Марк Твен - Пригоди Тома Сойєра

про те, щоб зробитися лікарем, але бідність не дозволила йому піти далі шкільного вчителя в цьому глухому містечку. Щодня, сидячи в класі, він виймав із шухляди якусь таємничу книжку і в ті хвилини, коли учні не відповідали уроків, заглиблювався в читання. Ця книжка була в нього завжди замкнена. Не було жодного школяра, який не вмирав би від бажання заглянути в цю книжку, але нагоди ніяк не траплялося. Що це за книга? Кожен учень мав свої здогадки, але довідатися про істину не було змоги. І ось Беккі, проходячи повз кафедру, яка стояла біля дверей, помітила, що ключ стирчить у замку. Хіба ж можна було не використати такий рідкісний випадок? Дівчинка оглянулася — навколо ні душі. За хвилину вона вже тримала книжку в руках. Назва «Анатомія», твір професора такого-то, нічого їй не пояснила, і вона заходилася перегортати сторінки. На першій сторінці вона побачила гарно намальовану й пофарбовану людську постать.

Цієї хвилини тінь упала на сторінку: в дверях стояв Том Сойєр і краєм ока дивився на малюнок. Беккі швидко згорнула книжку і так невдало, що роздерла малюнок до середини. Вона кинула книжку в шухляду, обернула ключ у замку і розплакалася від сорому й досади.

— Томе Сойєре! Як це схоже на вас. Яка підлість — стати за спиною людини і підглядати!

— Хіба ж я знав, що ти тут на щось дивишся?

— Сором вам, Томе Сойєре! Ви, звичайно, підете скаржитися на мене… і що я тоді робитиму? Що я робитиму? Мене неодмінно відшмагають різками, а мене ще ніколи не били в школі.

Вона тупнула ніжкою об підлогу і додала:

— Ну і скаржтеся, якщо ви такий підлий! Я теж дещо знаю. Почекайте, побачите, що буде. Гидкий, гидкий, гидкий!

І, плачучи, вона втекла з кімнати.

Том остовпів, приголомшений несподіваним її нападом. Потім він сказав собі:

— Які ці дівчата дивні й дурні! Ніколи її не били в школі! Подумаєш, відшмагають! Ці дівчата всі такі — тонкосльозі й боягузи. Зрозуміла річ, я не скажу старому Доббінсу про цю дурненьку… Я можу помститися інакше, без підлості. Але вона сама піймається. Доббінс спитає, хто розірвав його книжку. Ніхто не відповість. Тоді він почне — як завжди — перепитувати всіх по черзі, і коли дійде до винуватої, то відразу довідається, хто це — витримки у них ніякої. У дівчат про все можна довідатися з обличчя, — вони нічого не вміють приховати. Ну, і відшмагають її… напевне. Піймалася Беккі Течер, уже їй тепер не виплутатися.

Подумавши трохи, Том додав:

— Що ж! Так їй і треба! Вона раділа б, коли б я спіймався, — то хай тепер сама спробує.

І Том приєднався до юрби школярів, що гралися на подвір'ї. За кілька хвилин прийшов учитель, і почався урок. Том не дуже цікавився навчанням. Він щохвилини поглядав у той бік, де сиділи дівчатка, і обличчя Беккі будило у нього тривогу. Пригадуючи її поведінку, він зовсім не хотів жаліти її, а проте не міг утриматися, щоб не пошкодувати, не міг викликати в собі нічого схожого на радість і зловтіху. Та ось невдовзі учитель побачив, що Томова книжка залита чорнилом, і вся увага Тома була захоплена його власними справами. Беккі на хвилину перестала бути байдужою і дуже зацікавилася тим, що сталося. Вона знала; всі запевнення Тома, що він не обливав своєї книги чорнилом, однаково не допоможуть йому. Так і сталося. За те, що він заперечував свою провину, його покарали дужче. Беккі думала, що радітиме з цього, і намагалася запевнити себе, що справді радіє, але це було не дуже легко. Коли дійшло до різки, їй страшенно захотілося встати й сказати, що це зробив Альфред Темпль, але вона змусила себе сидіти тихо, кажучи собі: «Адже ж Том напевно викаже, що я розірвала малюнок. Отже, не скажу ні слова! Навіть коли б треба було врятувати його від смерті».

Том дістав свою порцію різок і повернувся на місце, не почуваючи особливої образи. Він подумав, що, може, й справді як-небудь ненароком, граючись з товаришами, він перекинув чорнильницю на книжку. А заперечував він свою провину тільки для форми і за звичаєм, і тільки з принципу заявляв про свою правоту.

Минула ціла година. Учитель сидів на троні і куняв. Від гудіння учнів, що зубрили уроки, навіть повітря стало якесь сонне. Містер Доббінс випростався, позіхнув, відімкнув шухляду і нерішуче потягся за книжкою, ніби не знаючи, чи взяти її, чи залишити в столі. Більшість учнів дивилася на це байдуже, але двоє з них напружено стежили за кожним рухом учителя. Деякий час містер Доббінс крутив книжку в руках, потім поклав її перед собою і вмостився зручніше в кріслі, готуючись читати.

Том глянув на Беккі. Боже! Який у неї був жалюгідний, безпорадний вигляд! Ніби в кроля, що на нього мисливець націлився з рушниці. Том миттю забув свою сварку з нею. Швидше на допомогу! Треба зараз же щось зробити, зараз же, не гаючи ні хвилини! Але сама неминучість лиха заважала йому щось зметикувати. Нарешті майнула блискуча думка: він підбіжить, схопить книжку, вискочить у двері і накиває п'ятами. Але він трохи завагався і прогадав слушний момент: учитель розгорнув книжку. Коли б можна було вернути цю мить! «Занадто пізно, тепер для Беккі нема порятунку!» — сказав собі Том.

Ще хвилина — і вчитель перебіг поглядом по класу. Всі очі опустилися: було в погляді вчителя щось таке, що навіть невинні затремтіли від страху. Настала пауза, протягом якої можна було полічити до десяти. Учитель дедалі Ставав лютішим. Нарешті він заговорив:

— Хто роздер цю книжку?

Анітелень. У класі така тиша, що можна було б почути, як упала шпилька. Всі мовчали.

Учитель вдивлявся по черзі в кожне обличчя, шукаючи винного.

— Бенджамене Роджерсе, ти роздер цю книжку?

Заперечення. І знову тиша.

— Джозефе Гарлере, ти?

Знову заперечення. Тривога Тома дедалі зростала. Ці запитання й відповіді були для нього повільними тортурами. Учитель допитав хлопчиків, подумав трохи і звернувся до дівчаток:

— Еммі Лоренс?

Та заперечливо похитала головою.

— Грессі Міллер?

Те саме.

— Сузанно Гарпер, це ти зробила?

Ні, не вона. Тепер черга дійшла до Беккі Течер. Том тремтить з голови до ніг: становище здається йому безнадійним.

— Ребекко Течер! (Том глянув на її обличчя: воно пополотніло з переляку). Чи не ти роздерла… ні, глянь мені в очі… (вона благально підняла руки). Ти роздерла цю книжку?

Блискавкою майнула в голові у Тома раптова думка. Він