Петро Михайлович Лущик - Ратники князя Лева

після цього ви вважаєте Гійома де Пардо благородним? — здивувався де Ревель. — Дивно це чути, адже саме через нього ви потрапили в опалу.

— Можливо, але я б ніколи не зашкодив істинному християнину.

— Це похвально чути. Шевальє, ви знаєте, що сталося далі з цими лицарями?

— Так, месіре! Герцог де Пардо загинув на землях схизматиків, Едуард Бомон став монахом-цистеріанцем, а інші лицарі влітку поклали свої голови у війні з невірними.

Х’юго де Ревель перехрестився. Затим промовив:

— Що ж, тепер я бачу, що магістр де Шатонеф помилився — нехай проститься йому це! Ви, шевальє, діяли правильно, і я не бачу жодної причини вас засуджувати.

— Дякую, месіре!

— Але я покликав вас не лише за цим. Я недаремно запитав вас про Гійома де Пардо та Бомона. Правда, я не знав, що вони стали мимовільною причиною вашої опали. Сьогодні я отримав від Святійшого отця листа (Великий магістр кивком голови показав на згорнутий пергамент). Йому стало відомо, що на руських землях командору де Пардо вдалося отримати священну для нашої віри реліквію. Її цінність настільки велика, що будь-яке намагання порівняти з чимось не витримує цього. Ну, може, лише з чашею з кров’ю Спасителя. Я бачу, що ви заінтриговані.

— Так, месіре! Зізнаюся — це так.

— І не лише ви, шевальє. Дізнавшись, що це за реліквія, я спочатку навіть не повірив, тим самим засумнівавшись у словах Святійшого Отця, нехай проститься мені цей гріх! Але ви мене зрозумієте, коли дізнаєтесь, що Гійом де Пардо тримав у руках пектораль первосвященика Каяфи!

Карл Руерг не бачив себе збоку, але з виразу магістра зрозумів, що має ошелешений вигляд.

— Ось так приблизно і я виглядав! — заспокоїв його Х’юго де Ревель.

— Дозвольте запитати, месіре! Де тепер пектораль?

— Її поховали разом із командором у далекій Рутенії. Як ви знаєте, Едуарда Бомона вигнали брати з ордену за якусь провину. Будучи істинним християнином, він не захотів, щоб цей скарб назавжди залишився в чужих землях, а став символом віри тут. Тому Бомон повідав про нього Святійшому Отцю. А той уже повідомив мене.

Великий магістр замовк, важко зітхнув і продовжив:

— Я хочу доручити вам, шевальє, цю важливу і водночас небезпечну місію: повернути пектораль Каяфи Святому престолу. На жаль, це все, що ми знаємо про неї. Я знаю, що завдання небезпечне і деякою мірою, може, нездійсненне. Але не для такої людини, як ви.

Карл Руерг роздумував недовго. Він підвівся з крісла і схилив голову на знак згоди.

— Якщо Ваша святість довірить мені цю місію — я її виконаю! — впевнено сказав він.

— Я не сумнівався у такій вашій відповіді, — задоволено підсумував Великий магістр. — На жаль, змушений констатувати, що це все, що нам відомо про пектораль. Вона разом з покійним де Пардо лежить у землі поруч того міста, де загинув командор. І більше нічого нам не відомо.

— Тоді дізнаюся на місці.

— Так, це єдиний вихід. Я хочу, щоб ви, шевальє, детально обдумали можливі шляхи, як ви доберетесь до руських земель.

— Так, месіре!

— Скільки часу вам потрібно, щоб обдумати всі деталі? — поцікавився де Ревель.

— Смію просити про десять днів, — обережно мовив Руерг.

— Тиждень! — сказав магістр таким тоном, що шевальє зрозумів: дякувати треба і за це.

— Месіре...

— Я вас не обмежую в коштах. Все, що потрібно для вашого фінансування, ви отримаєте. І ще одне: ви можете залучити до справи будь-кого з братів.

— Так, месіре!

Великий магістр відпустив Руерга, а сам залишився думати далі. Його не полишала думка про те, що він пропустив щось важливе. Щоб переконатися в тому, де Ревель знову розгорнув послання папи. Цього разу він не став читати такий милий йому початок, де його вперше назвали Великим магістром. Натомість Х’юго вчитався в другу частину послання. Перечитавши її двічі, магістр нарешті зрозумів, що його хвилювало. Папа Римський нічого не сказав про місце, де похований Гійом де Пардо. Це було дуже дивно, якщо врахувати, що звістку про пектораль приніс друг командора, Бомон, а той не міг не пам’ятати, де його поховали.

— Тут криється якась таємниця... — пробурмотів Великий магістр ордена Святого Іоанна.

Подібні думки мучили і Карла Руерга, коли він намагався придумати більш-менш достовірну версію своєї появи у володіннях руського короля. Того самого короля, брата якого свого часу відправився коронувати Гійом де Пардо і могилу якого належало йому, Руергу, знайти. От тільки чому Едуард Бомон, який так детально розповів Святійшому Отцю про пектораль, пропустив таку важливу деталь, як місце поховання улюбленого брата-лицаря? Незрозуміло. Але Карл Руерг вирішив з’ясувати це або в магістра, або вже на місці. А перед тим у нього було головне завдання: без підозри опинитися в Рутенії.

Акра, хоч і була напхом переповнена лицарями, монахами, торговцями і переселенцями, все ж займала невелику площу, тому для Руерга виявилося досить просто отримати інформацію, яка його цікавила. І коли через сім днів він знову опинився перед Великим магістром (а до того часу вже всі знали про неймовірну милість, що її надав Святійший отець ордену), шевальє міг у деталях розповісти про