Микола Миколайович Панов - В океані

в окупованій фашистами Норвегії, що постачали гітлерівську військову промисловість, були виведені з ладу бомбардуванням. Але в дуже короткий строк ці рудники знову пустила, в хід шведська фірма «Аксель Юнсонн». А шведський уряд у відповідь на наші протести, образно висловлюючись, тільки розводив руками., Що, мовляв, поробиш — інтереси приватного капіталу!

— А народ, простий шведський народ? — подався вперед боцман Птицин. — Простіше кажучи, рибалки й матроси, робітники цих самих шарикопідшипникових заводів! Вони як ставилися до фашизму?

— Як і в усіх капіталістичних країнах, у Швеції діють дві антагоністичні сили — уряд іі народ, — повернувся до нього Андросов. — Про ставлення народу Швеції до фашизму в роки війни, товаришу Птицин, я прочитав характерну деталь.

Підхопивши книжку, що сповзла аж на край столу, Андросов притис її долонею.

— У Стокгольмі, на головній Королівській вулиці, містилося Туристське бюро фашистської Німеччини. У вітрині цього бюро красувалися портрет Гітлера і різні пропагандистські знімки з фронтів. Щоночі працівники бюро довго відмивали вітрину — так густо протягом дня вона вкривалася плювками перехожих. Кожний простий швед, проходячи мимо, не позбавляв себе приємності плюнути на цю вітрину.

Присутні в каюті не сміялися. Боцман Птицин підняв руку, просячи слова.

— А тепер, виходить, Юхиме Овдійовичу, те, що раніше гітлерівці робили з цією країною, американці продовжують робити?

Він осікся, насилу проковтнув слину, сторожко глянувши скоса на капітана третього рангу, — видно, в останню мить утримався від якогось міцного слівця.

— Простіше кажучи, заїдають Швецію американські капіталісти?

— На жаль, це факт, — кивнув Андросов. — Я вже наводив дані про те, як проникає в Швецію капітал Північно-Американських Сполучених Штатів. Товаришів, що побували в шведських містах уже в післявоєнний час, вражала одна й та сама картина. Над дверима багатьох магазинів розвіваються прапори Сполучених Штатів. Маленькі зображення цих прапорів стоять у магазинних вітринах. Це означає, що в цих магазинах продаються американські товари. А тимчасом безробіття в країні зростає, судноплавство підупадає… Картина, типова для більшості країн сучасної буржуазної Європи.

— Значить, завойовують тихою сапою, торговим шляхом, — протягом сказав Ілюшин.

— Америка — єдина держава, морський торговий прапор якої нічим не відрізняється од військово-морського, — сказав раптом Ігнатьєв.

— Це ви добре підмітили, лейтенанте! — Андросов склав замітки й книжки, підвівся з крісла. Його хитнуло, він ухопився за край столу. — Одначе свіжіє. Ну, товариші, інструктаж закінчено, у вільний час починайте проводити бесіди. Хто потребує індивідуальної консультації, прошу в будь-яку хвилину заходити сюди.

— Я б дещо з вами вияснити хотів, коли у вас час буде, — сказав повар Уточкін.

— І я, товаришу капітан третього рангу, — соромливо сказала Таня.

— Прошу, товариші. Я думаю, сьогодні ввечері зможемо провести наші індивідуальні зустрічі…

Розмовляючи, всі виходили з каюти.

Десь за обрієм виникає хвиля, наростаючи хисткими водяними хребтами, біжить мимо борту корабля, мимо берегів Скандінавії з Атлантики в Льодовитий океан.

Хвиля омиває плавучі крижини, вливається в теплу течію Гольфстрім. Жива, пружна, вона обганяє борти кораблів, мчить усе далі й далі, слідом за рядами таких самих невтомних, вічно живих хвиль.

Учені твердять, що це обман зору, що хвилі не біжать по поверхні моря все далі і вперед, а горби розгойданої від вітру води здіймаються майже над одним і тим самим місцем. Як колосся житнього поля, хитаючись від вітру, ніби мчить удалину, а насправді не відривається од стебел, так і піднята вітром хвиля створює лише видимість швидкого бігу вдалину до обрію. І чим більше давить на неї вітер, тим вища хвиля, тим яскравіша ілюзія швидкого руху.

А могутні течії, що переміщають воду з одного океану в інший, зносять кораблі з курсу, рухаються часто не за напрямом хвиль, що біжать на поверхні… Як смичок, ковзаючи по струнах, примушує їх коливатися, не зриваючи з деки, так вітер, торкаючись хвиль, створює вічну музику моря…

Так розмірковував Андросов, тримаючись за кронштейн, який розгойдувався на містку від усе зростаючого розмаху хвиль, йому починало здаватися, що музика моря, про яку так красиво написано в книжках, зараз стає оглушливо гучною, майже нестерпною.

Вітер дужчав, віяв з усіх боків. Дедалі сильніше він гудів у снастях, дедалі ширше креслили верхівки щогл низько навислі хмари. На високих горбах, закипаючих білими гребенями, виникало клоччя якогось особливо густого бурого туману.

І море ставало зловісно безколірним, рвані хмари мчали по небу, як низький важкий дим. Холодний водяний пил летів на місток. Андросов витер обличчя 1 майже одразу ж знову відчув на губах гіркосолоні бризки.

Шведський лоцман, високий і худий, мовчки стояв поряд з капітаном, кутаючись у клейончастий плащ.

— Док іде з дрейфом близько двадцяти градусів… — крикнув Сливіну капітан Потапов.

Рокіт моря, свист вітру у вантах заглушили його голос. Його обличчя теж було мокре від водяного пилу. Сливін пригнувся до нього впритул.

— Погано управляюсь… Виходжу на вітер… «Пінгвін»… не може… утримувати мене на курсі! — проревів капітан Потапов. Тепер голос його покрив і рокіт моря, і гудіння вітру.

Андросов дивився назад. Високі білі фонтани майже ховали з очей стапель-палубу доку. Буксири натягнулися. Криголам хитнуло особливо великою хвилею, і Андросов відчув дивне запаморочення голови, томливо тягнуче лоскотання під грудьми — перші ознаки морської хвороби. Скільки разів виходив він у море, скільки штормів переніс, а от не позбувся цих болісних відчуттів…

«Тільки не думати про це, не піддаватися, — виникла настирлива думка. — Чому я стою тут без діла?» Але нібито свинцем налилися нога, важко було відірвати од поручнів пальці.

— Як самопочуття? — почув він дзвінкий голос Фролова, зустрів погляд його завзятих, палаючих відвагою очей. Фролов стояв біля фок-щогли, ледве притримуючись за поручні, пружно похитуючись на трохи розставлених міцних ногах. Він зовсім, не страждав від качки.

— Дуже кидає! — крикнув у відповідь Андросов, Його голос віднесло вітром, звук викрикнутих слів здався глухим і жалюгідним у навколишньому гуркоті стихії.

— Все нормально!.. Товаришу Фролов! — на всю силу легенів, так само як капітан Потапов, проревів Юхим