Жан-Крістоф Руфен - Абіссінець, Жан-Крістоф Руфен

Розділ 5

Тепер, коли Алікс дізналася про природу питва, що його було приписано отцю Габорйо, вона без жодних вагань сміливо порадила йому збільшити дозу. Того дня, як тільки вони прибули до аптекарів, вона дала йому випити за один раз повну велику склянку. Щоб заснути, священикові знадобилося менше п’яти хвилин. Ледь почувши його хропіння, Алікс побігла на терасу та покликала, дивлячись на вікно з зачиненими віконницями:

— Франсуазо! Можете зайти.

Віконниці одразу ж відчинилися і Франсуаза спустилася на терасу до дівчини. Вони зсунули два стільці та присіли поруч у кутку.

— То як, — спитала Франсуаза, — ви задоволені листом, який я вам принесла?

Алікс почервоніла. Що з того, що вони ледве були знайомі — дівчина якось підсвідомо сповна довіряла цій жінці, яка дивилася на неї з такою лагідністю. Упродовж усього довгого ранку Алікс із великим нетерпінням чекала тієї миті, коли зможе довіритися незнайомці, яка мала її зрозуміти.

— Тримайте, — сказала вона, простягаючи лист своїй подрузі, — читайте самі.

Франсуаза взяла два аркуші, вкриті дрібним почерком Жана-Батіста і прочитала:

«Люба Алікс,

Я пишу до вас у великому поспіху і з душею, вкрай пригніченою нескінченною метушнею цих приготувань, сидячи на валізі посеред розкиданих речей, котрі я маю везти з собою. Це становище не є найзручнішим для висловлення почуттів. Проте, почуття мої, як і ті наміри, що склалися під їхнім впливом, зробилися для мене такими безсумнівними, що я ніскільки не боюся визнавати їх. Єдиним моїм побоюванням є те, що я можу висловити їх надто уривчасто, і саме тоді, коли ви ще не будете готові їх сприйняти. Ось чому я потурбувався, щоб цей лист потрапив до вас із невеликим запізненням, котре ви, сподіваюся, мені пробачите. Ви читаєте ці рядки — це означає, що ви прийшли до мене, почуваєте себе як удома, що вас оточують мої любі рослини, які є часткою мене самого, це означає, нарешті, що ви бачилися з Франсуазою, і що вона завоювала вашу довіру, якої, безперечно, є гідною. За цих умов, Алікс, мені легше говорити з вами. Ми обоє присутні у цьому місці, хоч і не одночасно, у нас є кілька спільних друзів. Ніколи не були ми такими близькими, як тепер, коли відстань усунула те, що розділяло нас, коли ми були поруч.

Під захистом цього віддалення мені легше просто зізнатися вам у тому, що я відчуваю. Упродовж останніх днів я не наважувався це зробити, та й хіба ж я міг скоїти те, проти чого повстало би все наше оточення. Однак, я бачив лише вас, говорив лише з вами, навіть коли удавав, що звертаюся до інших, і всі мої думки були про вас.

Ми знайомі так недовго, що не можемо не пам’ятати усіх наших зустрічей. З першої миті, коли я побачив вас на мосту через Каліш, я був вражений вашою вродою, грацією усього вашого єства. Відтоді, як ми наблизилися один до одного, як я дивлюся на вас, як ми обмінюємося поглядами, це перше враження лише поглибшало. Не звиклий до почуттів подібної сили, спочатку я був збентежений ними, і навіть роздратований, і лише згодом віддався їм зі щастям. Хотів би я мати в достатку часу, щоб описати всі чари, котрі знаходжу у вашій особі — цілої паки паперу мені б не вистачило. Але, оскільки я не встигну зараз висловити все, то краще не казатиму нічого, щоб випадковий вибір якої-небудь із чеснот ваших не навів вас на думку, що я не помітив інших. Люба Алікс, я обожнюю все, що бачу у вас, і навіть більше — я можу сказати, що з такою ж пристрастю люблю ту силу, яку ви поки що приховуєте і яка не забариться проявитися.

Навіщо казати вам це, коли я їду? Якщо мої почуття такі глибокі, чому б їм не стати причиною для того, щоб не лишати вас? Коли ж я все-таки їду, нащо мені їх висловлювати? Ось над чим я розмірковував у ці останні дні з великим роздратуванням людини, котра ніколи не допускає у своє життя бодай найменшого смутку. Завдяки цим роздумам я зміг подивитися на справу в новому світлі, яке примирило мене з моїм від’їздом. Так, Алікс, ви-таки читаєте мій лист, і ось у чому я бажаю вас переконати: ця подорож є нашою єдиною надією. Зостанься я в Каїрі — ніщо б не було можливим. І навпаки, якщо я вийду зі славою з нав’язаних випробувань, мені буде дозволено сподіватися на все. Цей успіх піднесе мене до вас, і, якщо ви цього схочете, ми будемо рівними, що означає — вільними. З тієї миті, як я присягнувся виконати заради вас, і лише заради вас одної, цю місію, для мене не існує більше небезпеки, яку б я не почував себе здатним здолати заради цієї мети. Кожний крок, який віддаляє мене від вас, до вас мене наближує. Я не маю жодних сумнівів щодо успіху моєї справи: я повернуся. Єдиною моєю надією є те, що ви матимете терпіння дочекатися мого повернення.

Знайте, Алікс, хоч ви не можете бути зі мною поруч у тих країнах, якими я подорожую, ви також не можете мене покинути. Знати, що ми разом, є для мене незмінною втіхою. І тут, на цих пустельних шляхах, вільний від усього, я знаходжу в собі зухвалість обійняти вас».

— Це ж треба, — сказала Франсуаза, скінчивши читання, — стільки викрутасів, щоб просто сказати, що він вас кохає.

— Але, — сказала жваво дівчина, дивлячись кудись у незрозумілому напрямку, — він ледве знайомий зі мною. Ми не розмовляли.

— А як, по-вашому, закохуються? Невже дивлячись щосили, скільки буде потрібно часу, на того, хто не подобається!

— Звісно, що ні, але… як я можу бути певна, що він щирий зі мною?

Алікс висловлювала цей плід роздумів попередньої ночі з помітним зусиллям.

— Чоловік, який вирушає в подібну подорож, майже не має причин брехати, — відповіла Франсуаза.

— Це може бути