П'єр Буль - Міст на річці Куай

встиг нічого придумати, тільки мимоволі виставив уперед ноги й учепився щосили в бамбуковий пліт. Сіамці відірвались. На щастя, ми натрапили на них трохи далі. Просто пощастило!.. І знаєте, Вардене, що зробив Джойс? Завважте, на роздуми в нього було не більше чверті секунди. Він кинувся на пліт, схрестивши руки й прикривши ними детонатори. А знаєте, навіщо, Вардене? Щоб не розпався пліт, бо в ту мить луснула мотузка, що зв’язувала його частини. Пліт уже, по суті, почав був розповзатись. Катастрофа! Джойс одразу це помітив. І блискавично прийняв рішення. В нього прекрасна реакція. Він був просто переді мною. Я бачив, як пліт вискочив з води й пролетів у повітрі, мов той лосось, що долає проти течії пороги. А Джойс був там, на ньому. Потім відплив я, і ми, як могли, зв’язали обидві частини плоту. Завважте, адже прикріплені до його живота детонатори опинилися тоді на самому пластику, і тільки дивом — знову дивом! — не сталося вибуху. Я бачив, як його підкинуло в мене над головою. Мене ніби пронизало блискавкою… То був єдиний раз, коли я згадав про те, що ми перевозимо вибухівку. Та дарма. За тих обставин це було найменше лихо з усіх, що загрожували нам. І він прийняв рішення за якусь чверть секунди. Надзвичайний хлопець, запевняю вас, Вардене! З нього будуть люди.

— Дивовижне поєднання холоднокровності й блискавичної реакції, — погодився Варден.

Стишивши голос, Шірс повів далі:

— З Джойса мають бути люди, Вардене. Це справа якраз для нього, і ніхто не може перешкодити йому довести її до кінця. Цей удар по праву його. І він це знає. Ми з вами, Вардене, — лише помічники. Колись і ми грали перші ролі… Тепер нам треба подбати про те, щоб полегшити йому ношу. Доля мосту в надійних руках.

Вибравшись із порогів, вони попали у досить спокійні води і скористалися цим, щоб скріпити пліт. Потім їх іще раз занесло у вузький фарватер, і вони мало не застрягли серед купи скелястого каміння. Посеред тієї купи утворився вир, і в ньому пліт та людей, що вчепилися в нього, крутило кілька довгих хвилин, отож вони вже мало не втратили будь-яку надію.

І все ж їм пощастило вибратись із цієї пастки. Згодом річка поширшала, і зненацька течія стала така спокійна, що їм здалося, ніби вони пливуть величезним тихим озером. Вже було видно береги, і їм пощастило триматися середини течії. Незабаром вони побачили міст.

Шірс урвав розповідь і мовчки поглянув на долину.

— Як дивно бачити його ось так, згори… і весь одразу. Коли дивишся на нього знизу, та ще й у темряві, він має зовсім інший вигляд. Я вже потерпав, що нас викриють. Мені здавалося, що нас видно так само добре, як удень. Звичайно, то був обман. З води стриміли тільки наші носи. Пліт плив під водою, мало не торкаючись дна. Переломилось кілька бамбукових тичок. Та все минулося щасливо. Світла там ніде не було. Ми нечутно прослизнули в морок, що згущався під мостом, прив’язали пліт до однієї з паль і взялися за роботу. Холод уже пронизував нас до кісток.

— Не було ніяких ускладнень? — запитав Варден.

— Ніяких, якщо ви вважаєте таку роботу нормальною.

Шірс знов урвав розповідь і, мов загіпнотизований, втупився в міст, осяяний призахідним сонцем.

— Все це здається мені якимсь нереальним, Вардене. Коли настає вирішальна мить, щоразу питаєш себе, чи все це правда, чи все це — реальність, чи заряди справді закладено й досить тільки натиснути на важіль маніпулятора… Все здається тобі просто неймовірним… Джойс сидить там усього за сто ярдів від японського посту. Він сховався за отим рудим деревом навпроти мосту. Б’юсь об заклад, відтоді, як я його залишив, він не зрушив з місця. Але ж до завтра, Вардене, може трапитися що завгодно! Досить тільки, щоб якомусь, японському солдатові заманулося пополювати в джунглях на змій… Ні, не слід було мені залишати його там. Краще було б зайняти пост сьогодні вночі.

— Він має кинджал, — зауважив Варден. — Тепер усе залежить тільки від нього. А що сталося після того, як ви причалили до мосту?

Після тривалого перебування у воді шкіра стає такою вразливою, що її ранить навіть легкий дотик будь-якого гострого предмета. Особливо це стосується рук. Трохи об щось тернувся — і шкіра із пальців злазить цілими клаптями. Особливо важко було розв’язати мотузки, якими вони поприв’язува-, ли до плоту вантаж. То були грубі домашні вірьовки з гострими, розтріпаними на кінці волокнами.

— Здається, це дитяча забавка, Вардене… Але в тому стані, в якому ми були… До того ж, коли все треба робити у воді та ще й нечутно!.. Погляньте на мої руки! У Джойса вони такі самі.

Шірс іще раз обвів очима долину. Його думки були прикуті до того, хто сидів у засідці на ворожому березі. Шірс здійняв руки, розглядаючи глибокі рани, що запеклися на сонці, потім зробив непевний жест, ніби від чогось відмахуючись, і повів розповідь далі.

Кожен із них мав кинджал, але закляклі зранені руки погано слухались. А пластик, хоч ця вибухівка й досить стійка, небезпечно прохромлювати металевим предметом. Досить скоро Шірс збагнув, що від таїв більше не буде ніякої користі.

— Цього я й боявся. Я сказав про це Джойсові ще перед тим, як ми почали вантажити пліт. Отож тепер ми, щоб довести роботу до кінця, могли розраховувати лише на себе. Сіамці геть вибилися з сил. їх аж тіпало від холоду. І я відіслав їх до підніжжя гори. Ми зосталися вдвох. Для такої роботи, Вардене, не досить самої фізичної витривалості. Джойс тримався чудово, я — ледь-ледь. Мабуть, я був уже на грані. Старію.

Один по одному відв’язували вони від плоту заряди й прикріпляли їх до паль, позначених на плані. Щомиті обох їх могла знести течія. Під водою працювали навпомацки, прив’язуючи вибухівку тими ж таки клятими