Тетяна Овчіннікова - Обери мене, Тетяна Овчіннікова

Розділ 21. Ранок з Брінейном

Ми з молодшим принцом домовилися зустрітися ще до схід сонця коло конюшні. Хоч як я не опиралася, але Ейн настояв, що по мене до покоїв прийде хтось з його помічників і проведе мене таємними коридорами, аби я не потрапила нікому на очі. Зорії я нічого не сказала про заплановану витівку, та й подробиць зустрічі у бібліотеці видавати не стала, тож подруга з ображеним виглядом пішла спати. А мені це й було на руку, бо мій збуджений вигляд – посмак від поцілунків та очікування завтрашньої прогулянки – точно б видали мене з головою. А якби компаньйонка дізналася про вранішню вилазку, я б нікуди не пішла.
«Це нерозсудливо! Подумай про свою репутацію!» - так і уявляла я її настанови. І усміхалася, немов божевільна, коли навшпиньках пробиралася нашою вітальнею. Половиці не скрипіли, двері теж, тож я ніким не помічена вибралася в коридор, де на мене вже очікував Зігрід. Побачивши мене, чоловік поклонився і махнув рукою в сторону, запрошуючи йти. Знову мовчки. Говорити біля своїх покоїв я побоялася, а от коли ми відійшли на значну відстань та звернули до чергового коридору, певно призначеного для слуг, я не втрималася від запитання:
- Зігріде, а ви можете говорити?
Чоловік зупинився, пильно поглянув мені у вічі та похитав головою.
- Вибачте за нетактовне запитання, просто принц нічого мені не казав.
Зігрід кивнув, але з таким видом, що закочені очі до нього пасували б якнайкраще. Проте вишколений слуга не посмів так вчинити, натомість вказав на коридор, спонукаючи до руху.
- Так, ходімо.
Коло конюшні, як і першого разу, на мене вже чекав Брінейн верхом на Привиді та осідланий Буревій. Присіла в реверансі перед принцом, отримала поклін у відповідь, підійшла до Буревія, але більше не встигла нічого зробити. Мене підхопили міцні руки й всадили собі на коліна.
- Ейне, що ви робите? – зойкнула й розвернулася у кільці його рук, аби заглянути у вічі.
Але була спіймана його гарячими губами, які залишили на моїх вустах палючу печать.
- Радий вас бачити, Ліє, - зрештою подарував мені усмішку цей… нестерпний чоловік.
- Ейне, нас же бачать! – намагалася я приструнити його, проте принц з хитрим виглядом обвів очима територію.
І справді, навколо нікого не було. Куди ж поділися його помічники?
А Брінейн з усмішкою зазначив:
- Не забувайте, що зустрічаєтеся з магом. Якщо я не захочу, ніхто не зможе побачити, чим саме ми займаємося.
Я лише осудливо похитала головою на це його зауваження. Натомість уточнила:
- То ми так і поїдемо – разом на вашому коні?
- Я б з радістю, але так ми не зможемо розвинути високу швидкість, а ви ж саме за цим прийшли на прогулянку.
О так, саме за швидкістю. І аж ніяк не заради зустрічі з вами, мій принце!
Вголос я б цього звісно ж не сказала. Лише попросила:
- Тоді дозвольте мені сісти на Буревія, аби ми могли рушити вже на прогулянку.
Брінейн з усмішкою цмокнув кінчик мого носа і пересадив мене на спину іншого коня. А далі ми помчали пустинними вранішньої пори вуличками, але тепер вже не вгору, а навпаки донизу, в той бік, з якого я приїхала з Орлиних земель. Доки ми скакали, ранкові сутінки почали розсіюватися, але сонце ще не поспішало сходити. Ми від’їхали вже на доволі значну відстань від столиці, зараз скакали степом, як Брінейн раптом зупинився і змусив мене розвернути коня в бік Маахесу. Цей краєвид я вже бачила в день приїзду, але я впевнена, що принц бажав показати мені щось інше.
І не помилилася. Кілька хвилин потому з-за гори показався шматок ніби розплавленого золота, яке заливало околиці, розфарбовуючи у безліч відтінків жовтогарячого та багряного схили, будинки, дерева та усе-усе, до чого тільки могло дотягнутися. Поволі золотий диск викочувався з-за обрію, наливався блиском так, що вже ставало боляче дивитися, а барви оточення приходили до свого нормального, звичного оку стану.
- Ейне! – звернулася я до принца, коли вже стало зовсім несила милуватися сходом сонця. – Це неймовірно! Дякую, що показали мені цю красу!
- Ліє, - усміхнувся він мені у відповідь. – Ваше захоплення варте того, щоб вигадувати щоразу нові способи викликати його.
Щоки запалали від збентеження та задоволення. Сподіваюся, що на моїй смаглявій шкірі це буде не дуже помітним. Здається, й справді не помітив, бо запропонував:
- То що, навперегін до діброви?
Брінейн махнув рукою в бік дерев, що густою стіною підходили до дороги, відстань до них була пристойною, тому я була впевнена, що ми змогли б розім’ятися та отримати задоволення від швидких перегонів.
- Наздоганяйте! – викрикнула я та пришпорила коня, аби отримати фору перед Брінейном. Це стало моєю помилкою, бо в пастку, що призначалася молодшому принцові, втрапила я.
Буревій зірвався з місця в галоп і чимдуж набирав швидкість, позаду лунав веселий сміх Ейна та тупіт копит Привида, що ставав все ближчим. Ну ж бо, Буревію, не дамо їм нас наздогнати! Мій кінь видавав чудеса витривалості, досі втримуючи лідерські позиції. А я так захопилася бажанням здобути перемогу, що перестала спостерігати за оточенням. А може це б мені й не допомогло, бо корінь на нашому шляху з’явився ніби нізвідки. Буревій не встигнув вчасно зреагувати, перечепився і з усього маху полетів на землю, захопивши й мене разом із собою. Диву даюся, як я не переламала собі шию! Після кількох перекидів мій кінь нарешті зупинився, затиснувши своїм боком мою праву ногу. Я в останній раз боляче вдарилася об землю, але свідомості не втратила, навіть могла рухати руками та вільною ногою. Тіло все боліло, проте, окрім подряпин, я не відчувала, що серйозно травмувалася. Турбувала лише права нога, відчувати яку під вагою коня я вже майже перестала.
Прекрасний, чудовий Буревій також викликав величезне занепокоєння, бо не подавав ознак життя з того моменту, як приземлився. Невже такий бездоганний кінь міг загинути?
З очей проти волі бризнули сльози, тому я не бачила, як до мене наблизився вкрай стурбований Брінейн, як він у розпачі порізав свою долоню, як виголосив заклинання. Зосередитися змусив лише рух, який я відчула, коли принц левітацією прибрав від мене тіло коня, попутно вивільняючи мої ноги зі стремена. Щойно кінь опинився знову на землі, як тут же звівся на ноги й, накульгуючи, відійшов убік. Отож, з ним усе гаразд! Яке полегшення!
Та от тільки про себе такого я сказати не могла…
Спробувала підвестися, ворухнула правою ногою і відчула нестерпний біль – судячи з усього, моя гомілка була потрощена вщент! Свята Іскра! Добре, що я маю в супутниках мага, який обов’язково мене вилікує.
А той саме схилився з сідла і пильно заглядав мені у вічі:
- Ліє, з вами все гаразд? – запитав він голосніше, аніж говорив будь-коли до того. Його голос, що звучав немов надламаний, змусив мене здригнутися від несподіванки.
Але це не завадило мені дати чесну відповідь на його запитання:
- Не впевнена…
- Що таке? – у його фразі звучало занепокоєння.
- Здається, я пошкодила свою ногу. Не можу нею поворухнути – дуже боляче.
Брінейн спав з лиця. Блискавично прошепотів чергове заклинання – і ось я вже лечу до нього в обійми. Він обережно розташував мене на своїх колінах, намагаючись не потривожити мою ушкоджену ногу. Але коли торкнувся своєю скривавленою долонею до моїх, я відчула новий нестерпний біль. Там, де його кров потрапила на оголені ділянки моєї шкіри, на моїх руках розпухли пухирі, немов від опіку, та й відчуття були такі, немов обварилася кип’ятком. Чому ж його кров така гаряча?
Ейн швидко прибрав руки, і болісні відчуття потроху відступили, проте опіки нікуди не зникли. Ми обоє шоковано дивилися на результат дотику принца і не могли вимовити й слова. Як таке могло трапитися?
Я поставила своє запитання вголос і отримала на нього неймовірну відповідь:
- Мої тілесні ушкодження – шрами, неможливість ходити, - не єдине, що мені дісталося після того нападу, - з прикрістю почав принц. Голос його знову звучав тихо й сипло, мабуть, той хрипкий тембр мені тільки почувся. Брінейн же продовжував: - Відтоді я ніяк не можу впоратися зі своєю магічною іскрою. Ось ніби все під контролем, я можу приборкати свою магію, виконую надскладні завдання навіть без додавання крові. А вже іншої миті навіть просте заклинання очищення, чи цілительство мені не під силу. Ось як зараз, я не можу нічого вдіяти, просто не відчуваю магічні потоки. Перші пів року після мого каліцтва траплялося, що сила немов божеволіла, і тоді я попри свою волю міг завдати шкоди оточенню. Як-от вам щойно. Проте я думав що успішно з цим впорався, бо такі випадки не траплялися уже дуже давно. Якби я міг хоча б припустити, що це може повторитися, нізащо б не наважився на таку вилазку. Та й взагалі б до людей не наближався, - Ейн скрушно похитав головою.
- То ви не себе соромилися, коли закрилися у вежі?
- Звісно ж соромився, - принц сумно усміхнувся. – Я й досі не можу прийняти себе. Але ні, у вежі я заховався не тому. Я був надто небезпечний для оточення, а там все захищене від неконтрольованих викидів магії. Увесь цей час я намагався дати собі раду. І думав, що мені це вдалося, бо вже понад два роки я успішно себе контролював. До сьогодні. Вибачте мені мою самовпевненість, я в жодному разі не хотів завдати вам шкоди.
- Я не тримаю на вас образи, вам немає за що перепрошувати, - сказала я чисту правду. – Єдине, що б мені хотілося попросити, аби ви зцілили наслідки. Та й нога досі болить.
Принц, у якого я досі зручно сиділа на колінах, проникливо заглянув мені у вічі й обережно, остерігаючись різких рухів, доторкнувся до моєї щоки правою рукою у перчатці. Жодних неприємних відчуттів, тому я сама щокою притулилася до його лагідної долоні.
- Мила моя Ліє, я не можу вас зцілити. Та й взагалі, ще за кращих часів я ніколи не був сильним у цілительській магії. Моя – атакувальна. А саме зараз, як я вже наголошував, я не відчуваю своїх магічних потоків, моя іскра ніби заблокована.
- Як довго це може тривати?
- Не можу точно сказати. Від кількох годин до кількох днів.
- То що нам робити?
- Повільно, аби не потривожити вашу ногу, рушити до палацу, де вам зможуть надати допомогу.
Тож усі мешканці палацу побачать, чим займалася принцеса Орлиних земель із самого ранку? І з ким саме вона цим займалася. І Брінейн не зможе приховати нас ілюзією, бо зараз не керує своєю магічною іскрою. Тож всю дорогу кожен охочий зможе помилуватися виглядом іноземної принцеси на руках у молодшого принца. Ото вже пліток буде про мою недостойну поведінку!
- Це неприпустимо! – підсумувала я вголос свої міркування.
- Але ми не можемо чекати, допоки моя здатність контролювати магію відновиться. Вам вкрай необхідна допомога!
- Нічого зі мною не станеться, якщо я почекаю з допомогою. А от те, що я зникла з палацу може викликати переполох.
- Знаєте, я можу спробувати надіслати магічного вісника Вегарду. А вже він здатен як владнати вашу відсутність, так і зцілити ваші ушкодження.
- То чому ви цього досі не зробите?
- Бо є великий шанс, що я знову вас травмую. Злізти ж з коня та відійти якнайдалі вам теж не під силу. Як і мені, на жаль.
- Робіть те що треба. Я зможу потерпіти до приходу Вегарда.
Знову пролилася Ейнова кров – і магічний вісник з ледь помітними іскорками розчинився у повітрі. На щастя, цього разу мені шкоди не завдали.
- То як, вдалося? – поцікавилася я після того, як вісник зник.
- Не певен, але будемо сподіватися.
Не пройшло і двох хвилин, як ми зрозуміли, що таки вдалося. Неподалік від нас відкрився портал, звідки вийшов дядько принца – придворний маг Вегард.
- Я ж велів тобі не дурити, допоки повністю не відновишся! Що у тебе тут відбулося? – сердито кинув він, наближаючись.
- Зі мною, на жаль, все гаразд. Постраждала Алія-Ахсана.
Брінейн зі своєї точки зору переповів пригоду. Як виявилося, мав місце магічний вплив на природу, змушуючи ставити перепони коню. Саме цей вплив мав би блокувати сили Брінейна та призвести до серйозних ушкоджень у принца, аж до погибелі. Якби я не вирвалася уперед, так би й сталося. Через те ж, що в пастку втрапила я, Ейнові вдалося більшою мірою нейтралізувати дію заклинання, виставивши щити для нас з Буревієм, а на коня ще й наславши сонне заклинання, аби той менше травмувався сам та завдав шкоди мені. Саме тому кінь і не ворушився, коли ми приземлилися, а потім, коли був переміщений убік та позбавлений дії заклинання, без проблем зміг підвестися. Якою ж тільки неймовірною силою володіє Брінейн! І як шкода, що він не може повністю її опанувати!
Я уважно слухала доповідь принца і спостерігала як похмурніє вираз обличчя Вегарда. Трапилося щось дуже-дуже негарне – я зрозуміла це по важкій тиші, що запанувала після того, як молодший маг завершив свою розповідь. Не поспішаючи коментувати пригоду, Вегард натомість звернувся до мене:
- Ваша Високосте, дозвольте мені поглянути на ваші руки та ногу.
Для того, щоб як слід оглянути та підлікувати, мене довелося зняти з колін Ейна та посадити на землю. Усе це придворний маг виконав не докладаючи жодних магічних зусиль – просто підхопив мене, немов пір’їнку, та переніс на траву. Там змусив принца відвернутися та задрав широку штанину моєї амазонки. Зрештою на мою пекучу від болю гомілку полилася прохолода цілительської магії – неймовірна насолода. Далі цілющий потік перемістився на обпечені руки – від пухирців не лишилося й сліду. Завершивши, брат короля підсумував:
- Тепер все добре. Але я нагально рекомендую вам провести сьогоднішній, а краще ще й завтрашній день у ліжку, даючи змогу кісткам та в’язам на вашій нозі загоїтися.
- Але ж завтра розпочинаються змагання! – зауважила я, тільки дивом згадавши про них.
- Свята Іскра. Точно! Ну та нічого, розповісте про своє королівство – і назад до покоїв. Я попереджу організаторів, щоб вони з розумінням поставилися до вашої ситуації.
Брінейн увесь цей час з похмурим виглядом дивився вдалину, на гори, що обрамлювали горизонт з боку столиці. Та коли мова зайшла про організаторів, втрутився в розмову:
- Вегарде, тільки не здумай розповісти, яким чином Лія отримала це ушкодження.
- Міг би й не застерігати! – пирхнув маг у відповідь. А тоді знову звернувся до мене: - Обережно підіймайтеся, Ваша Високосте. Зараз я відкрию портал і перенесу вас до покоїв.
- Ні! – зойкнула я раніше, аніж він зміг закінчити речення. – Я вкрай важко зношу переходи через портал.
Ладна закластися на що завгодно, що Вегард цієї миті вилаявся про себе вкрай нецензурними словами. Я б рада була приєднатися.
- Ми не маємо вибору, Ваша Високосте. Хіба що ви хочете, аби увесь палац та частина Маахеса довідалися про вашу недозволену ранкову прогулянку. Скоро настане час для принцес прокидатися, тож вас за покликом вашої компаньйонки почнуть шукати усім палацом.
Такого, звісно ж, я допустити не могла. Навіть не попрощавшись з Брінейном зробила рішучий крок у портал. Тільки коли вже мене затягував магічний вихор, оглянулася, аби побачити каяття на мужньому обличчі принца, що так і залишився на галявині.
А потім ще мить – і я стою посеред своєї спальні. І падаю у завбачливо підставлені руки Вегарда.
Тож увесь сьогоднішній та половину наступного дня я провела на межі сну і яви. Заради мене навіть перші змагання – розповідь про своє королівство – були перенесені на вечірній час.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍