Ніл Гейман - Американські боги

і пішов углиб супермаркету. Сніг вкрив усе на вулиці, достоту як у мініатюрній вулиці всередині скляної кулі.

Тінь з подивом спостерігав за тим, що відбувалося через дорогу. Слова до нього не долинали, тому він почувався так, ніби дивиться добре знятий німий фільм з виразною пантомімою: літній, вайлуватий охоронець зосередився на роботі, іноді він був трохи незграбним, але дуже старався. Кожен і кожна, віддаючи йому свої гроші, йшли геть трішки щасливішими, бо зустріли його.

Коли до Середи під’їхала поліцейська машина, у Тіні похололо в животі. Старий відсалютував копам, торкнувшись пальцями кашкета, і почимчикував до їхньої машини. Він потис руку, яку йому простягнули з відчиненого вікна автівки, кивнув, покопирсався в кишенях, доки, зрештою, не видобув візитку і листа та передав їх тому, хто за цим вікном сидів. А тоді сьорбнув ще кави зі своєї паперової скляночки.

Задзвонив телефон. Тінь взяв слухавку, з усіх сил намагаючись звучати зануджено:

— Служба безпеки А-один, — сказав він.

— Чи можу я поговорити з А. Геддоком? — спитав коп через дорогу.

— Алекс Геддок слухає, — відказав Тінь.

— Так-так, пане Геддоку, це поліція, — проінформував коп із машини, запаркованої на тому боці вулиці. — Ви посилали людину до Першого банку Іллінойса на перехресті Маркет і Другої?

— Ага, так, Джиммі О’Ґормен. А в чому проблема, пане? Джим добре поводиться? Він там не пив?

— Жодних проблем, шановний. З вашим співробітником все добре. Я тільки хотів пересвідчитись, що все в порядку.

— Скажіть Джиму, що якщо я його ще раз зловлю на роботі з плящиною, то негайно звільню. Розумієте? Викину з роботи копняком під зад. Ми тут, в A-один, такого не терпимо.

— Я не думаю, що в моїх повноваженнях таке йому говорити, пане. Він добре робить свою роботу. Ми просто стурбовані, бо такі завдання повинні виконувати двоє людей. Дуже ризиковано, коли один неозброєний охоронець повинен давати раду таким сумам готівкою.

— Та що ви таке кажете. Може б ви це розказали ще тим жлобам з Першого банку Іллінойса? І через це мої люди опиняються під кулями, пане патрульний. Хороші хлопці. Такі, як ви, — Тіні все більше подобалась його нова особистість. Він відчував, як стає Алексом Геддоком, чолов’ягою, який відкладає дешеву пожовану сигару в попільничку поряд із собою, і перед яким лежить купа паперів, що їм треба було дати раду цього суботнього вечора. У нього був будиночок у респектабельному передмісті Шаумбург, а коханка жила в маленькій квартирці на тій самій Лейк-Шор-драйв. — А взагалі, ви, судячи з усього, кмітливий молодик... Як ваше прізвище?

— Маєрсон.

— Так от, Маєрсоне — якщо вам треба буде халтурка на вихідних, або якщо ви надумаєте полишити роботу на державу, в будь-якому випадку наберіть мене. Нам завжди треба добрі хлопці. У вас же є моя візитка?

— Так, пане.

— То не викидайте її і в разі чого задзвоніть, — підсумував А. Геддок.

Поліцейська машина від’їхала, і Середа попрошкував до куцої черги тих, хто зібрався віддати йому свої гроші.

— Все гаразд із вашою дівчиною? — просунув голову в двері менеджер.

— Це був акумулятор, — відповів Тінь. — Тепер мені треба просто зачекати.

— Жінки! Сподіваюсь, ваша вартує чекання.

Спускались зимові сутінки, пообіддя повільно переповзало в ніч. Засвітили ліхтарі. Люди все приходили і віддавали гроші Середі. Раптово, наче за якимось сигналом, якого Тінь не міг розрізнити, Середа підійшов до стіни, відклеїв знаки «Не працює» і попростував через дорогу на стоянку, загрібаючи сльоту черевиками. Тінь зачекав хвилинку, тоді пішов за ним.

Середа вмостився ззаду. Він відкрив свою металеву валізку і методично розкладав усе, що в ній було, акуратними купками на сидіння.

— Поїхали, — скомандував старий. — Ми вирушаємо до Першого банку Іллінойса на Стейт-стріт.

— Повторити цю виставу? Може, досить випробовувати твоє щастя?

— Зовсім ні. Ми залагодимо свої банківські справи.

Поки Тінь вів машину, Середа сидів собі позаду, жменями виймаючи купюри з мішечків і залишаючи в них чеки. Старий видобував готівку і з частини конвертів. Тоді він поскладав гроші до своєї металевої валізки. Тінь минув відділення банку і припаркувався за добрих п’ятдесят метрів, подалі від камер спостереження. Середа вибрався з машини, закинув конверти до вікна нічних вкладів. Тоді відчинив нічний сейф, зсипав туди сірі мішечки і знову зачинив його. Коли повернувся до машини і знову вмостився на задньому сидінні, скомандував:

— Тепер рушай в напрямку траси 1-90. Стеж за знаками, нам на захід, до Медісона.

І Тінь вирушив.

Середа задоволено озирнувся на банк.

— Ось так, любчику. Це все заплутає. Насправді, щоб добути справжні гроші, треба робити те саме десь о четвертій тридцять недільного ранку, коли всі клуби і бари приходять здавати виручку. Вибереш правильне банківське відділення, натрапиш на правильного хлопаку, який здає виручку — вони зазвичай вибирають великих і чесних довбнів і приставляють до них парочку викидайл, які теж не відзначаються розумом, — і можна заробити чверть мільйона доларів за вечір.

— Якщо це так просто, то чому всі цього не роблять?

— Операція не позбавлена ризику. Особливо о четвертій тридцять ранку.

— Маєш на увазі, що поліція більш підозрілива о четвертій тридцять ранку?

— Геть зовсім ні. А от викидали — так. І ситуація може стати... невдобною.

Він змахнув купкою п’ятдесятидоларових банкнот, додав до неї меншу купку двадцяток, зважив купюри на долоні, тоді передав Тіні:

— На. Твоя зарплата за перший тиждень.

Тінь, не перераховуючи, засунув гроші до кишені.

— То це так ти заробляєш на життя?

— Зрідка. Тільки коли мені швидко треба багато готівки. Загалом, я заробляю на людях, які ніколи не здогадаються, що їх обібрали, і ніколи не поскаржаться, а часто вишикуються в гарненьку чергу до мене, якщо ми зустрінемось ще разок.

— Той чувак, Свіні, сказав, що ти шахрай.

— І мав рацію. Але це найменше з того, чим я є. І найменше з того, що мені треба від тебе, Тіне.

Вони їхали крізь темряву, і сніг кружляв перед лобовим склом у світлі фар. Ефект був майже гіпнотичним.

— Це єдина країна на світі, — незворушно заявив Середа, — яку турбує, що вона таке.

— А?

— Решта країн знають, чим вони є. Ніхто не стане дошукуватися серця Норвегії. Чи шукати душу Мозамбіку. Інші знають,