Дженні Ерпенбек - Прокляття дому

жарт, до того ж невдалий, так що вона навіть не засміялася. Він багато годин провів у цьому склепі, рисуючи мертвих, абсолютно не переймаючись питанням фізичних основ консервації, до прикладу, руїни.

Ми мусимо на Захід, сказав тоді якогось вечора його друг, коли до іспиту залишався всього тиждень. Ми там повторимо цей рік навчання. Студентів зі Східної Німеччини записують у випадку продовження навчання на Заході на один курс раніше, а їм якраз цього року і бракувало, через карнавал і тих мертвих у гроті. Почнемо спочатку, сказав його друг. Тут у них, казав він, шансів не було, тому що тут особові справи, а з ними і час, не зупиняють. Тоді вони поміркували, в якому місці найлегше буде організувати втечу. На зеленому кордоні ані він, ані його друг не зналися, повітряної кулі у них не було, тому вони вирішили тікати по Ельбі. Зараз ще так холодно, сказав друг, що ніхто з прикордонників не розраховуватиме всерйоз, що комусь спаде на гадку перепливати річку. Перед тим ми нап'ємося, щоб не відчувати холоду, і — на тамтой берег. Так сказав його друг, саксонець. Про своїх коханих не говорив ані він, ані друг. Так, хоча це й видається йому сьогодні неймовірним, сказав би він, але тоді він простісінько забув про свою наречену. Минув тиждень, вони спакували плоскогубці і три пляшки вина, сіли з велосипедами в поїзд, проїхали півтори години, а тоді вирушили з маленької залізничної станції над Ельбу. Там вони напилися, і, як і заплановано, забрели напередодні іспиту зі статики й будівельної фізики в річку, щоби вплав повернутися на один рік назад.

Свою наречену, сьогоднішню дружину, він побачив знову аж у залі суду. Туди її викликали давати свідчення і запитали, чи знала вона про його намір утекти. І вона, відповідно до правди, відповіла «Ні». Порівняно з тим моментом, усі екзаменаційні питання зі статики й будівельної фізики видавалися дитячими, і він збагнув, що доплив до свого іспиту, а не віддалився від нього. Та плавання — завжди однакове. Згодом він попросив наречену принести йому до в'язниці підручник зі статики і будівельної фізики, а тоді здавав співкамерникам окремі теми з предмета. Відсоток чоловіків з будівельної галузі був на той час вищим, ніж звичайно, тому що під час будівництва стіни щоразу знаходилися робітники, які робили спроби перемахнути на інший бік власного творіння. Після ув'язнення він подався до свого колишнього професора і попросив дозволу здати іспит екстерном. Іспит він склав без зусиль, проте навчання не поновив.

Здається, дружина вже заспокоїлася, вона бряжчить склянками, уже, мабуть, підвелася і взялася прибирати зі столу. Коли він обертається, то бачить крізь завісу з вербових віт, як вона з тацею в руках зникає за дверима майстерні. Його погляд ковзає по білих пластикових вазонах з квітами, які вона почепила на дерева, ліхтар освітлює вазони, і їхня штучність ще більше віддалена від ночі, ніж світло ліхтаря. Клуня, в якій вони з дружиною влаштували свій побут серед різноманітних інструментів, повністю неосвітлена. Угоди з власницею дому, відколи правонаступники попереднього власника заявили про свої претензії на земельну ділянку, вони дотримуються вже суто умовно. Адже і літнє помешкання, і відносини винаймач — орендар зараз — не більше, ніж провізоричне рішення, як сказала власниця дому. Коли виясняться відносини правовласності на користь спадкоємців, їм, йому та його дружині, доведеться звідси поїхати, так вони домовилися з власницею дому. Тільки ніхто не знає, коли саме це станеться. Орендарі — звучить подібно на «злидарі», сказала його дружина після однієї з розмов з власницею дому, і відтоді поняття «злидар» якимось чином пов'язується для нього зі щастям, що його він зазнає тут під вітрилами на озері. Щастя виростає з хаосу злиднів, подібно до того, як безконечність проростає з озера, обмеженого берегами, з озера, до якого він зараз повертається спиною. Він і його дружина проводять свої вихідні в помешканні, переобладнаному в клуні-майстерні, прив'язують яхту до мостика над озером, що не належить їм, та, незважаючи на це, міг би він сказати, вони абсолютно щасливі на цій земельній ділянці, яку орендують на відповідних умовах.

Якби тоді йому вдалося втекти, він би найімовірніше закінчив навчання на Заході. В усякому випадку після відкриття катакомб, переміщення мертвих і відбудови церкви музей міської історії відразу ж купив його рисунки мертвих. Та після відбуття ув'язнення його відрядили у Східній Німеччині на меблеву фабрику облагороджувати продукцію, ніхто й не чекав чогось інакшого. В принципі, то мав бути перехідний момент, тимчасове вирішення проблеми. Через півроку він би зміг і тут поновитися на своєму навчальному місці, проте прийняв інакше рішення і залишився простим робітником на фабриці. Тимчасове вирішення проблеми протривало усе його життя, аж досі, коли він уже вийшов на пенсію. Коли про це заходила мова, він завжди повторював, що йому легше дається практична праця, ніж навчання. І що тут скажеш. Він іде, відчуваючи розхитані дошки містка під ногами, і думає, що було б добре, якби йому і його дружині вдалося померти ще перед остаточним вирішенням долі власності. Адже тоді у поминальній промові сказали б, що вони змогли до кінця своїх днів робити найулюбленішу справу: виходити під вітрилами на воду.

Садівник

У селі говорять, що бачать ночами доньку господаря в товаристві хлопців на містку, вона там, говорять, курить і п'є. Особливо при світлі повного місяця, говорять, вона перелізає без відома батьків і бабусі через поруччя невеликого балкончика у своїй кімнаті, переступає на підвіконня вікна великої кімнати, а з нього на підставлені руки садівника, який таким чином допомагає їй спуститися, а згодом таким самим шляхом вона залізає назад до себе в кімнату.

Орендарі раді, що садівник не рухається зі свого порога, тримаючи в роті згаслу сигару, коли беруться спилювати великий ялиновий кущ, їм залежить на тому, щоб якомога