Дієз Алго - Рука, що гойдає колиску, Дієз Алго

Розділ 12

Ми з Ліс їдемо в кареті і в супровід я взяла вдвічі більше людей, ніж планувала до зустрічі з Кертісом. Я тепер планую взагалі ходити всюди з охороною. Ліс у передчутті, очі яскраво блищать, вона раз у раз торкається своєї зачіски і відсмикує руку. Грейс, попри те, що любить розпущене волосся, зачіски вміє робити майстерно. У Ліс на голові складно вкладені локони, перевиті дрібними косичками.

Але найбільше часу, звісно, витратили на мене. Грейс і Кейт кілька вечорів тренувалися. Моє волосся забране в тонку срібну сітку і прикрашене гілочками омели. На шиї – срібне кольє з рожевого гранату. Не найдорожче, що в мене є, але ідеально підходить до мого вбрання. Не пам'ятаю, коли ще я так собі подобалась. Шкода, що оцінити це зможе лише лікар Хольстейн. Інші думки я від себе відганяю.

Попри мої невиразні побоювання, свято проходить дуже добре. Панує легка приємна атмосфера і я не вловлюю ніяких неприємних натяків на свою адресу.

Ліс вовсю кружляє з залицяльниками, не пропускаючи жодного танцю. І я рада за дівчину – кілька разів її запрошували і благородні кавалери, але все ж таки вона тримається у своєму колі. Я також пропускаю небагато танців – партнери знаходяться переважно серед моїх пацієнтів. Доктор Хольстейн, що спочатку ніби опікав мене, тепер зі спокійною душею розмовляє про щось з мером.

Ні одна дівчина з тих, що кружляють у танці чи стоять по сторонах залу не підійде до мене, щоб перекинутися парою слів, як раніше. Близьких подруг в мене ніколи й не було, тож… просто розглядаю танцюючі пари. Фрай також в залі, але не підходить. Можливо, не бачив, а може просто не потребує такого товариства. Мене ця думка трохи шкрябає. Може тому, що він друг Міргана і його відношення має значення. Або мені хочеться щось взнати, хоч якісь новини. Можливо, Мірган вже заручений? У вищому колі одруження не бувають поспішними – на підготовку йде багато часу. Чи я вже взнаю лише, коли він приїде сюди з молодою дружиною?

- Леді Грехот…я вас не впізнав. – Фрай, ніби притягнутий моїми про нього думками, стоїть позаду мене і посміхається – Ви зазвичай така строга і стримана, а зараз схожі на фейрі.

- Можливо, все-таки на фею?

- Ні в якому разі! Феї – це милі створіння з крильцями, абсолютно безпечні. А ви дещо лякаєте.

- Дякую за комплімент, лорде Келлем. Такого мені ще ніхто не казав.

- Досконала краса завжди лякає. Принаймі мене. Але ж ви не звернете свої чари на зло? Мені хотілося б думати, що у нас дружні стосунки.

Я сміюся. Фрай неможливий.

- Зробите мені честь? – протягує він руку.

Я приймаю її і ми вступаємо в коло танцюючих.

Ніколи в мене не було багато часу на танці і я не дуже вміла, але з Фраєм цього не відчувається. Мені важко стримуватися і я не знаю, як запитати. Тож навіть краще, що всю мою увагу поглинає танець. І все ж таки…

- Ви не нудитесь тут, в глушині? – питаю при зміні фігур. – Вам подобається розмірене життя?

- Анітрохи! - сяє посмішкою Фрай, - я збираюсь втекти у столицю при першій ж нагоді. Без Міргана і Гавейна до моїх розваг лише чотири сестри. Але правильніше сказати – це я до їхніх розваг.

- Це обтяжливо?

- Не дуже. Я лише відчуваю себе метеликом, якому обскубують крильця милі дітлахи.

- Скільки років вашим сестрам?

- Від одинадцяти до сімнадцяти. Проте я не впевнений. Іноді я навіть не впевнений, що їх чотири. Часом мені здається, що шість чи сім.

- Хоч ви і жалієтеся, мені здається, що це не щиро. В мене завжди був лише брат і я би не відмовилась від пари сестричок.

- Це вам так здається. Від недосвідченості.

Танець закінчується і Фрай веде мене назад до вікна.

- Тож ви збираєтеся поїхати?

- Так. Мірган вам не пише? – ніби недбало запитує Фрай

- Ні.

- Мені теж. Втім, мені писав Гавейн. Тож, наскільки я знаю, Мірган живий і здоровий.

- Що ж, я рада це чути. – більше, очевидно, я нічого не взнаю. Хоча про заручини він би мені сказав, чи не так?

Після Фрая я танцюю ще з кількома партнерами. Можна сказати, я користуюсь популярністю. Очевидно, що більшість з них не місцеві і незважають на чутки. Мене кілька раз запрошують прості солдати і я не вважаю за потрібне відмовляти своїм пацієнтам. Якщо бал спільний, то й танці мають бути також! Проблеми виникають зовсім в іншому куті залу. Очевидно, натхненні моїм прикладом, якісь з дівчат не побажали підпирати стінку і прийняли запрошення від простих солдатів. Або хтось з хлопців не був достатньо ввічливим. У всякому разі, дівчина стоїть обурена і червона, а її матінка перекрикуючи музику, щось доводить лікарю Хольстейну, який явився наводити лад. Він наводить ті ж самі аргументи, що й я сама для себе – бал спільний, танці спільні, треба веселитися і радіти.

- А ти не така горда, правда, крихітко? – чую над вухом і на мою талію лягає важка рука.

Обертаюсь і бачу незнайомця, що нахабно розглядає мене, не бентежачись моїм обуреним виглядом. Руку забирати він і не збирається.

- Вибачте, ми знайомі? – запитую холодно і відсторонююсь.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍