Софія Чар - Кляте фентезі, Софія Чар

На його душі також було темно та неспокійно.

Бесіда зі знайдою Любомира та Волелюба не додала їй спокою, радше напроти. Знайда не брехала, та відповідала обережно та коротко. А після короткого спалаху, почала стримано навіть думати. Можна було б натиснути, але чоловік вирішив, що зараз у тому немає потреби.

Дівчина була носієм передбачення та знала про свою роль мало. Спочатку цей момент викликав підозру, та пів години питань та розмитих відповідей все ж дозволили підтвердити те, що він почув у сінях. Дівчина родом не звідси. Не зі столиці, та навіть не із західних земель. Вочевидь цю пташку зловили десь в іншому світі.

Інакше пояснити, чому принци попхалися у портал було складно. Портали почали збоїти лише дні чотири тому, та те відчули всі, в кому була принаймні краплина магії. Але портали з іншого світу, вочевидь, працювали інакше. Втім то вже були питання до магістрів-теоретиків, він же віддавав перевагу практиці.

Якщо супутниць принців занесло сюди, то де спадкоємці? Їх могло закинути будь-куди. Чи могло їм пощастити?

Це було головною проблемою, котра зараз переймала чоловіка. Все було до біса невчасно! Він якраз мав відправитися до Фарги й говорити там мав якраз з ними. На церемонії Передбачення монархи Кальдори завжди були щедрими на перемир’я та укладення нових угод і зараз це викликало серйозне занепокоєння у роду Зоря. Іриней вже відправив до столиці не одного шпигуна, сина та трьох своїх онуків, але говорити та світити обличчям мав саме Северин.

І що тепер?

Зітхнувши, він все ж розвернувся до дверей своєї хати.

Скільки ж тривоги звалилося на них через двох дівок, ніякого покою від того племені, нехай вже його простить Матір-Хранителька!

У сінях було темно, та не для перевертня. Тільки те й зберегло його від того, щоб не вбитися, коли між ногами шмигнула чорна кішка. Мить та вона стрілою скочила на припічок де звернулася клубком на ковдрі. Ще й очі прикрила, наче якщо вона не буде бачити чоловіка, той не зможе побачити й виставити її.

Іншого разу жорстокий Северин може й вигнав би ще одну нахабну знайду, хай біжить до сусідського будинку чи клуні. Наступний господар цього будинку може буде до неї більш ласкавим, а Северин не любив залишатися на ніч в кімнаті з кимось. Втім зараз була ще не ніч, а думки чоловіка були зайняті іншим. Скинувши кожуха, він підкинув дров до пічки та повільно розтер руки, зігріваючись жарким сухим теплом. Шкіру на обличчі почало пощипувати, та відволікти від думок те не могло.

Він мав придумати, що йому казати, якщо на його виклик відповість не той, до кого він звертається. А відповісти міг монарх і його точно не порадує звістка про те, що його сини десь щезли. Та то було пів біди. Про те не говорили голосно, але у Кальдорі було два спадкоємці престолу, але значно більше принців. І ось останнім не треба було знати нічого про можливі проблеми своїх суперників.

Ще раз потерши долоні, Северин на мить застиг, задумливо глянувши на відблиски полум’я. Червоні язички жадібно обхопили підношення, затріщала кора сухої деревини, загуділа піч. Далі чекати сенсу не було, доведеться діяти за обставинами.

Обернувшись, Северин відійшов до лави під вікном, щоб дістати з-під неї велику пласку скриню та обережно відкрити. Відблиск полум’я в ту ж хвилину відбився у дзеркалі. Кристально-чистому дзеркалі, котрому пораділа б будь-яка модниця навіть у Фаргі, не кажучи вже про їх степ. Але не будь-яка ризикнула б зазирнути. По краю дзеркала зміїлися чорні малюнки письма на мові чарівників. Зловісній та небезпечній для тих, хто її не знає та не розуміє.

Але Северин знав, розумів та не боявся. Опустившись на лаву, він переплів пальці рук та зосереджено зазирнув в яскраві очі свого дзеркального двійника, котрі у темряви спалахнули бурштином.

– Кров дому Фарга, Лаяр, – повільно промовив він.

Принці він бачив лише раз, вони тоді були ще дітьми, а він юнаком. Все, що запам’яталось – руде волосся. Пізніше вони не раз обмінювались листами та повідомленнями, адже саме Северин Зоря відповідав за безпеку на Золотій запоні, але не бачилися. Втім це не завадило йому миттєво упізнати в обличчі, що проступило у відображенні одного з близнюків.

«Ларис? Айяр?» – мимоволі подумав чоловік, згадавши більше думки, ніж слова стриженої знайди.

Зрозуміти напевно було важко, принц виглядав стримано, ввічливо та втомлено. Під очами залягли тіні, очі нездорово блищали, а праву частину обличчя вкривали сліди нашвидкуруч загоєних ран.

– Пане Зоря, чому я завдячую радості бачити вас?

Всупереч вкрай розбитому вигляду, рудий люб’язно посміхнувся. Ще б пак, щоб не казала Тереса про рід Фарга, та вони вміли тримати обличчя, та вміли управляти країною в мирний час. Тоді, коли потрібні не лише радикальні дії, а й компроміси.

– Радості, котру, певно, я принесу вам.

Коли вже пішла така справа, не було сенсу ходити околяса. Трохи відсторонившись від дзеркала, Северин дістав з кишені ланцюжок. Прозорий камінь спалахнув відбитим світлом полум’я та маятником гойднувся перед дзеркалом.

Стриманість, котру так блискуче продемонстрував рудий, злетіла миттю. Очі принца спалахнули ледь не божевільним полум’ям, він різко подався вперед та здається навіть гепнувся лобом об скло дзеркала.

– Де ти це знайшов? Чарівниця? Світловолоса та юна була поряд?

Питання посипалися градом, перш ніж вовк встиг відповісти бодай на перше. Втім не в його правилах було будь-кого перебивати словами та у відповідь Северин лише повільно кивнув.

Полегшено зітхнувши, принц все ж повернувся на місце та потер перенісся.

– Хвала Хранителям…

– Та зараз вона без свідомості. Невдалий вихід з порталу, але відновлення йде як треба, дні за два прийде до тями, – неквапливо відповів Северин та опустив долоню з кулоном.

Одночасно чоловік трохи напружився. Чарівниця, про другу дівчину принц навіть не згадав. Невже він недооцінив небезпеку? Невже залишив без нагляду злочинницю. Думка змусила його трохи нервово стиснути вуста. Коли так, то він підставляє під удар Тересу та дорогу принцові дівчину.