Чак Паланік - Створи щось. Історії, які неможливо (не) прочитати

Друга річ, яку збагнув Койот, торкалася самої суті сексуального потягу, і полягала вона в доступності. Саме доступністю й спокушала порнографія. Взяти хоча б типовий розворот порнографічного журналу, скажімо, з Лелечихою: дзьоб, роззявлений, як літера «О», немов для орального сексу; сідниці хіба що не в об’єктиві, чи, сказати вже, об’єктив у сідницях; стрінги, скільки їх там, спущені аж до високих підборів — видко одразу: така не відштовхне. Якщо ту ж Фламінго навчити класти вказівного пальця якомога далі до рота, поки повз неї повзуть автівки з усілякими збоченцями, то була б вірна ознака того, що її задовольнить навіть і такий повний невдаха, як ти. Втім, вона була на правильному шляху: лайкрову міні-юпку задрано до самого вихідного отвору, що можна було розцінити як заохочування твоїх хтивих намірів, це як триматися за руки усім самотнім і сором’язливим. Щоночі автомобілі баражували кварталом, де промишляла Фламінго. Це була даність. Вона дасть. Вірняк.

Не сказати, щоб Койот не відчував і на собі її зваби, та проти того, щоб остаточно піддатися, повставав його власний член, що, бач, ніяковів у джунглях дикого кварталу, та з такою автівкою, та ще й серед затору, де, куди не кинь, самі покидьки і збоченці, та ще й маючи за спиною маленьке скигливе койотинчисько, пристебнуте до заднього сидіння.

Єдине, чим Койот таки завинив перед дружиною, був, отже, келих вина, коли він трохи надпив, а потім долив, а потім іще надпив, і, коли вона спитала його, скільки келихів він вже осушив, Койот тільки похитав головою: «Це перший». На що вона теж похитала головою, рішуче осушила рівно половину, а потім, накривши целофаном, сунула до холодильника до кращих часів. Хай як це не скидається на божевілля, але вона дійсно вчинила так.

Ледве котячись темною вулицею, за дюйм долаючи димову завісу вихлопних газів і тримаючи вухо на приховану у напівтіні малу, Койот аж здригнувся, зненацька почувши страшний зойк: «П’ять доларів!» Зойк лунав від бачків з непотребом, що вишикувалися вздовж дороги. Пригледівшись, Койот побачив між бачків Фламінго. «Найсміливіші бажання на дурничку усього за п’ять доларів!»

«Яке ж це “на дурничку”, — здивувався про себе Койот, — коли це за п’ять доларів?» Він уже зібрався додати газу, коли вперся в бампер попередньої машини. Краєм ока він помітив, як Фламінго ступає на самий бордюр. Район діяв за принципом: усе на дурничку, якщо платиш сповна. Фламінго постукала кістлявими костяшками пальців у пасажирське віконце, нахилилася нижче та показала вказівним пальцем на кнопку, що замикала віконце зсередини. Постукала ще раз, вже наполегливіше, одночасно другою рукою смикаючи ручку дверцят, ніби збиралася її відірвати. «На дурничку!» — вигукнула вона ще ближче, притиснувши розмальовані губи до самого скла і залишаючи на ньому жирний змазаний відбиток помади; зсередини він виглядав жахливо, як той червоний м’ясистий равлик, що збирає водорості з внутрішньої стіни акваріума. Голосно так, що й малій койотинчисьці не снилося, вона заверещала: «Татку, агов, задарма віддаюся!»

Її спроби прорватися всередину вже залишили на автівці масний слід. Від крику розбризкалася слина, велика пляма розповзлася лише в кількох дюймах від обличчя малої, що безжурно куняла. Вуличні вогні відкидали зловісну тінь на маленьке заспане обличчя. Від смердючого дихання Фламінго запітніло скло, а пурпурові нігті, розмазуючи туман, залишили на ньому розводи з відбитків пальців та помади. Мало того, оскільки Койот ані на хвильку не зупинявся, відбиток густо наквацяних губ у розводах пальців проповз по всій довжині пасажирських вікон, як багряний гальмівний слід.

Койотові лячно було навіть уявити, яка зараза могла пристати до його авто, і весь шлях додому тільки й думав про те, від якого чудовиська врятувала його родину така начебто непомітна річ, як чисте скло. Койотиха все ще спала, коли він поклав койотинчисько поруч із нею, підіткнув тій ковдру, а сам, прихопивши пачку «Клінекс»[89], повернувся до автівки. Під пильним оком Вола й Лами, що як сиділи під ліхтарем на веранді, так, здавалося, і не зрушили з місця, він узявся до своєї темної справи. Роздивитися бруд у пітьмі було важкенько, та кожного разу, як Койот проводив серветкою по склу, на ній залишалася темно-багряна пляма. Навшпиньках він прокрався в дім за свіжою порцією того, чим можна відтирати бруд. Поплював і знов заходився терти скло, мішаючи, таким чином, слину Фламінго зі своєю, свою ДНК з її. На світанку на веранді з’явилася дружина, вдягнена у банний халат, із чашкою кави в руках і спитала, що то він робить. Із сусідньої веранди Віл з Ламою дивилися на неї з ніжністю, з якою хижак дивиться на свою здобич.

«А як тобі здається, що я роблю? — тявкнув у відповідь Койот доволі роздратовано, бо хоч як крути, а він, не складаючи рук, працював цілу ніч, і, не відволікаючись від свого заняття, додав, — мию цю грьобану тачку!»

«Клінексом?» — уїдливо спитала дружина. Дійсно, все узбіччя навколо було скрізь заслано пожмаканими серветками, і вона, як була у банному халаті, почала їх збирати. «І памперсами?!» Дійсно, поміж серветок деінде виднілися ще й одноразові дитячі підгузки, на кожному з яких жевріла темно-багряна пляма. На білому тлі ті плями виглядали чи то як синці від засосу, чи то відхарки від сухоти, чи то ознаки невиліковного раку крові, який можна підхопити лише статевим шляхом.

Цілісіньку ніч Койот лише те й робив, що плювався, аж поки в роті не пересохло. Від возюкання по склу назад-уперед він якщо й відчував свій лікоть, то лише як тупий ниючий біль. У горлі дерло, наче він піску об’ївся.

Доки Черепаха й Морж іще не виповзли зі своїми стільцями на партію-другу звичного доміно у промінні ранкового сонечка, Койот устиг похапцем прийняти душ і зібратися на роботу. «Де ж справедливість, — нарікав він на сусідів, — коли все, хай чого вони торкаються, вилазить мені боком». І в голові його почали визрівати плани помсти.