадаєш, це оптична ілюзія?

— Не певен, Блісс. Я настільки ж новачок у космосі, як і ти. Ґолане!

— Що таке? — слабко озвався Тревіз і ввійшов до кабіни пілота. Вигляд у нього був трохи пом’ятий, неначе депутат щойно дрімав одягненим на ліжку — а саме це він і робив. — Будь ласка, — доволі невдоволено мовив, — не чіпайте інструменти.

— Це лише телескоп, — сказав Пелорат. — Погляньте.

Тревіз поглянув.

— Це газовий гігант, і згідно з наданою мені інформацією, його називають Ґаллією.

— Як ви визначаєте, що це він, з одного погляду?

— По-перше, зважаючи на нашу відстань від сонця, розміри планет та положення орбіт, які я вивчав, прокладаючи наш курс, це єдиний гігант, який наразі можна настільки збільшити. По-друге, у нього кільце.

— Кільце? — зачаровано перепитала Блісс.

— Ви бачите тільки тонкий блідий слід, бо ми дивимося на нього майже ребром. Можемо піднятися над планетою й роздивитися краще. Хочете?

— Не хотілося б змушувати вас перераховувати положення та курси, Ґолане…

— Та ну, комп’ютер зробить це для мене без особливих проблем. — Говорячи це, Тревіз всівся та поклав руки на позначки, які прийняли його. Добре налаштований на його свідомість комп’ютер зробив решту.

«Далека зірка», позбавлена проблем із пальним чи інерцією, швидко прискорилася, і Тревіз знову відчув приплив любові до комп’ютера-корабля, що так на нього відгукувався — ніби саме Тревізова думка живила та спрямовувала його, ніби це було могутнє й слухняне продовження його волі.

Не дивно, що Фундація хотіла отримати зореліт назад; не дивно, що Компореллон хотів його собі. Єдиною несподіванкою виявилося лиш те, що забобони Компореллона виявились достатньо сильними, щоб змусити ним поступитися.

Якщо його як слід озброїти, він пережене й подолає в бою будь-який корабель Галактики, ба навіть армію кораблів — якщо тільки не зустрінеться з іншим таким самим.

Звісно, його не було як слід озброєно. Даючи Тревізу корабель, мер Бранно була занадто для цього обережна.

Пелорат із Блісс уважно спостерігали, як планета Ґаллія дуже повільно пливла до них. Вже можна було побачити верхній (принаймні з їхньої позиції) полюс із великим вихором довкола нього, нижній же полюс сховався за вигином сфери.

На верхній половині у сферу помаранчевого світла втрутився темний бік планети, і прекрасне коло дедалі більше викривлювалося.

Найдивовижніше ж, що центральна бліда смужка більше не була прямою, а вигнулася — це зробили й інші смужки на півночі та півдні, однак менш помітно. Центральна ж тепер дуже виразно простягалася за межі планети, утворюючи з обох боків вузькі петлі. Точно не ілюзія; природа видива була очевидна. То було кільце матерії, яке оточувало планету й ховалося з дальнього боку.

— Гадаю, цього достатньо, щоб дати уявлення, — мовив Тревіз. — Якби ми рухалися над планетою, ви побачили б кільце круглим — замкнутим навколо планети, ніде її не торкаючись. Ви, мабуть, побачили б також, що це не одне, а кілька концентричних кілець.

— Я б не подумав, що це можливо, — з нерозумінням зазначив Пелорат. — Що тримає його в космосі?

— Те саме, що тримає супутники. Кільце складається з крихітних часточок, кожна з яких рухається орбітою планети. Кільця розташовані так близько до планети, що припливні сили не дають їм зростися в єдине тіло.

— Мене жахає ця думка, — похитав головою Пелорат. — Як я взагалі міг прожити ціле життя як науковець і водночас так мало знати про астрономію?

— А я геть нічого не знаю про міфи людства. Ніхто не здатен охопити всіх знань. Річ у тім, що ці планетарні кільця доволі поширені. Їх має майже кожен газовий гігант, навіть якщо то лише тонка вигнута лінія пилу. Так сталося, що у планетарній родині сонця Термінуса немає справжнього газового гіганта, тож якщо термінусець не подорожує в космосі чи не вивчав астрономію в університеті, він навряд чи знає щось про планетарні кільця. А от що справді незвично, то це коли кільця достатньо широкі, щоб бути яскравими та помітними, як оце. Воно прекрасне. Має бути щонайменше пару сотень кілометрів завширшки.

Тут Пелорат клацнув пальцями:

— То он що це значило!

— Що саме, Пеле? — Блісс здавалася ошелешеною.

— Колись я натрапив на уривок поезії, дуже давньої і написаної стародавнім різновидом галактичної мови, який важко розібрати, але то був надійний доказ поважного віку. Хоча не мені скаржитися на архаїзми, старий друже. Моя спеціальність зробила мене експертом з різновидів давньогалактичної, що доволі приємно, навіть якщо й геть не потрібно за межами роботи. То про що я говорив?

— Старий уривок поезії, любий Пеле, — нагадала Блісс.

— Дякую, Блісс. — Тоді Пелорат продовжив до Тревіза: — Вона старанно відстежує мої слова, щоб повертати мене, коли я відволікаюся — а це відбувається майже постійно.

— У цьому частина твоєї чарівності, Пеле, — усміхнулася Блісс.

— Словом, цей уривок поезії мав на меті описати планетарну систему, до якої належала Земля. Навіщо, я не знаю, бо повністю вірш не зберігся — принаймні я так і не зміг його відшукати. Збереглася лише ця одна частина, можливо, через астрономічний зміст. Хай там як, вона оповідає про блискуче потрійне кільце

1 ... 34 35 36 ... 107
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Фундація та Земля», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Фундація та Земля"