Томас Олд Х'ювелт - Відьма

формі відьом, що звисали з дерев, і опинялися під дощем із льодяників. Або ж зважувалися на спеціальних відьомських терезах на площі перед церквою. Якщо дитина важила не більше, ніж дві качки, а таке траплялося часто, її оголошували відьмою, а далі її ганяла довкола, розмахуючи вилами, група акторів з Блек-Спрінга, вбраних у лахміття, типове для сімнадцятого століття.

Роберт Грім вважав ці народні розваги досить старомодними. Кілька років тому, в порядку експерименту, він вніс пропозицію повернути середньовічні ігри-тортури, такі як розтягування гусаків або спалювання котів (бо всі знали, що обвуглені котячі згарки приносять щастя). Але пропозицію було відхилено з посиланням на законодавство, що забороняло жорстоке поводження із тваринами та жорстокі звичаї. Членам комітету така пропозиція аж ніяк не здалася смішною.

Для Гріма 31 жовтня традиційно було найбільш напруженим і нестерпним днем року. Нагляд за прибуттям стількох Чужинців потребував чималої емпатії й терпіння, а ці риси Роберт Грім мав у мізерній кількості. На скромну думку Гріма, люди з Гудзонської долини були невихованими, галасливими негідниками, які лише дудлили пиво та лупцювали жінок, а ще — і то було найгіршим — в них був відсутній здоровий глузд, завдяки якому вони мали б повною мірою скористатися географією їхнього проживання. Бо на сході в них була річка Гудзон, в якій можна було колективно втопитися, а на півдні — Національний парк «Ведмежа гора», де вони могли б безсоромно злягатися з бобрами і білохвостими оленями і таким чином ефективно знищити власну популяцію. Але ж досі ніхто з них не скористався цими безцінними можливостями. З цих та інших причин Роберт Грім, після обов’язкового інспекційного кола разом із посадовими особами з Пойнту, провів решту дня на своєму робочому місці в центрі управління, що, у свою чергу, означало пекельний день для його колег.

А тим часом відьма — справжня відьма — вирішила постовбичити на паркінгу для інвалідів за мерією. Вона з’явилася трохи пізніше за одинадцяту тридцять та й залишилася там. Паркінг був на відстані менш як триста ярдів — відстань польоту ворони — від епіцентру всіх розваг, але з тим розташуванням можна було ефективно працювати. Грім наказав відгородити парканом під’їзд до Діп-Голлоу-роуд. За мерією він спорудив фейковий будмайданчик, з усіх боків оточений цілою батареєю добре проінструктованих робітників. Саму ж Катаріну зачинили в комірці для інструментів. Якби сталося малоймовірне і Катаріна вирішила б приєднатися до святкувань, в їхньому розпорядженні на той випадок було шість різних сценаріїв. Востаннє подібне трапилося у 2003 році, до того, як вони придбали вуличний орган. Безсоромна дівка усе святкування свавільно стовбичила на міському майдані навпроти кав’ярні Сью. Після жвавого обговорення вони вирішили поставити позаду неї білборд з рекламою міста та повісити банер з написом «СФОТОГРАФУЙСЯ ЗІ СПРАВЖНЬОЮ ВІДЬМОЮ!». А коли до неї пришпилили значок з написом «ЛАСКАВО ПРОСИМО ДО БЛЕК-СПРІНГА», ніхто вже й повірити не міг, що вона справжня. Усі діти хотіли пофотографуватися з кумедною пані. Бізнес виявився відносно небезпечним і вельми прибутковим. Усі батьки із задоволенням платили по п’ять баксів за світлину.

Деякі діти, щоправда, жалісливо плакали, та на те вони й діти.

Але сьогоднішнє свято проходило напрочуд гладенько. Інспектори з Пойнту поїхали, Грім знову думав про залізобетон, а народ святкував, аж дим коромислом.

О четвертій п’ятнадцять Тайлер Грант із друзями сиділи під огорожею біля фонтана і бронзової скульптури пралі. Вони наминали цукрову вату і з тихою заздрістю витріщалися на Чужинців, що хвилями прокочувалися повз них. Джейдон того дня допомагав матері на одному з лотків, але, взявши перерву, теж на хвильку приєднався до друзів.

Лоуренс тримав у руці п’ять сірників. Кожен витяг по одному, і всі одночасно розтулили долоні. Сірник із обпаленим кінчиком дістався Буракові. За кілька секунд до нього дійшла істина: жереб обрав Бурака для «тестування шепоту». Він вилаявся. «Авжеж. Як брудна робота, її завжди роблять турки.»

Інші засміялися, але не надто щиро. Тайлерові цей сміх здався нервовим, удаваним, сповненим полегшення від того, що не їм випав жереб із тестування. Холодні пориви вітру ворушили листя біля його ніг, свинцеве небо було схожим як купол, що опускався на Блек-Спрінг. Тайлер зіщулився і втягнув голову в комір. «Усе це дуже скоро стане реальністю», — подумав він.

Воно стане реальністю, але не так, як гадав Тайлер.

Незадовго до п’ятої години, коли Катаріна ван Вайлер усередині комірки для інструментів за мерією невпинно шепотіла стародавніми мовами покручені слова, а Флетчер нервово ворушився уві сні у вольєрі за дві милі звідти, Гризельда Холст крадькома залишила святкування. Вона квапливо рушила крізь цвинтар до задньої сторони Кришталевої церкви. Ніхто не помітив, як вона відмичкою відчинила важкі дерев’яні двері до вівтарної частини, прослизнула всередину і зачинилася від святкової какофонії. Тримаючись руками за холодні стіни, Гризельда спускалася вниз спіральними сходами, усе глибше занурюючись в огидний сморід старого каменя, зітлілого дерева, води, що просочувалася крізь стіни, та людських хвороб. Неприємний холод вповзав зі стін до суглобів Гризельди. У склепі під церквою завжди була зима і завжди була ніч.

Артур Рот лежав, прихилившись до ґрат клітки, і Гризельда вмить збагнула, що він мертвий. Він був голий, й при світлі лампочок на стіні його шкіра, туго напнута на виснаженій грудній клітці, набула блідо-фіолетового кольору мертвої риби. Рот лежав у власних екскрементах, одна його рука безсило звисала, прикута до ґрат, вени на руках нагадували оголені кабелі.

Попри те, що в Гризельди калатало серце, вона відчула дивне полегшення. І не тому, що її муки нарешті завершилися, адже їй не треба більше спускатися цими моторошними сходами, годувати його, обмивати його, слухати його божевільне гигикання, що відлунювало від склепінчастої стелі, ніби церковний підвал кишів загубленими душами. Гризельда не відчувала жалю, всередині була лише якась повільна, нескінченна мрячка, яка завжди насичувала її розум. І це ж не вона заморила його голодом. Вона лише діяла за вказівками Метерса. Вона виконала свій обов’язок перед Катаріною.

Вона витягла з підсобки щітку і, просунувши ручку крізь ґрати, потикала нею тіло Рота. Він не ворухнувся. Гризельду раптом охопив панічний страх, і вона озирнулася довкруж. Відтак заклякла на місці, збагнувши, що вона одна у пітьмі під церквою разом із мертвим тілом Артура Рота — ймовірно, мертвим. Здоровий глузд підказував їй, що вона мала у тім переконатися, але сумнів змусив її думки нестися навскач, перетворив розум на дурість, а логіку — на мріяння. Той самий ірраціональний сумнів сама відчувала багато років тому, в