Клайв Стейплз Льюїс - Хронiки Нарнії. Повна історія чарівного світу

– Тсс… Звісно, що ні, – похитала головою Сьюзан.

– Хіба ми не повинні йому розповісти?

– Ні, не повинні, – знов заперечила Сьюзан. – Це буде для нього занадто! Лише уяви себе на його місці.

– Я вважаю, що він повинен знати, – не погодилась Люсі, та цієї миті їхню розмову перервали.

Час було ставати на ночівлю. Отаборитися вирішили просто на місці. Як, коли і де Аслан добув їжу на всіх – про те мені невідомо. Але, так чи інакше, о восьмій вечора всі вже сиділи на траві, сьорбаючи запашний чай. Вранці вони вирушили на схід, униз по великій ріці. А ще через день, саме коли настав час чаювати, вони дісталися гирла. Замок Кейр-Паравель височів на пагорбі неподалік. Просто перед ними розкинулися піски і скелі, і заплави морські з пасмами водоростей. А цей чарівний морський запах, ці синьо-зелені хвилі, що з шурхотом накочуються на пісок, і крики чайок – чи доводилося вам колись чути голоси чайок? Пригадуєте?

Того вечора, після чаю, всі четверо дітей примчали на берег моря; зняли черевики, шкарпетки-панчохи та побрели берегом, відчуваючи, як пісок лоскоче їхні пальці.

Назавтра на них чекала подія куди серйозніша. У тронній залі – залі, де стеля викладена слонівкою, західні двері оздоблені павиними опахалами, а східні виходять просто до моря – у присутності всіх друзів Аслан урочисто коронував їх і посадив на чотири трони під оглушливі звуки труб та вигуки: «Хай живе король Пітер! Хай живе королева Сьюзан! Хай живе король Едмунд! Хай живе королева Люсі!»

– Коли вже зійшли на престол королями та королевами Нарнії, завжди ними й залишайтеся. Носіть із гідністю королівський титул, сини Адама! Носіть із гідністю королівський титул, доньки Єви! – урочисто виголосив на коронації Аслан.

Крізь широко відчинені західні двері до них долинули голоси русалок і тритонів, що наблизилися до берега та голосно співали на честь новоявлених королів та королев.

Тож діти зійшли на свої трони, кожному до рук дали скіпетра, і вже як повновладні правителі та правительки Нарнії вони щедро обдарували своїх друзів: фавна Тумнуса і Бобра з Бобрихою, і велетня Громодума, і леопардів, і величних кентаврів, і відданих гномів, і, звичайно, лева. І та ніч була ніччю великого свята в Кейр-Паравелі: були і веселощі, і танці, золото спалахувало, а вино текло рікою, голосно лунала музика всередині й тихіше, та проникливіше і солодше незнайома мелодія, що лилася з вод морських.

Посеред усіх тих веселощів Аслан несподівано зник. Та хоч Королі й Королеви це помітили, ніхто не зронив ані слова. Недарма казав їм Бобер: «Сьогодні він тут, завтра – ні; сьогодні – з вами, а назавтра його вже й слід захолов. Він не з тих, кого можна прив’язати. Та й до того ж є країни, де він цієї миті більш потрібен. Це нічого, ви не переймайтеся. Головне – не варто його підганяти. Він – вільний лев, його не підкорити».

На цьому нашу розповідь майже завершено, проте наберіться ще трохи терпіння. Двоє королів та дві королеви Нарнії правили країною довго, і справедливим було їхнє правління. Спершу довелося чимало попрацювати, вистежуючи по лісах недобитки Чаклунчиного війська, і ще довго країною ходили чутки про злодіяння та неподобства, що чинилися у віддалених хащах та глушині дрімучій; десь бачили примару, а місяць по тому когось налякав чи то песиголовець, чи перевертень, а ще за місяць хтось чув якісь плітки, начебто якась стара карга – насправді відьма. Ото, мабуть, і все. Та поволі зникли й ті чутки. Життя налагоджувалось навіть у найвіддаленіших закутках країни. Правителі й правительки ухвалювали справедливі закони та тримали свої землі у злагоді; вони дбали про охорону добрих дерев, рятуючи їх від повального (у буквальному розумінні слова) вирубання. Вони звільнили юних гномів та сатирів від обов’язкового відвідування школи, а також суворо поклали край таким непорядним заняттям, як-от: пхання носа не у свої справи, настирливість і неуважність, – зате простий люд (той, що жив своєю працею та давав жити іншим) усіляко заохочувався. У своє правління королям та королевам уперше вдалося дати рішучу відсіч лютим велетням (тим, що зовсім не схожі на вихованого Громодума) на півночі Нарнії, коли ті надумали перейти кордон. Вони заклали дружні та мирні стосунки із заморськими державами й неодноразово обмінювались із ними державними візитами. Так пролетів не один рік. Брати змужніли: Пітер перетворився на високого кремезного красеня і мужнього воїна, і стали його називати Пітер Прекрасний, а Едмунд, який був серйознішим та розсудливішим за Пітера, уславився як мудрий порадник та суддя, за що його прозвали Едмунд Справедливий. Сьюзан розквітла та стала красунею з чорним, як смола, та довгим, майже до п’ят, волоссям, і багато хто з заморських правителів посилав до Нарнії своїх послів – просити її руки. Згоди вона досі нікому не давала, аби не образити інших, тому її прозвали Сьюзан Жаліслива. Щодо Люсі, то вона так і залишилася веселою життєлюбною золотоволоскою, і принци в тих краях тільки й мріяли про те, аби назвати її своєю нареченою, а в народі прозвали її Люсі Відважна.

Так і жили вони у веселощах та радощах, а коли й згадували про колишнє життя (по той бік шафи), то лише як про загадковий сон. Але одного разу добрий Тумнус (що тепер уже був фавном досить поважного віку і досить огрядним), спустившись річкою, приніс їм звістку про те, що в його краях знов з’явився Білий Олень, так-так, той самий олень, що міг виконати твоє заповітне бажання, якщо лише тобі пощастить його спіймати. Дізнавшись про це, королі й королеви з усім двором, мисливськими собаками та ріжками попрямували у далекі західні лісі. І що ж – Білий Олень і справді навернувся їм на очі. І почалася гонитва: по горах і полях, по долинах і лугах, аж доки врешті-решт брати і сестри не помітили, що вони в лісі самі – почет їх залишився далеко позаду. Олень вів їх усе далі вглиб лісу, і невдовзі їхні коні зупинилися, а олень зник у непролазних хащах. І мовив тоді король Пітер (давно вже всі були королями і королевами й звикли висловлюватися куди вишуканіше, ніж раніше):

– Любі правителі та правительки, чи не час нам спішитися та пройти за цим звіром у гущавину, бо раніше не доводилося нам полювати на звіра