Julia Shperova - Хімера, Julia Shperova

Тієї миті блимнуло світло і за шостим стільцем з'явився останній гість. Він картинно поправив свій вельветовий сюртук, підкотив надто довгі рукави з дивацькими манжетами і сів за стіл.

- Ой, та не варто було зустрічати мене стоячи. Як це мило з вашого боку, друзі, красно дякую, - знущально простягнув він, влаштовуючись зручніше.

Каліхор буркнув, переводячи подих. 

- Замовкни вже, Халдене. Через тебе мене тут мало не порвали на шмаття, не міг прийти вчасно?

Алохой Халден продовжував знущатися.

- Повірте, це того варте. До кінця своїх днів не забуду цієї урочистої зустрічі, дякую. Це видовище з лишком компенсує всі мої сьогоднішні неприємності.

Він задерикувато засміявся.

- Я можу наблизити кінець твоїх днів, тільки попроси, - прошипів Олексій.

- Ні, правда, треба буде якось повторити. Ну, чого стоїмо? Ми ж нарешті все у зборі. Тоді розпочнемо.

- Замовкни, Алохою, - з благанням у голосі повторив Каліхор, влаштовуючись у кріслі, де його знову поглинула півтемрява. Інші наслідували його приклад. - Не ганьби старого.

- Він діло каже, замовкни вже, Халдене, гроза місцевих ринків, - прошипів лич.

- Олексію, чудово виглядаєш, - парирував новоприбулий.  - Знову святою водою пригощали? Моя шана, друїде.

- Залиш свій тон за дверима, хлопчисько, - голос Мартіна знову похолов. На мить стало тихо і всі згадали навіщо вони тут зібралися. Першим порушив мовчання смаглявий Колтон.

- Що ж, тепер, коли всі ми поводимося більш-менш цивілізовано, - після цих слів з усіх боків пролунало тихе покашлювання, - Почнемо ж.

Він простяг руки до бронзової статуї на столі і торкнувся першого обличчя, що спотворилося від нестерпного болю.

- Чи тут Темрява всюдисуща?

- Темрява тут! - хором відгукнулися Олексій і Мартін. Їхні голоси, що злилися, здавалося, воєдино, піднялися до високої стелі і потонули там.

Колтон продовжував, торкнувшись другого обличчя статуї. Того, що дивилося в нікуди порожнім поглядом.

- Чи тут Світло, що пронизує Темряву?

- Світло тут, - відповіли Каліхор і Халден, і їхні голоси розлилися по залі і так само розтанули в повітрі.

Друїд торкнувся останнього обличчя  - з розмитими рисами  - і промовив.

- Чи тут ті, хто поділяє Світло та Темряву?

Високий чорнявий хлопець в окулярах підхопив голос Колтона, і вони відповіли разом:

- Ми тут і ми клянемося зберігати Темряву та Світло, поки вони є.

- В ім'я світу Тіней, - почулося з усіх боків.

- Отже, чотирнадцять надприродних смертей в Орегоні. Якщо так піде і далі, то можна і нашу Раду розпускати, дбати про баланс буде вже не потрібно.

Першим на це відгукнувся Олексій.

- З чого це нам втручатися в таку нісенітницю, Колтоне? Ми навіть не знаємо вбили їх чи вони наклали на себе руки. Що цілком можливо, з огляду на всю нікчемність існування смертних.

- Ти й сам колись був цією маленькою смертною людиною, - зауважив Халден.

- Ще я колись був підданим Її Величності Імператриці Олександри, тож мені що, тепер всякого росіянина при зустрічі обіймати, пропонувати свою допомогу і турбуватися його долею? - висміяв того лич.

 - Ніхто не закликає до поспішних рішень. До самого закінчення розслідування ситуації закликаю всіх бути максимально обережними і обачними. Ми поки що не знаємо з чим конкретно маємо справу,  - втрутився старий Каліхор.

Колтон схопився за підлокітники і на мить стиснув шкіряну тканину. Нарешті він подав голос:

- І все ж таки, дещо нам відомо. Усі жертви були так чи інакше пов'язані із Радою П'ятьох. Молодші хранители, члени родин хранителей. Я припускаю, що ці смерті не були випадковими, і все ж хочу знати це напевно.

- Що ти маєш на увазі, Томе?  - уточнив Каліхор.

- Усі загиблі були знайдені без найменшого сліду сили, сяйво їхньої шкіри відкидає всякі сумніви, їхня магія була випита, цьому є реальні свідчення.