Володимир Опанасович Обручев - Земля Санникова

часу, який визначався п’ятьма-десятьма рівномірними ударами барабана, мали покласти одне одного на землю. Знов-таки рід, який поклав найбільше суперників, оголошувався переможцем.

Після закінчення боротьби журі повідомило Амнундака про імена родів, які стали переможцями по кожному із змагань, і разом із ним і головами всіх родів установили перелік родів у порядку досягнутих ними успіхів. Після цього роди вишикувалися по колу, усередину якого ввійшов Амнундак і оголосив цей перелік; роди, що зайняли перші десять місць, привітали оголошення їхніх імен голосними вигуками, тоді як решта мовчала, присоромлена. Переможені могли здобути реванш тільки через рік, і ці змагання змушували воїнів увесь час займатися вправами й підтримували в собі войовничий дух.

Після танцю онкілони розташувалися обідати в тіні дерев; жінки вже приготували смажене м’ясо, юшку, коржики. Голови родів зібралися в землянці Амнундака як його гості й під час обіду все ще обговорювали результати змагань, а переможені пояснювали причину своїх невдач. Чужоземців попросили показати онкілонам після обіду громи й блискавки.

За дві години барабан знову загудів, закликаючи тепер молодих неодружених воїнів на змагання за першість у виборі дружини. Таких воїнів у кожному роду було два чи три, і вони змагалися вже не по родах, а всі одразу. Спочатку повторилося метання списів, причому кожний по черзі метав по три списи; потім змагалися в стрільбі з лука, знову по три стріли кожний. Журі ретельно стежило за порядком і відмічало влучення, після чого встановило перелік суперників за успіхами; якщо два, три чи більше посідали те ж саме місце, то питання вирішувалося єдиноборством між ними. Врешті список було складено, і воїни вишикувалися в ряд у цьому порядку — їх виявилося сорок сім. Потім за новим сигналом барабана з рядів глядачів піднялися дівчата, які досягли зрілості й бажали мати чоловіка. Вони з’явилися на свято, як і жінки, не в тому мінімальному костюмі, який носили всередині житла, а в легких шкіряних панталонах, куртці й торбасах, красиво розшитих тонкими червоними й чорними ремінцями. Свої коси вони прикрасили встромленими в них квітами й на голови надягли вінки. Але тепер, виходячи на оглядини, вони скидали з себе одяг, залишаючись тільки з поясом сором’язливості, щоб показати юним воїнам красу свого татуювання та, без сумніву, також красу свого тіла. Вони виструнчилися в ряд проти оселі вождя, коло якого сиділи й голови родів. Тоді Амнундак підвівся і, звертаючись до них, сказав:

— Дівчата! Ви чули, що до нас з’явилися білі люди, посланці богів, які володіють громами й блискавками. Вони погодилися жити в нас, щоб оберігати онкілонів від лих, провіщених нашим предкам. Ми маємо дати їм житло, одяг, їжу й жінок. Жінок вони оберуть самі серед вас. І кожна, кого обере біла людина, має бути задоволена цим. Я сказав.

Дівчат ці слова не вразили, бо звістка про те, що станеться, вже поширилася і, з’явившись на свято, усі з цікавістю розглядали чужоземців, дружинами яких чотирьом із них доведеться стати. Деякі з них, зрештою, мали вже коханих серед молодих воїнів і були засмучені, але сподівалися, що вибір упаде не на них. Тому у відповідь на промову Амнундака з ряду дівчат пролунала одностайна відповідь:

— Нехай вибирають, ми всі згодні!

— Несподіване ускладнення нашого перебування на цьому острові! — вигукнув Ордин. — Прикріпити себе до онкілонів вибором жінок. Що ж нам тепер робити?

— Я вважаю, — зауважив Горюнов, — що ми маємо поступитися, щоб не ображати онкілонів і зберегти з ними иайдружніші стосунки.

— І справді обрати собі дружин? — запитав Костяков.

— Ми зробимо так, — запропонував Горюнов. — Ми скажемо, що в нашій країні чоловік, який бажає одружитися, і жінка, що погодиться вийти за нього заміж, повинні ближче познайомитися одне з одним, щоб не було помилки; тому вони певний строк, наприклад, півроку або рік, живуть в одному домі, близько пізнають одне одного і, якщо після кінця цього строку сумісне життя їм сподобається, можуть одружитися.

— Чудово! Це добрий вихід! — заявив Ордин. — Запропонуймо це вождеві й скажімо, що ми оберемо собі подруг згідно зі звичаями власної країни.

Горохов розповів Амнундаку, що вирішили мандрівники, і той висловив свою згоду словами:

— Білі люди, я пропоную вам обрати собі дівчат, які вам подобаються як майбутні дружини.

Мандрівники підвелись досить збентежені: перед ними вишикувалися п’ятдесят дівчат, добре складених, у більшості красивих, і вибір був нелегкий. У супроводі Амнундака вони пройшли вздовж ряду, і кожний із них вагався майже перед кожною красивою дівчиною; один тільки Горохов одразу намітив собі, ще дивлячись здалеку, невисоку дівчину. Підійшовши до неї, він сказав, простягаючи до неї руку:

— Я хочу взяти оцю!

Дівчина, закривши обличчя рукою й хихикаючи, вийшла з ряду й стала коло Горохова. Вона виявилася першою обраною, і барабан привітав її гуркотом.

Інші дійшли до кінця ряду й не зробили вибору. Здивований Амнундак спитав:

— Невже наші жінки такі погані, що тільки одна сподобалася вам, білі люди?

— Навпаки, — заперечив Горюнов, — серед них забагато красивих — і вибирати важко. Але, крім того, ми боїмося, що ті, кого ми оберемо, стануть нашими дружинами проти своєї волі, за твоїм наказом. У нас чоловік завжди одержує згоду жінки, яку обирає собі в дружини.

— А-а, так ви бажаєте, щоб дівчата обирали вас?.. Ну добре. Я викличу всіх, хто згоден. Дівчата, білі люди не можуть наважитися: ви всі занадто красиві. Тож нехай вийдуть уперед ті, хто сам хоче обрати собі білих людей за чоловіків.

Серед красунь пробігли посмішки й смішки; деякі переминалися з ноги на ногу, не наважуючись вийти першими.

— Ну що ж! — вигукнув Амнундак. — Невже ніхто з вас не хоче стати дружиною наших гостей? Вони можуть розсердитися на нас і піти. А тоді лихо спіткає на наш народ!

Ці слова подіяли, і більше половини дівчат дружньо виступили на крок уперед.

Але під час цього збентеження мандрівники вже зробили свій вибір. Горюнов і Ордин показали на дівчат із роду вождя, до яких устигли придивитися під час сумісного життя в землянці, а Костяков обрав маленьку смаглявку, яка фліртувала з ним.

— Вибір зроблено! — вигукнув Амнундак. — Тепер нехай обирають воїни онкілонів.

Разом із мандрівниками, за якими йшли їх обраниці, він відійшов до свого місця. Дівчата, яких вітали вигуки жінок, попросили дозволу одягтися й розбіглися по своїх родах. Дуже скоро вони повернулися, щоб зайняти свої місця поруч із обравшими їх чужоземцями.

Дівчата, що лишилися, зімкнули свої ряди. Барабан знову загудів. І з ряду молодих воїнів, що стояли осторонь, відокремився один, який у