Вікторія Шевченко - Рейн. Дощинка з проклятого лісу., Вікторія Шевченко

— Є ті, хто вивчає стародавні тексти, — продовжила Таірнаель, і її голос став холодним. — Вони вірять, що можна вилучити дар Ткача і використовувати його. Інші просто бояться тих, хто може бачити справжню структуру магії та змінювати її основи. А треті... — вона замовкла.

— Що треті? — я відчула, як по спині пробіг холодок.

— Треті полюють на Ткачів, щоб використовувати їх як живі інструменти, — закінчив за неї Інар. — Є способи підкорити волю. Особливо якщо Ткач молодий і ненавчений.

— І ще, — додала Таірнаель, — чи чула ти коли-небудь про Розриви Реальності?

Я похитала головою.

— Коли Ткач, який не знає своїх сил, намагається маніпулювати нитками необережно, він може випадково розірвати саму тканину реальності. Найстрашніші магічні катастрофи в історії були спричинені саме недосвідченими Ткачами.

— Тому, — Таірнаель поклала руку мені на плече, — ти повинна навчитися бачити нитки, але прикидатися, що бачиш потоки, як усі. Повинна навчитися плести заклинання, які виглядатимуть як звичайна магія. Повинна приховувати свою справжню силу, доки не навчишся повністю контролювати її.

Я ковтнула, усвідомлюючи серйозність ситуації. Мій рідкісний дар був не лише благословенням, а й смертельно небезпечною таємницею, яку доведеться оберігати ціною життя.

— А тепер у тебе є дар, про який не варто знати нікому. Дар, який міг би проявитися й сам, якби дехто, — Інар кинув невдоволений погляд на Таірнаель, — не вирішив прискорити події.

Таірнаель перехопила його погляд і усміхнулася.

— Я їй вже казала. Це сильний дар, і він так само може стати прокляттям. А якщо не вчитися, то й катастрофою.

— Значить, будемо вчити, — мисливець усміхнувся кутиком рота, — всього, чого зможемо.

Я закотила очі, уявивши, що мене чекає в найближчому майбутньому.

#фентезі #рейн #українське_фентезі