Лада Короп - Коли закінчиться ненависть , Лада Короп

– Вікенд? Це ж просто чудово. Я так давно не була в горах, – Марта захоплено підіймається й кидається мені на шию. 

– Це не просто гори. Я намагався знайти найромантичніше місце, яке там тільки було. До речі взимку там фантастично, – відповідаю й заправляю Марті пасмо волосся їй за вухо. 

– Дякую тобі. Я обожнюю живу природу. Там я відчуваю себе набагато вільніше ніж тут у місті. 

– Тоді можеш починати збиратися. Тому що поїдемо ми туди у ці вихідні, – повідомляю Марті. 

–Справді? Як добре. Я така рада. А давай обов'язково поїдемо у гори взимку. Щоб покататися на лижах. Це мій улюблений вид спорту.

– Мій також. Бачиш який збіг. Чи може й не збіг зовсім. 

– Знаєш я помітила, що у нас багато спільного. Ми ніби доповнюємо один одного, – каже Марта.

 А я ледь стримуюся, щоб не закричати про те що ми абсолютно різні. Вона принцеса яка завжди отримувала що хотіла. Каталася як сир в маслі. Її життя було легким і простим на відміну від мого. 

– Мабуть, – кажу зі слабкою посмішкою на обличчі.

 – Оресте щось сталося? Ти образився? – цікавиться Марта. 

– Ні, все добре. Не звертай уваги. Здається хтось мені обіцяв смачний сніданок. Наче в ресторані. Хто б це міг бути? 

– Ой, вибач, коханий. Я зовсім забула. Зараз піду на кухню й тебе порадую своєю коронною стравою, – схоплюється Марта. Цілує мене у лоба й біжить до кухні. Вона назвала мене коханим.

 Дивно це чути від іншої жінки. Мене починає перекручувати від цього. Я добре знаю що ніколи не зможу дати їй того, що вона чекає. Я втратив всяку можливість кохати. Ще тоді десять років тому. Коли жінка яку сильно кохав і вірив їй зрадила мене. Зараз я не готовий до того, щоб моє серце було відкрито для когось знов. Я йду до спальні відкриваю шафу й шукаю костюм, який сьогодні одягну. Через декілька хвилин чую стукіт у двері. Тихий. 

– Заходь, – промовляю. Бо впевнений, що це Марта. Але я помилився. Обертаюся й бачу перед собою Ярину. Холодну та як завжди гарну.

– Ну привіт, Оресте. Не очікував? – питає жінка.

 – Привіт. Як ти сюди увійшла? 

– Твоя подружка мала необережність відкрити мені двері. Яка ж Марта дурепа, – сміється Ярина.

 – Не суди всіх по собі. Чого тобі? Навіщо прийшла? Саме її зараз тут не вистачало. От бляха. 

– Побачити тебе любий. Стільки років не бачилися. І ті квіти від тебе ну просто чудові, – каже улесливим тоном Ярина. 

– Як ти здогадалася? Думав влаштувати тобі сюрприз...

– У тебе майже вийшло. Бо я чудово пам'ятаю хто саме завжди дарував мені білі троянди. 

– Де Марта? – питаю стривожено.

– Марта? А вона пішла. Сказала, що має деякі справи. Бідна дівчина зовсім голову втратила. 

– Що ти їй наговорила? – підходжу до Ярини й хапаю міцно за плечі.

 – Та нічого. Відпусти мені боляче. І взагалі я з нею не розмовляла. Просто бачила коли вона виходила з твоєї квартири, – Ярина грубо мене відштовхує. 

– Ви не зустрілися?

– Ні. Звісно. Я вийшла з ліфта, а Марта у цей час побігла сходами вниз. Тобі дуже пощастило, що вона до смерті боїться ліфтів. 

– Звідки ти взагалі дізналася де я живу? 

– Прослідкувала за вами з Мартою. Я бачила як вона сідала у твоє авто. Й все зрозуміла. Що за гру ти ведеш Оресте? 

Я мовчки всміхаюся. Що ж з Яриною буде важкувато. Але вона сама не помітила, як стала ще одним знаряддям помсти в моїх руках.

ШАНОВНІ ЧИТАЧІ ПІДТРИМАЙТЕ БУДЬ ЛАСКА КНИГУ ЗІРОЧКАМИ, АБО КОМЕНТАРЯМИ. ЯКЩО ВОНА ВАМ СПОДОБАЛАСЯ. ЦЕ ДУЖЕ ВАЖЛИВО ДЛЯ АВТОРА. В КОЖЕН РОЗДІЛ Я НАМАГАЮСЯ ВКЛАСТИ ВСІ СВОЇ СИЛИ ТА ЕМОЦІЇ. І НЕ ЗАБУВАЙТЕ ПРО ПІДПИСКУ НА АВТОРА. ЦЕ ДОПОМОЖЕ НЕ ВТРАЧАТИ ОНОВЛЕННЯ КНИГИ.