Роман Купчинський - У зворах Бескиду, Роман Купчинський

вересня 1914 року буде історична. А перший стрілець, який впав за волю України,— це Василь Чехут з Кадлубищ, повіт Броди...»

Купчинський прекрасно знав хроніку війни. Збереглися свідчення, що пережиті стрілецькі будні він занотовував у своїх записниках. Часто між такі записи потрапляли поетичні строфи, гумористичні сценки, які передавалися з рук у руки, тішили стрільців витонченою жартівливістю. Наприклад, у 1915 році великої популярності набула його «Новініада». що ходила в рукописі між бійцями.

«Новініаду» Р. Купчинського, яка налічувала 21 сторінку писаного тексту з окремими ілюстраціями Осипа Куриласа, потім називали початком досить широкої стрілецької преси. Героєм «Новініади» став стрілець Новіна, який між товаришами користувався славою витівника та відважного лицаря. Він залицяється до лагідної і красивої Маргітки — дівчини з угорської України. Батьки її змадяризовані, але з приходом усусусів у них пробуджується національна гідність, і в цьому важливу роль відіграють Новіна і Маргітка. До речі, в повісті «У зворах Бескиду» — третій частині «Заметілі» теж є Новіна, якому автор відводить поважну художню роль. Справа не тільки в тому, що Новіна із гумористичної «Новініади» майже через двадцять років перемандрує в роман, хоч це засвідчує, що Купчинський уже як сформований письменник не був байдужий до свого героя з раннього, недрукованого твору. Акцентуємо на іншому: «Новініаду» можна вважати початком, від якого Купчинський розвиватиметься як художник-епік. Адже тут він показав уміння вести розповідь, будувати конфлікт.

Продовженням розвитку Купчинського-епіка стала його поема «Скоропад». Він її писав у 1917— 1918 роках, а видав майже через п'ятдесят літ (1965) у Нью-Йорку.

Десь через три роки після написання «Скоропада» Р. Купчинський видрукував драматичну поему «Великий день» (1921). Вона вже остаточно переконувала, що Купчинський не тільки лірик, який прославився стрілецькими піснями, але й художник епічного характеру. Події твору відбуваються на горі Маківці в Карпатах — місці славної перемоги усусусів над військом царської Росії. Головний герой — Дмитро Вітовський, вірніше його дух, який з'являється зоряної ночі на поляні, вкритій березовими хрестами. Протистоїть йому тінь чорного духу — тінь Черні, що вступає з ним у двобій. Для Вітовського це звичний опір, який йому постійно доводилося долати. Долає він його і тут:

Здрімався ліс! Не чуть... Не грає!

Зів’ялий лист не шевелить?!

Заснули гори. Стихли плаї?!

Один потік не спить!

І зорі моргають очима,

Немов на будній день!?

І місяць загасив огень

За райськими дверима?!

Один, один Чумацький Шлях,

Дорога душ до раю,

Блистить, міниться в небесах,

Як у мойому краю Роса перлиста!

Бо ж нині, нині день святий!

Ні! Не святий, а трисвятий!

День перший Падолиста!!!

В той день народ порвав кайдани

І грудь свою на кров, на рани

Наставив ворогам: «На!.. Бий!!!

А краю рідного не руш!!!»

той день горів огонь святий

У міліонах душ!

Цей «святий огонь» горить і в серцях героїв трилогії «Заметіль». Правда, горить він у кожного по-своєму, з неоднаковою силою. Врешті, як і в житті. Почуття національної свідомості формувалось теж по-різному, різними соціальними умовами та багатьма іншими чинниками. Бужанським сільським хлопцям, щоб опинитися в усусусах, зрозуміло, потрібна була важча й суперечливіша дорога, ніж, наприклад, студентові прав Петрові Зваричу. Ці різні дороги до національного прозріння Купчинський і намагається простежити, що не було для нього чужим, бо в роки молодості він сам пройшов такими дорогами, бачив тернисті стежки інших.

Та час, коли Р. Купчинський писав і видавав трилогію, був дуже складний. Під кінець 20-х та на початку 30-х років у Галичині з новою силою активізуються різні партії й угруповання, творяться нові. Західноукраїнська інтелігенція, що була зорієнтована на Схід, побачила реальні прояви сваволі сталінізму. На Радянській Україні із багатьох літературних організацій, об'єднань, груп твориться єдина Спілка письменників, декларується метод соціалістичного реалізму. Тільки і тільки він! «Творчий» маховик одописання вождеві та перемогам соціалістичного будівництва набирає все більших обертів. А паралельно з цим — терор, арешти, Соловки і Сибір, масовий голодомор українського селянства.

Галицька періодика в міру своїх можливостей інформує про ці соціально-політичні процеси. Самообмануті В. Бобинський та родина Крушельницьких невдовзі стають однією із найболючіших ілюстрацій «великих перемог» на Великій Україні.

Літературна атмосфера в Галичині знову пожвавлюється. З'являється молоде творче покоління, провідне місце серед якого займає Б. І. Антонич. Старші — В. Стефаник, М. Черемшина, О. Кобилянська, О. Маковей, Г. Хоткевич, Н. Кобринська, К. Гриневичева — перебувають на творчих вершинах. Широку популярність завойовують твори А. Чайковського, Ю. Опільського, В. Будзиновського, Д. Лукіяновича, Ю. Липи. Щойно сколихнула читацький загал повість Осипа Турянського «Поза межами болю», яка стала першим і, мабуть, найкращим твором воєнної тематики.

В час появи «Заметілі» виходять твори Федора Дудка («Чорторий», «Квіти і кров», «На згарищах»), повість Юрія Шкрумеляка «Чета крилатих», повість Володимира Лопушанського «Перемога», нариси Максима Брилинського «Хресний вогонь», повість Олеся Бабія «Перші стежі» та інші. Галицьку тему у різних ракурсах опрацьовують B. Бирчак, Б. Лепкий, О. Назарак, М. Голубець, І. Филипчак, І. Калічак.

Такий інтенсивний літературний процес із домінуючою в ньому темою січового стрілецтва зобов'язував Р. Купчинського шукати нову художню інтерпретацію її. І це йому значною мірою вдалося. Його герой Петро Зварич піднімається на новий рівень усвідомлення політичної ситуації. Візьмемо для прикладу Остапа Безкоровайного з драми Петра Карманського «Буря», написаної ще 1923 року. Безкоровайний, як і Петро Зварич, також студент. Петра з війни чекає Наталка, а Остапа — Галя Розлуцька. Але це, так би мовити, зовнішні лінії, за якими протікає життя героїв трилогії «Заметіль» і драми «Буря». Є й інші, менш помітні, які начеб випливають із того, що діється навколо, в реальному житті. Безкоровайний — український патріот, та йому треба прожити немало важких воєнних днів, щоб сказати собі: «Ми є! Є український народ! Ми вже не бездушна маса, з якої можна ліпити, що кому заманеться». Зварич теж зазнає певної еволюції. Тільки його мислення, можна сказати, на іншому витку політичної свідомості. Він дивиться глибше, в корінь проблеми. Поняття патріотизму та національного обов'язку для нього самі собою зрозумілі, зрозуміла й роль стрілецтва, яка полягала в тому, що січові стрільці мусять іти «освідомлювати російських українців» у їх українстві та причинах їхньої недолі. Але поки що, розуміє він, зайди як зі сходу, так і з заходу наступають на Україну, нищать і толочать її, маючи при цьому свій розрахунок. Він розуміє, чому австрійський уряд дозволив утворити легіон Українських січових стрільців тільки з 2500 бійців. Тому, побачивши масу добровольців в українську армію, він не може