Дієз Алго - Рука, що гойдає колиску, Дієз Алго

- Це ж не заважає тобі, чи не так? – примружує він масляні очі. – Ти нікому не відмовляєш?

- Я багато кому відмовляю. І танцюю тільки з моїми пацієнтами.

- Щось я не помітив з твого боку жодного «ні». Йдем, не ламайся! – він хапає мене за руку і тягне.

- Саме зараз і є «ні»! – я вириваю руку. Обертаюсь, щоб швидко піти, проте за моєю спиною виявляється ще один чоловік. І ще один збоку. Серед купи людей я оточена незнайомцями, і в їх очах не читаю нічого доброго. Лиш азарт і усвідомлення безкарності. Це як з дикими звірями- варто лиш опустити очі – і на тебе кинеться вся зграя. Вони цілком можуть вивести мене з залу так, що ніхто й не помітить, а як і помітить – не схоче втручатися. Або вчинять щось принизливе і ніхто не вважатиме за потрібне вступитися за мою честь.

- Шампанського для леді! – трохи заголосно скрикує офіціант і протискується між нападниками. – Джентельмени, дозвольте…

І я користуюся допомогою одразу ж.

- О, дякую! – тягнусь до підносу з бокалами і чоловік зліва несвідомо відступає.

Проте я підбиваю піднос знизу і бокали з дзвоном падають на підлогу, розливаючи напій. Я перелякано скрикую мало не на весь зал. На нас обертаються.

- Варто бути обережнішим, - чую ззаду голос Фрая. Він відсуває першого нахабу. – Леді Грехот, дозвольте вам допомогти, тут скло, ви можете поранитись.

Він бере мене під руку і відводить вбік. Офіціанти кидаються прибирати, музика знову грає, а небезпечна трійця розходиться в різні сторони, ніби нічого й не сталося.

- Ви в порядку? – питає уважний Фрай. Серце все ще колотиться.

- Так…я в порядку. Ви не знаєте цих людей?

- Ні… - тягне Фрай, примружуючись. – А ви?

- Також. А мала б знати, якщо це паціенти…

- Хіба ви лікували кожного?

- Тільки важких, але… інших я не знаю, але бачила обличчя, а ось ці…-  раптом я згадую. Цей нахабний здоровань – я його бачила! Але не тут, а в лісі. Це він один з тих мисливців, і на нього не подіяв мій відворот. – Не знаю, хто ці люди, але вони небезпечні. І сумніваюся, що їх сюди запрошували.

- Може бути, зараз багато вештається незнайомого люду. Я проведу вас після балу.

- Я взяла охорону, але буду вдячна.

Решту вечора біля мене тримається лікар Хольстейн, пару раз я танцюю. Але тільки з тими, кого добре знаю.

Врешті, після закінчення балу ми з Ліс повільно йдемо до карети. Нас наздоганяє Фрай. На жаль, він сам.

Чи то я забагато собі навигадувала, чи то наш супровід з шістьох охоронців і одного лорда занадто вражаючий, але добираємось додому ми спокійно і без пригод. Фрай прощається і люб'язно погоджується взяти супровід з моїх людей, щоб я не переживала.