Стівен Кінг - Загублена земля. Темна вежа III
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
«Факт у тому, що до Санівейлського санаторію просто так, за гроші не беруть, – тоном похмурого вдоволення вичитував тато своїй «шістці». Простягнувши руку, він постукав підлеглого по лобі. – Єдине, що допоможе тобі потрапити в таке місце, – це коли тут, у черепушці, щось грандіозне перестане працювати як слід. З малим так і сталося. Але він, трясця його матері, вже всі сідниці собі намуляв. Кажуть, що краще за всіх плете ці трахані кошики. А коли його випустять – якщо випустять, – він поїде. Поїде до…
– …придорожньої станції, – пробурмотів Джейк і торкнувся лоба рукою, що прагнула затремтіти. Голоси поверталися. Крикливі, сварливі голоси, що доводили його до сказу.
Ти мертвий, Джейку. Тебе переїхала машина, і тепер ти мертвий.
Не клей дурника! Дивися – бачиш той плакат? ЗАПАМ’ЯТАЙ ПІКНІК СВОГО ПЕРШОГО РОКУ – написано на ньому. Хіба на тому світі їздять на пікніки всім класом?
Не знаю. Знаю тільки, що тебе переїхала машина.
Ні!
Так. Це сталося вранці, дев’ятого травня, о 8:25. Ти помер швидко, навіть хвилини не минуло.
Ні! Ні! Ні!
– Джоне?
Спохопившись, він злякано роззирнувся навкруги. Перед ним стояв містер Бісет, учитель французької, вигляд у нього був стурбований. За спиною в нього потік інших учнів уже вливався в Залу Скликань на ранкове зібрання. Майже ніхто не розбишакував, і криків теж не було чути. Мабуть, іншим учням так само, як і Джейкові, батьки втовкмачували, що їм страшенно пощастило потрапити до школи Пайпера, куди беруть не за гроші (хоча річна плата становила 22 тисячі доларів), а за тямущість. І мабуть, багатьом із них пообіцяли, що вони кудись поїдуть, якщо навчатимуться добре. Мабуть, батьки деяких щасливчиків навіть дотримають обіцянки. Мабуть…
– Джоне, з тобою все гаразд? – cпитав містер Бісет.
– Авжеж, – сказав Джейк. – Все гаразд. Просто я сьогодні трохи заспав. І ще не до кінця прокинувся.
Обличчя містера Бісета розслабилося, і він усміхнувся.
– Нічого, таке трапляється навіть із найкращими з нас.
– Тільки не з моїм татком. Майстер «розправ» ніколи не проспить.
– Ти підготувався до іспитової роботи з французької? – поцікавився містер Бісет. – Voulez-vous faire I’examen cet aprиs-midi?
– Гадаю, так, – відповів Джейк. Насправді він не знав, готовий він до іспиту чи ні.
І навіть не міг пригадати, чи готувався до письмової з французької.
Нині ніщо, крім голосів у голові, не мало особливого значення.
– Ще раз наголошую, що мені дуже сподобалося працювати з тобою, Джоне. Я хотів сказати про це твоїм батькам, але вони не прийшли на батьківський вечір…
– Вони дуже зайняті, – пробурмотів Джейк.
На знак розуміння містер Бісет кивнув.
– Ну, все одно мені приємно, що ти був моїм учнем. Ось і все, що я хотів сказати… а ще я сподіваюся побачити тебе наступного року на заняттях з поглибленого вивчення французької.
– Дякую, – відповів Джейк і подумав: а якої б заспівав містер Бісет, якби почув від нього «але навряд чи я вивчатиму наступного року французьку, хіба що ви надсилатимете мені матеріали до старого доброго Санівейла»?
У проході Зали Скликань з посрібленим дзвіночком у руці з’явилася Джоана Френкс, шкільний секретар. У школі Пайпера у дзвінок завжди калатала чиясь рука. Джейк подумав, що, напевне, це було ще однією принадою для батьків. Спогади про маленький червоний шкільний будиночок і таке інше. Сам він почував до цього відразу. Звук того дзвінка наче пронизував його голову…
«Я так довго не витримаю, – подумав він у відчаї. – Шкода, але я божеволію. Правда-правда, я божеволію».
Містер Бісет помітив міс Френкс, повернувся було до неї, але потім знову глянув на Джейка.
– Джоне, з тобою точно все гаразд? Ці останні кілька тижнів ти був якийсь заклопотаний. Навіть стурбований. Тебе щось тривожить?
У голосі містера Бісета звучала така непідробна доброта, що Джейк мало не розповів йому все. Але спохватився, уявивши вираз обличчя вчителя, коли він скаже: «Так. Мене щось тривожить. Один такий маленький гидотний фактик. Бачте, я помер і перейшов до іншого світу. А там знову помер. Ви скажете, що такого не може бути, і, звісно, матимете рацію. Частково я теж так думаю, але більша частина мого розуму каже, що ви помиляєтеся. Це сталося насправді. Я помер».
Якби він розповів щось подібне, то містер Бісет негайно кинувся б телефонувати Елмерові Чемберзу. І Санівейлський санаторій видався б Джейкові казковим курортом після того потоку слів, який виверг би із себе батько з приводу хлопців, у яких виникають глюки перед іспитовим тижнем. Хлопців, які вироблять таке, про що не розповіси під час обіду чи вечірки з коктейлями. Хлопців, Які Підводять Своїх Батьків.
Джейк вичавив із себе посмішку і глянув на містера Бісета.
– Просто я трохи нервуюся перед іспитами.
Містер Бісет підморгнув йому.
– Ти впораєшся, все буде добре.
І тут міс Френкс затрясла дзвіночком, скликаючи всіх на зібрання. Кожен удар язичка об стінку дзвоника ножем врізався у Джейкові вуха і маленькою ракетою проносився у голові.
– Ходімо, – сказав містер Бісет. – А то спізнимося. Адже не можна запізнюватися в перший день іспитового тижня, правда?
Вони проминули міс Френкс із її тріскучим дзвіночком, і містер Бісет попрямував до ряду сидінь, який називали Вчительськими Хорами. Хитромудрих назв, подібних до цієї, в школі Пайпера взагалі було чимало. Актова зала звалася Залою Зібрань, обідня перерва – Обідом, учні сьомих-восьмих класів – Старшими Хлопчиками й Дівчатками, і, звісно, складані стільці біля піаніно (на якому міс Френкс невдовзі почне тарабанити так само немилосердно, як калатала в дзвоник) були не більше й не менше, ніж Вчительські Хори. Усе це частина традиції, подумав Джейк. Якщо, скажімо, ти один із батьків, чия дитина ходить на поважний Обід до Зали Зібрань замість глитати бутерброди з тунцем у кафетерії, то ти можеш бути спокійний і впевнений, що якість освіти в цій країні – на належному рівні.
Він непомітно прослизнув на сидіння в задній частині зали й там затих, пропускаючи повз вуха ранкові оголошення. У голові безперестану клубочився жах, змушуючи хлопчика почуватися загнаним щуром у колесі. Він намагався зосередитися на чомусь позитивному, на світлому прийдешньому, але бачив попереду тільки темряву.
Корабель його здорового глузду потопав.
На кафедру зійшов директор Школи, містер Гарлі, й урочисто виголосив коротеньку промову про важливість Іспитового
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Загублена земля. Темна вежа III», після закриття браузера.
