Жозе Сарамаго - Євангелія від Ісуса Христа

саме там, а це доводить, що лише доля є чимось твердим, надійним і гарантованим, і Боже мій, як усе, виявляється, просто, досить лише дочекатися, поки сповниться все у твоєму житті, а тоді сказати: Такою була моя доля, царю Іроду доля призначила померти в Єрихоні й бути перевезеним у катафалку до свого палацу-фортеці Іродії, але малюків із Віфлеєма смерть звільнила від необхідності йти чи їхати нехай там куди. А що стосується долі Йосипа, то вона спочатку, коли ми подивимося на події, що тоді відбулися, під кутом оптимізму, здавалося, мала стати частиною вищого задуму, покликаного врятувати від смерті невинних малюків, а проте насправді обернулася до нього своєю непривабливою й темною стороною, бо хоч наш тесля й довідався про те, що має відбутися, але побіг рятувати власного сина, покинувши інших напризволяще — в найточнішому й найжахливішому значенні цього слова. І саме тому Йосип не може тепер заснути, а коли все ж таки йому вдається знайти забуття у сні, то прокидається у великій тривозі, повертаючись до реальності, яка не дозволяє йому забути про побачене уві сні, й можна навіть стверджувати, що, коли він не спить, то мріє заснути, а коли засне, то розпачливо намагається прокинутися, бо знає, що на нього чатує те марення, завжди одне й те саме, воно чатує на нього на межі між сном і явою, і Йосип просто не може з ним не зустрітися щоразу, коли переступає цю межу — байдуже, в який бік. Немає сумніву, що весь цей заплутаний клубок суперечностей називається дуже просто: докори сумління, але досвід і багатовікова практика людського спілкування незаперечно доводять: точність визначень — це ілюзія, адже мова людей далека від досконалості, і справа не в тім, що нам бракує слів для того, щоб виразити любов, справа в тому, що слів вистачає, а любові нема.

Марія знову вагітна. Але цього разу жоден янгол у подобі обшарпаного жебрака не прийшов повідомити їй про те, що вона носить у собі свою другу дитину, й раптовий вітер не здіймався в небі над Назаретом, і не світилася земля в мисці, яку довелося б закопати поруч із першою, Марія повідомила Йосипа про свій стан тими ж таки простими словами: Я вагітна, вона не сказала йому, наприклад: Подивися в мої очі, й ти побачиш, як світиться в них наш другий син, і він їй не відповів: Ти не думай, що я нічого не помітив, я просто чекав, коли ти сама скажеш мені про це, ні, він вислухав її мовчки й лише промовив: Он як, і не відірвався від своєї роботи — він стругав дошку, човгаючи по ній рубанком вправно, але бездумно, бо ми знаємо, де блукали його думки. Марія теж про це знає, після того як однієї особливо тяжкої для нього ночі чоловік відкрив їй свою таємницю, яку раніше ревно оберігав, і вона тоді не дуже навіть здивувалася, це було неминуче, згадаймо, що сказав їй янгол тоді в печері: Ти почуєш біля себе тисячоголосий крик.

Добра дружина сказала б своєму чоловікові: Облиш переживати, що зроблено, те вже зроблено, а крім того, твоїм найпершим обов’язком було врятувати сина, перед іншими дітьми такого обов’язку ти не мав, але річ у тому, що віднедавна Марія перестала бути доброю дружиною у звичайному розумінні, якою вона була раніше, можливо, тому, що почула від янгола й інші суворі слова, й він промовив їх таким тоном, що було очевидно: вони стосуються всіх і кожного й ні для кого не роблять винятку: Я не янгол прощення. Якби Марія мала право розмовляти з Йосипом про такі найпотаємніші речі, можливо б, він, будучи таким начитаним у Святому Письмі, міг би поміркувати над природою янгола, який, прийшовши невідомо звідки, заявляє нам, що він не янгол прощення, а це вже само по собі викликає підозру, адже всім відомо, що янголи не наділені спроможністю прощати, прощати може лише сам Господь Бог. Коли янгол каже, що він не є янголом прощення, то ці слова або нічого не означають, або означають надто багато, а саме, що ми бачимо перед собою янгола проклять, це так, ніби він вигукнув: Яка дурниця — чекати від мене прощення, я не прощаю, я караю. Але ж янголи, за самим своїм визначенням, крім, звичайно, тих херувимів з вогненними мечами, яких Господь поставив, щоб вони охороняли дорогу, яка веде до дерева життя, щоб нашим предкам або їхнім нащадкам, а це ми самі, знову не закортіло зірвати з нього плід, тобто я хочу сказати, янголи — не поліцаї, вони не беруть на себе брудний, але необхідний обов’язок для виживання суспільства чинити репресії, янголи існують для того, щоб полегшувати нам життя, вони підтримують нас і не дають нам упасти, коли ми опиняємося на краю прірви, проводять нас, коли нам треба перейти слизький і небезпечний міст, що нависає над безоднею, відштовхують нас на узбіччя, коли четвірка збожеволілих коней виносить на нас колісницю або нам загрожує небезпека потрапити під машину, якій відмовили гальма. Янгол, якби він справді був янголом, що заслуговує на таке ім’я, міг би навіть урятувати бідолашного Йосипа від його нескінченного нічного кошмару, для цього йому досить було б постати уві сні перед батьком кожного з нещасних віфлеємських малюків і сказати: Прокинься, бери свого сина та його матір, негайно втікай із ними до Єгипту й залишайся там, поки я тебе не покличу, бо цар Ірод наказав убити твого малого, — й у такий спосіб усі малята були б урятовані, Ісус заховався б у печері, разом зі своїми батьками, а всі інші повтікали б до Єгипту, звідки вони могли б повернутися згодом, коли той самий янгол знову постав би перед кожним із їхніх батьків і сказав: Прокинься, візьми свого сина та його матір і повертайтеся на землю Ізраїлю, бо вже померли ті, котрі хотіли вбити твого малюка. Очевидно, що завдяки цьому попередженню, зробленому начебто з найдобріших почуттів, янгол повернув би дітей у ті місця, де їм рано чи пізно довелося б зустріти свою смерть, хоч би звідки вони походили, але янголи, хоч і можуть дуже багато, проте, як ми вже переконалися, і їм притаманні певні обмеження — як, до речі, й самому Богові, — й відвернути від нас смерть вони неспроможні. Якби Йосип міркував у такий спосіб, він, певно, дійшов би висновку, що янгол, який навідав його дружину