Редьярд Кіплінг - Мауглі

чаклунку. Старий мисливець сказав, що, незважаючи на свій обов'язок убити перевертня, він не наважується відпустити купку неозброєних людей іти без охорони Джунглями, де кожної миті може вискочити вовк-перевертень. Тому Бульдео проведе їх, і як тільки чаклунове дитинча з'явиться, — о, тоді він покаже, як найкращий мисливець Сіонійських гір діє у таких випадках. Брамін, говорив старий, дав йому талісман проти перевертнів, і тепер йому нічого боятися.

— Що він каже? Що він каже? Що він каже? — щохвилини запитували вовки, і Мауглі перекладав доти, доки люди заговорили про чаклунство, чого він сам не дуже розумів. Тоді він сказав, що чоловік і жінка, які дуже добре ставилися до нього, потрапили в пастку.

— Невже люди ловлять людей? — запитав Сірий Брат.

— Так він каже. Я не розумію до пуття його балаканини.

"Вони всі божевільні. Яке відношення мають до мене Мессуа та її чоловік, щоб через мене їх садовили в пастку? І що вони кажуть про Червону Квітку? Треба довідатись. Принаймні вони нічого не заподіють Мессуа, доки не повернеться Бульдео. Отже…" — думав Мауглі, бавлячись колодочкою ножа. А в цей час Бульдео й вуглярі хоробро чимчикували один за одним.

— Я зараз же піду до Людської Зграї,— сказав нарешті Мауглі.

— А ці? — спитав Сірий Брат, жадібно позираючи на засмаглі спини вуглярів.

— Проведи їх додому з піснями, — сказав, посміхнувшись, хлопчик. — Я не хочу, щоб вони повернулися в село до вечора. Ви можете їх затримати?

Сірий Брат, замість відповіді, вищирив свої білі зуби:

— Ми можемо ганяти їх, як спутаних кіз, якщо я знаю Людину.

— Цього мені не треба. Заспівай пісеньку, Сірий Брате, щоб вони не нудьгували в дорозі,— можна й не дуже ніжну…

Іди з ними, Багіро, і поможи співати. Коли стемніє, зустріньте мене біля села, — Сірий Брат знає, де саме.

— Нелегке полювання — вистежувати для Людського дитинчати. Коли ж я висплюся? — сказала Багіра, позіхаючи. Але по очах видно було, що вона захоплена розвагою. — Я співатиму голим людям? Що ж, спробуємо.

Вона нахилила низько голову, щоб звук лунав далі, й протяжно закричала: "Доброго полювання!" Опівнічний вигук серед білого дня звучав жахливо, як для початку. Мауглі чув, як то слабшав, то знову дужчав і нарешті стихав протяжним виттям позад нього крик пантери. Він біг Джунглями і сміявся сам до себе. Хлопчик бачив, як усі вуглярі збилися докупи, як рушниця старого Бульдео затремтіла, мов банановий лист, і завертілася то в один, то в другий бік. Тоді Сірий Брат завів: "Іа-ла-хі! Іа-ла-ха!" — Ловецький Клич Зграї, коли вона жене нільгаї, велику сизу самку. Ніби з самісінького краю землі нісся цей звук усе ближче і ближче, поки нарешті обірвався коротким різким викриком. Інші три вовки відповіли йому, та так, що навіть сам Мауглі поклявся б, що галасує вся Зграя. Потім вони завели величну Вранішню Пісню Джунглів з найрізноматнішими трелями, переливами, руладами, знайомими всякому голосистому вовкові.

ВРАНІШНЯ ПІСНЯ ДЖУНГЛІВ

Ще мить тому нічну пітьму

Не смугували тіні.

Засяяв Схід — за нами слід,

І тінь біжить в долині.

І кожен з нас в ранковий час

Закличний голос чує:

"Спочинку доброго усім,

Хто наш Закон шанує!"

І хутро, й ріг забули сміх

У мороці нічному.

З усіх кінців Князі Лісів

Скрадаються додому.

В ріллю суху вженуть соху

Воли в ярмі тяжкому.

Із краю в край весь небокрай

Горить в огні страшному.

Мерщій в барлоги! Стрілу тривоги

Метнуло сонце в тишу.

Рипить, мов крук, сухий бамбук,

Трава тривожно дише.

Знемога й сон беруть в полон

І біг непевний став.

А в небі качур дико кряче:

"Людино, день настав!"

Були ми всі в рясній росі —

Тепер просохли боки.

Де буйвол пив — намул осів,

В глею сліди глибокі.

Зрадлива тьма: була — й нема,

А день біду віщує.

Тож клич летить: "Всі міцно спіть,

Хто наш Закон шанує!"

Просто неможливо передати те враження, яке справляла ця пісня, і неможливо передати й ту зневагу, що з нею чотири вовки вимовляли кожне її слово, чуючи тріскіт гілок під вагою людей, що квапливо деруться на верховіття, і безперервні заклинання й замови Бульдео. Потім звірі полягали й заснули, бо, як і всі істоти, що самі