Морок Елл - Опера, Морок Елл

Частина чотирнадцята. Осада

Налі наснився жах. Щось страшне ганялося за нею уві сні у темних коридорах. Розбудив дзвінок, вона увімкнула телефон, сьома ранку:

- Баку ти сам вказав що я можу прийти пізніше, - сонним голосом бубоніла у слухавку дівчина.

- Виспимося після смерті, мала, - хмикнув Бак, - Тут гівняне гівно у в’язниці. Збирайся приїжджай, будемо розгрібати.

- Що сталося? – Налі остаточно прокинулася, сіла у ліжку. Богинечко наснилося всяке, досі руки дрижать.

- Про сни потім. Тут Тай громить підвал в’язниці, - розсміявся Бак. – Мені подзвонив Сен. Його попросив начальник денної зміни. Каже якщо ми захисники, то час захистити в’язницю від божевільного в’язня. Що він дурень робить? Голова у того скаженого є?

- Розважається, - відповіла Налі, - А я буду невиспана. Їдемо, може й нас приб’є, тоді висплюся.

- Ти втомлена напарнице, чорний гумор пішов. Чекаю тебе біля твого дому.

Налі встала, відкрила темні штори, за вікном сяяло сонце, дерева знову почали квітнути, якось несподівано. Дівчина прийняла душ, вийшла на кухню. Її мама поставила на стіл дві переносні чашки з гарячим фірго і булочки з начинкою у контейнері.

- Якщо ти помреш від втоми, я подам на ваш відділок у суд, - пригрозила мама.

- І правильно зробиш, - Налі поцілувала матір, згорнула зі столу сніданок.

- Що за екзоматерію ти притягла у дім? Я вигнати не можу, - запитала мама своє незрозуміле. Налі не хотіла ще й у тому розбиратися.

- Мамо я у тебе вірю! – вигукнула й вибігла у двері.

Біля чорного гравітаву тупцявся Бак, палив цигарку. Побачив Налі з наїдками і кавою:

- Люблю твою мамцю напарнику, так їй і передай.

 

Зранку навколо міської в’язниці вже сиділи у очікуванні інформації заспані журналісти. П’ятеро мітингувальників, з обвислими плакатами, сонно вимагали повісити ла Гранджа, щоб запобігти народній помсті. «Щось новеньке у риториці» подумала Налі.

Сен радив підняти гравітав на дах, бо інакше до в’язниці зараз не потрапити. Там він і зустрів слідчих.

Налі вперше побачила брата Бака. Вони були схожі, та Сен мав м’якіші риси обличчя і не такий жорсткий, чіпкий, втомлений погляд.

- Багато про вас чула, - привітно усміхнулася Налі.

- Взаємно, - хмикнув Сен. – Бак вами пишається, каже що ви дуже перспективна.

- От нафіга патякаєш? – буркотів Бак, - зіпсуєш мені напарника. Загордиться, почне носа дерти.

- А мені ти цього не кажеш. Може мені часом потрібно погордитися, - буркнула дівчина.

- Загордженні люди зупиняють розвиток.

- А може й ні, може отримують мотивацію, - сперечалася напарниця.

- Отже, це ви між собою самі про це говоритимете, потім, а зараз ми йдемо у підвал і ви порозмовляєте з ла Гранджем, бо воно дике й не піддається дресурі.

- Може не треба його дресирувати, він же не звір, - мовила Налі й подумала що таки частково звір, якого розбудили саме працівники в’язниці. То так їм і треба, тоді.

- Що він робить? – запитав Бак

- Трощить в’язничним пики, забрав дубці і пістолети, стріляє у кінцівки усім хто потикається у камеру, вимагає побачення з рідними.

- Що на нього найшло? – здивувався Бак.

- Вони самі винні. Нічна зміна витягла його з камери, хотіли познущатися. Тепер п’ятеро ідіотів лежать у лікарні, сьогодні зранку їх забрали як знайшли. Ла Грандж сидів на столі кімнати нагляду, палив трофейні цигарки, милувався на поранених, які лежали на підлозі. Дозволив забрати поранених, закрив грати й стріляє по усіх як по мішенях, у тій кімнаті є ящик з кулями, він видер його наче картонний. Що він таке Баку?

- Розлючена людина із гідністю і самоповагою, У вашому закладі мало таких, - сердито відповів слідчий відділу П.

- Жартуєш. А як він когось приб’є. – Щиро дивувся Сен, - Ви розумієте що займаєтеся даремною справою? Навіть якщо його виправдають то засудять за напади на доглядачів в’язниці.

Спустилися ліфтом на перший рівень підвалу, далі сходами на нижній рівень. Пахло цвіллю, на цьому рівні було спекотно.

- Якби я тут день провела, також би почала на людей кидатись. Це нормально так катувати людей. – обурювалася Налі, - Тут, навіть, дихати немає чим.

- Його перевели на верхній рівень, та за п’ять хвилин, після того як він увійшов у камеру, його сусід лежав з поломаним ліктем і ногою. Скажена істота! Я розумію в’язні у нас погано виховані, не з вищого світу, але можна просто поговорити.

- Ви чудово знаєте чому той в’язень тепер довго лікуватиметься. Він певне не хотів говорити з Таєм.

- Той в’язень ґвалтівник, жорстокий, але ж він людина. Ла Грандж, як представник вищого світу мусив це усвідомити.

- Й віддатися, - хмикнув Бак, - цікава психологія, тебе б’ють, а ти дякуй. Сене, Сене ти виправдовуєш своє начальство.

- Баку я не хочу про це говорити. Чуєте знову стріляє, - огризнувся доглядач.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍