Ромуальд Неділько - Кресова книга справедливих

Джерело: W. Siemaszko, E. Siemaszko, Ludobójstwo..., т. 1, с. 621–622.

Глинне, ґміна Колки – польська колонія.

Влітку 1943 року за протистояння вбивствам поляків, членами УПА були повішені українець Квач з дружиною та дочкою Параскою. Наймолодший син Василь зміг вирватися катам та втекти.

Джерело: W. Siemaszko, E. Siemaszko, Ludobójstwo..., т. 1, с. 568.

Діброва, ґміна Колки – польська колонія.

20 червня 1943 року українці вбили чотири особи з родини Рудницьких та 17-річну Ванду Стемпєнь. Її родина була схована українцем-баптистом і перевезена до Маневичів.

Джерело: W. Siemaszko, E. Siemaszko, Ludobójstwo..., т. 1, с. 568.

Жабче, ґміна Чаруків – українське село, в якому проживало декілька польських родин.

У липні 1943 року члени УПА закрили в церкві і живцем спалили греко-католицького священика Серафима Горосевича. Разом з ним згоріло чотирьох поляків, яких він приховував. У своїх проповідях він засуджував злочини, які здійснювалися українцями на польському населенні.

У 1943 році члени УПА відрубали голову українцеві Милисевичу, ковальському помічникові, одруженому на польці, за відмову вбити дружину.

Джерело: W. Siemaszko, E. Siemaszko, Ludobójstwo..., т. 1, с. 552; A. Zawilski, Znów ożywają kurhany..., с. 250–251.

Журавичі, ґміна Сильне – українське село.

Восени 1941 року група молодих українців затримала Фелікса й Станіслава Трусевичів з Оборок (ґміна Колки), які переходили через село, і відвела на допит до солтиса. Там Станіслав був роздягнений догола. Молоді українці заглядали в хату солтиса, погрожуючи сокирами й ножами. Солтис заспокоїв боївку і атаковані повернулися додому.

Джерело: W. Siemaszko, E. Siemaszko, Ludobójstwo..., т. 1, с. 629–630.

Загаї, ґміна Чаруків – польсько-українська колонія.

У червні 1943 року польські мешканці, остережені українцями про небезпеку, що їм загрожує з боку УПА, змогли заховатися в селі Несвіч та в Луцьку. Частину залишених хат члени УПА спалили, а майно пограбували.

Джерело: W. Siemaszko, E. Siemaszko, Ludobójstwo..., т. 1, с. 551–552.

Знамирівка, ґміна Сильне – українське село з двома польськими родинами.

У травні 1943 року члени УПА напали на дві польські родини і частину людей вбили. Чотирма врятованими дітьми, в тому числі Мечиславом Камінським, заопікувався місцевий українець. Через два тижні дітей забрали та вивезли до лісу на розстріл. Врятувався тільки Мечислав Камінський – поранений, отямившись, він повернувся до українця, який раніше його переховував, а той завіз його до Гути Степанської (Костопільський повіт).

Джерело: W. Siemaszko, E. Siemaszko, Ludobójstwo..., т. 1, с. 628–629.

Козакова Долина, ґміна Чаруків – українська колонія, в якій проживало декілька польських родин.

Під кінець березня 1943 року українець Євчук остеріг Павла Завільського про приготований напад на його брата Аполлінарія. За сприяння полякам, і, особливо, за попередження про плановані напади бандерівців, всю родину Євчуків було вбито.

Джерело: Свідчення Леокадії Завільської, „Na Rubieży” 1998, № 30, с. 18.

Кошів, ґміна Торчин – село з перевагою українського населення над польським.

29 червня 1943 року члени УПА вбили 31 поляка. Нечисленним удалося сховатись. Сховок і допомогу надали їм українські родини Сапожників і Шереметів, родина Костянтина Бойчука, а також Іван Гродський та Семен Яцюр.

Одна з польських родин за дві години перед атакою була майже силою спроваджена знайомим українцем, сином Петра Бамбули з Линева (ґміна Свинюхи/Привітне Горохівського повіту), до обійстя його батька. Вони там приховувалися протягом декількох днів. Поранену дружину Юліана Соколовського українці завезли до лікарні, а двох врятованих синів взяли під опіку.

Родину Маріанни Бонк остерегла перед нападом 23-річна Шура Сапожник. «Ми врятувалися дивом, – пише Ірина Юстина, дівоче Бонк, – увесь час сиділи в цій стодолі, ніхто нас не видав. Деякі українці були для мене дуже добрі і прихильні, наприклад, Бойчук Костек – ми разом викопали такий бункер в землі, нагорі була рухома покрівля, на ній росла трава. Часто ми там ховалися від бандитів. Івасик Шеремета, молодий українець, мав 13–15 років, інформував нас про наміри й рухи банд. Деякі українці, які співчували полякам, поділили ту саму долю.

Шура Сапожник, найгарніша дівчина в селі [...]. Я пам’ятаю, як вона разом з моєю мамою оплакували смерть моєї сестри Ванди і співчували полякам [...]». У липні 1943 року, за сприяння «ляхам» та невиявлення криївки її брата Толька, який відмовився брати участь в акції проти поляків і вступати до УПА, Сапожник була вбита членами УПА.

З їхніх рук також загинули українці, брати Іван та Петро Черваки – за затаювання місця приховування їхнього брата Романа, одруженого з полькою. Він відмовився вступити в УПА, брати участь у вбивствах поляків та вбити свою дружину.

12-річна Ольга Червак врятувала польку, свою молодшу подругу. «Одного дня я пішла з нею до церкви в Садові, – згадує Сабіна Круліковська, дівоче Тарнавська. – Там відбувалося щось незвичайне. Українці зносили сокири, вила, ножі, а піп святив їх, щоб ішли вбивати поляків і таким чином отримати вільну Україну. Тоді вона вивела мене зі святині і показала стежку, кажучи швидко тікати». Коли під кінець серпня 1943 року Тарнавські втекли до Локачів, українець з польським прізвищем Войцеховський привіз їм збіжжя. «Він нам привіз до Локачів 1 центнер пшениці і 1 центнер жита. Сказав тоді батькові: „Ти, Мар’яне, не маєш хліба, то я тобі привіз, бо взяв твоє збіжжя”. Коли повертався додому, зустріли його націоналісти і так сильно побили, що він помер. А жахливу кару отримав за те, що возив полякові хліб».

Джерело: AIPN, 27 WDAK, V/52, Свідчення Тадеуша Жуковського, арк. 171зв. (тут наведене свідчення Ірини Юстини); I. Justyna z d.