Алекса Адлер - Їхня кохана лялька, Алекса Адлер

9.3

І з цими словами він просто підіймає мене хвостом за талію і, як ляльку, садовить назад туди, де я сиділа до цього. До себе на руки. Ще й обіймає для надійності, обхопивши рукою і тісно притиснувши до грудей.

Смикнувшись в його обіймах і зрозумівши, що це мені зовсім нічого не дасть, я приречено зітхаю.

− Можна я сяду окремо? − запитую рівним тоном. – Так я краще зможу зосередитись на нашій розмові.

− Ні. Мені подобається тримати тебе в с-с-своїх руках, – хмикає Са-ард. Знову я відчуваю його дихання на своїй маківці. Чоловічі руки обгладжують мої плечі, проводять по грудях. − Все це куплене мною для мого задоволення, Ж-шеня. Хоч твоя присутність в моєму біосинтезоїді й змінює ситуацію досить відчутно, але не скасовує той факт, що все-таки це тіло належить мені, і я можу з повним правом торкатися його, коли мені заманеться. Чи ти нам і в доторках відмовиш-ш-ш?

Тепер у його голосі відверто чується попередження, явно даючи зрозуміти, що я близька до того, щоб переступити межу, проведену ним же. Мовляв: «Я йду тобі на поступки, але не забувай, хто тут насправді володіє ситуацією». Проти такого аргументу сильно не попреш. Доводиться змиритись. І вкотре нагадати собі, що тіло справді не моє. Отже, якось потерплю я дотики, якщо далі за них справа не піде.

Змирившись із цією думкою, я дозволяю собі розслабитися в його руках.

Побачивши мою поступливість, Са-ард задоволено хмикає.

− Що ж-ш-ш, питання з твоїми основними обов'язками поки відкладемо. Щоб у тебе був час звикнути до нас і добровільно погодитися на роль нашої жінки. Ні мені, ні братові не властиво примушувати с-с-самочок до близькості, − тим часом продовжує змій старший, змусивши внутрішньо смикнутися на останніх словах.

І цієї миті я зустрічаюся очима з примруженим поглядом Шоа-дара. Підіймаю виразно брови.

− Фізично, чи ментально? − не витримавши, цікавлюся я. І очі змія молодшого знову гнівно спалахують.

− Якби я дійсно хотів тебе ментально примусити, крихітко, ти б уже жваво стрибала на моєму члені, благала про більш-ш-ше і навіть не підозрювала, що відбувається щось неправильне з твоєї точки зору, − похмуро цідить Шоа-дар.

− Тоді що ти зі мною зробив? – не менш гнівно звужую очі, непомітно для себе переходячи на «ти».

− Акцентував твою увагу на тому ракурсі с-с-сприйняття, який позбавив тебе від с-с-сумнівів. Допоміг згадати пережиті тобою відчуття. Це навіть на навіювання не тягне. Усього лиш-ш-ш легка маніпуляція твоїми власними думками, не більш-ш-ше. Мною керувало інстинктивне бажання розслабити бажану с-с-самку, щоб зайнятися з нею дуже приємним с-с-сексом.

− І все-таки це маніпуляція, − вперто підтискаю губи, обурено зіщулившись від цього пояснення. Знову мене самкою називають. Самці хвостаті.

Від повного розуміння, в якій небезпечній ситуації я знаходжусь, мене навіть мороз пробирає. Якщо вони справді здатні так сильно впливати на мій розум, що тоді їх утримає від цього?

− А твоя спроба зіграти на моєму чоловічому самолюбстві хіба не маніпуляція? – зненацька повертає мені удар Шоа-дар. Посміхається поблажливо, демонструючи гострі ікла: − Досить вміла, муш-ш-шу визнати. Не тільки братові захотілося отримати твою добровільну згоду. Але ж с-с-суть від цього не змінюється, так, Ж-шеня? Втім, я визнаю і те, що ти досить сильно мене зацікавила. Тож я можу дозволити тобі насолодитися перемогою с-с-сьогодні. Брат правий, ми повернемося до цього питання пізніше. С-с-са-ард, якщо ти не заперечуєш, я повернуся до с-с-своєї роботи. Хочу закінчити з ремонтом до вис-с-садки.

І він, нагородивши мене ще одним пекучим, навіть глузливим поглядом, вислизає геть із кімнати. Залишаючи мене ошелешено кліпати очима і ловити повітря ротом. От як так вийшло, що маніпуляторкою раптом стала я… хоча, варто визнати, якась частка істини в його словах справді є. Я справді зіграла на їхньому чоловічому самолюбстві. От тільки це ні в яке порівняння не йде з тим, що зробив він.

Чорт. З цими хвостатими, мабуть, доведеться завжди бути насторожі. Їхні ігри для мене надто... небезпечні.

− А ця висадка… де ви збираєтеся висаджуватись? І коли? − прокашлявшись, обережно цікавлюся я у Са-арда, змінюючи тему.

− На одній невеликій і безлюдній планеті. Через кілька годин, − лаконічно відповідає він. Захопивши рукою моє волосся, відтягує голову так, щоб подивитися в обличчя: − Сподіваюся, ти не плануєш втекти з корабля?

− У чужому Всесвіті, на безлюдну планету з невідомо якими умовами? Ні, я не така дурна.

− Ні, ти не дурна, − посміхається змій, розглядаючи мене з якимось дуже дивним виразом. І чомусь його погляд постійно зупиняється на моїх губах, через що ті вже відверто починають палати.

− Ви казали, що допоможете мені отримати доступ до пам'яті біосинтезоїда. А чи можна це зробити зараз? Я б тоді зайнялася чимось корисним, поки ви готуватиметеся до висадки, – намагаюся відвернути його увагу.

− Ні. Це займе деякий час-с-с, а часу в мене майже не лиш-ш-шилося. Тому тобі доведеться потерпіти, − повідомляє він мені, продовжуючи утримувати на місці. При цьому я відчуваю, як його велике напівзміїне тіло починає рухатися піді мною, змінюючи положення.

− Е-е-м, гаразд. Тоді я сама спробую щось згадати. Піду, мабуть, у харчовий відсік і спробую щось приготувати. Як користуватися деякими приладами, я вже запам'ятала, − повідомляю з перебільшеним ентузіазмом, відчуваючи, як мене починають нахабно нахиляти вниз, укладаючи на спину.

Зручно цим на-агарам. Вони свої власні довжелезні хвости як переносні меблі можуть використовувати. Де захотіли, там і завалили нещасну жертву.

− Зараз підеш-ш-ш, − вкрадливо обіцяє Са-ард, схиляючись наді мною.

Знову сіпнувшись, я домагаюся лише того, що він ще й навалюється на мене, щоб не втекла. А потім, не встигаю я навіть нявкнути з протестом, як мої губи знову зминають жорстким власницьким поцілунком. Дряпаючи шкіру гострими іклами, штовхаючись мені в рот своїм довгим язиком, змій цілує з такою палкою жадібністю, що голова кругом іде. А чуттєво-запрограмоване тіло раде догодити, відповідаючи на його пристрасть. Руки самі обіймають змія за шию, зариваючись у довге волосся, заплетене в хитромудру косу. Спина вигинається, а груди притискаються до його кам'яної грудної клітки. Бажання невідворотно туманить розум. Якщо так далі піде, не знаю, скільки я протримаюсь.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍