Артур Чарльз Кларк - 2061: Третя одіссея, Артур Чарльз Кларк

для такого «ширяння» попід хмарами могло вистачити ще десь хвилин на п’ять; після цього Чанґ, можливо, і зуміє добре посадити корабель, але навряд чи потім відірве його від поверхні Європи.

Майже сто років тому з такою ж дилемою зіткнувся був Ніл Армстронг. Але він не пілотував тоді своїм кораблем з пістолетом, націленим йому в голову.

Проте в ці останні кілька хвилин Чанґ якось зовсім забув і про пістолет, і про Роузі. Усі його органи чуття були зосереджені на виконанні поставленого завдання; тепер він практично сам був частиною цієї гігантської машини, якою керував. Єдиною людською емоцією, яка ще зоставалась у нього, був не страх, а п’янке, радісне, збудливе відчуття азарту, бо це була саме та робота, для якої його й готували, і це стане вершиною його професійної кар’єри — навіть якщо це фінал.

І все скидалося на те, що так воно й станеться: до підніжжя гори було вже менш ніж кілометр, а Чанґ і досі не знайшов місця для посадки. Місцевість була надзвичайно нерівна, пошматована каньйонами та всіяна гігантськими валунами. Чанґ не бачив жодного хоча б трохи рівного майданчика, більшого за тенісний корт, а до червоної лінії на індикаторі палива залишалося якихось тридцять секунд.

Аж ось, нарешті, гладенька поверхня — най-найпласкіша з усіх бачених ним досі. У межах часу, який ще залишався, це був його єдиний шанс.

Точно та елегантно Чанґ повів велетенський нестабільний циліндр, яким керував, у бік того горизонтального шматочка суші… Здавалося, той був заметений снігом… Так, був, газовий струмінь від двигуна почав той сніг здувати… Але що під ним?.. Схоже на лід — напевно, замерзле озеро… Якої він товщини?.. ЯКОЇ ВІН ТОВЩИНИ?.. «Ґалексі» вдарила ту підступно привабливу для посадки поверхню супутника п’ятсоттонним молотом розпечених газів зі своїх головних сопел. І по всій поверхні майданчика навсібіч порозбігалися радіальні лінії; лід тріснув, і у воді почали перекидатися великі крижини. Коли нестримний шал головного двигуна налетів на несподівано позбавлену криги поверхню озера, враз від зорельота концентричними колами щодуху побігли великі хвилі киплячої води.

Як і належить добре підготовленому офіцерові, яким він і був, Чанґ відреагував на це миттєво, без фатальних тривалих роздумів. Його ліва рука машинально зірвала запобіжний стопор з червоного аварійного важеля, права ж схопилася за той важіль і… рвонула на себе.

А програма АВАРІЙНА ПЕРЕДИСЛОКАЦІЯ, що мирно спала собі ще від моменту запуску «Ґалексі», миттю прокинулась і з усієї сили жбурнула зореліт назад у небо.

Розділ 30. Аварійна посадка «Ґалексі»

В офіцерській кают-компанії різкий перехід зорельота на повну тягу сприйняли як зупинку їхньої страти. Охоплені жахом офіцери, побачивши знищення обраного для посадки місця, зрозуміли, що до порятунку тепер зоставався лише один шлях; і зараз, після того як Чанґ і вибрав саме той, єдино правильний шлях, вони з величезною насолодою стали переводити дух.

Але, скільки часу вони зможуть продовжувати насолоджуватися цим відчуттям, ніхто навіть не здогадувався. У цей момент тільки Чанґ знав, чи вистачить кораблю палива, щоб вийти на стаціонарну орбіту; і навіть якщо й вистачить, пригнічено подумав капітан Лаплас, то ота ненормальна з пістолетом може знову наказати йому спускатися. Хоч він ні на хвилину не повірив би, що вона по-справжньому ненормальна, бо точно знала, що робила.

Несподівано тяга помітно ослабла.

— Заглух двигун номер чотири, — доповів один з інженерів-механіків. — Воно й не дивно: напевне, перегрівся. Не розрахований на таке тривале навантаження.

Ніяких змін у напрямку руху ніхто не помітив: тяга хоч і стала трохи меншою, проте й досі була направлена вздовж осі корабля, але зображення на екранах моніторів нахилилось якось усупереч здоровому глузду. «Ґалексі» все ще піднімалася, та, виявляється, вже не зовсім вертикально. Вона ніби перетворилася на балістичну ракету, скеровану на якусь невідому ціль на Європі.

Тяга ще раз різко впала, і на відеомоніторах горизонт знову вирівнявся.

— «Він заглушив двигун із протилежного боку…» — «…єдиний спосіб зупинити обертання корабля “колесом…”» — «Але чи зможе він утримати висоту?..» — «Славний хлопець!»

Науковці, що спостерігали за всім цим, ніяк не могли зрозуміти, що ж у цьому славного? — Зображення на моніторах повністю зникло, якщо не брати до уваги якийсь сліпучо-білий туман.

— «Він скидає зайве паливо…» — «… полегшує корабель…»

Тяга знизилася до нуля: зореліт увійшов у стан вільного падіння. За кілька секунд він пролетів крізь величезну хмару з кристаликів льоду, яка утворилась із зайвої води, спущеної з його паливних баків, умить розпорошившись і замерзнувши в скаженому холоді космосу. А там унизу, під хмарою, розкинулося центральне й головне море Європи, яке тепер неквапливо наближалося до них із прискоренням, що дорівнювало лише одній восьмій від земного. Принаймні Чанґові не доведеться вибирати місце для посадки: від цього моменту це вже буде стандартна рутинна процедура, схожа на відеогру, відому мільйонам тих, хто ніколи в космосі не бував і ніколи не буде.

Усе, що треба було для цього зробити, це лише врівноважити тягу й гравітацію так, щоб на нульовій висоті зореліт мав нульову швидкість. Існувала й певна допустима межа для помилки, але невелика, навіть під час посадки на воду, чому віддавали перевагу перші американські астронавти, чий приклад тепер так неохоче наслідував Чанґ. Якщо він припуститься помилки — а за те, що йому за останні кілька годин довелося пережити й удалося встигнути зробити для порятунку екіпажу та корабля, його навряд чи можна буде звинуватити в непрофесіоналізмі чи недбалості, — жоден комп’ютерний голос із відеогри йому не скаже: «Вибачте, ви розбилися. Хочете спробувати ще? Натисніть ТАК або НІ…»

Другому помічникові капітана Ю та двом його товаришам, що чекали зі своєю імпровізованою зброєю перед зачиненим вхідним люком, який вів на капітанський місток, дісталося, мабуть, найскладніше завдання з усіх. Вони не мали перед собою екранів моніторів, які розповідали б, що відбувається, і їм доводилося покладатися тільки на повідомлення, що надходили з офіцерської кают-компанії. Також не було нічого чути через «шпигунський» мікрофон на дверях каюти, що навряд чи й дивно, бо Чанґові та Мак-Каллен зараз було не до розмов.

Посадка пройшла просто чудово, здається, навіть без найменшого поштовху. «Ґалексі» за незначною інерцією занурилася на кілька метрів у воду, після чого відразу випірнула, наче поплавок на жилці, і, завдяки тому, що двигуни були розташовані в нижній її частині, а через це центр ваги містився там, подрейфувала далі у вертикальному положенні.

І саме тоді з того «шпигунського» мікрофона долинули перші розбірливі звуки з капітанського містка.