Володимир Михайлович В'ятрович - Війна і міф. Невідома Друга світова, Володимир Михайлович В'ятрович

перед бойовою операцією, Південна Сербія, 1943 р.

За британського посередництва всі ці течії підписали в липні 1943 року Угоду національних загонів для спільної боротьби проти німецько-італійських окупантів. Але комуністи не хотіли відновлення старого ладу після перемоги лібералів. Тому в жовтні 1943 року Національна народно-визвольна армія розпочала напади на інші партизанські групи. Так розгорілася кривава громадянська війна, що тривала до 1949 року.

Неоднорідним був і рух Опору проти японських загарбників у Китаї, що тривав у 1937–1945 роках. Заради вигнання окупантів війська націоналіста Чан Кайші й комуніста Мао Цзедуна припинили громадянську війну і боролися спільно. Однак після звільнення Китаю взаємна боротьба відновилася.

Спільна боротьба партизанів різних політичних переконань проти зовнішніх загарбників була поширеним явищем. Вони по-різному бачили майбутнє своїх країн після визволення. І тому намагалися усунути опонентів з арени боротьби. У цьому плані Україна не була унікальною.

Югославські комуністичні партизани входять у Белград, жовтень 1944 р.

Від перших місяців німецько-радянської війни діяли партизани, організовані радянським командуванням. Із 1942 року почалося зародження національної течії в русі Опору. Утворилися загони «Поліської січі» отамана Тараса Боровця і ОУН (мельниківців). На межі 1942/1943 років ОУН (бандерівці) творять Українську повстанську армію. Така строкатість націоналістичних партизанів існувала до кінця 1943 року, коли їх усіх бандерівці включили в єдину УПА.

Але СРСР і тут намагався вибудовувати у пам’яті про війну «чорно-білу» реальність, де є «правильні» «наші» і зрадники-бандерівці. Насправді у цілій Європі до знищення нацизму та його сателітів долучилися і комуністи, і націоналісти, хоч кожен керувався власною стратегією і метою боротьби.

Міф 30. УПА — «гітлерівські посіпаки» і проти нацистів не воювали

Немає жодного документа, який би свідчив про бойові дії УПА проти німців. І в 42-му, і в 43-му, і в 44-му роках німці поставляли зброю загонам УПА.

Дмитро Табачник, міністр освіти і науки (2010–2014) в ефірі передачі «Велика політика» на телеканалі «Інтер», 12 листопада 2012 року

Суть міфу

УПА створили німецькі окупанти, в тісній співпраці з ними вона займалася проведенням каральних операцій проти радянських партизанів, українського, єврейського і польського населення. Немає жодних свідчень про антинацистську боротьбу УПА.

Факти стисло

Про боротьбу між УПА та німецькими окупантами і їхніми союзниками свідчать численні документи німецького, радянського, польського і власне упівського походження. Діяльність УПА і німецька, і радянська сторони оцінювали як антинімецьке повстання.

Факти докладніше

Надзвичайно жорстока окупаційна політика гітлерівців змушувала Провід ОУН(б) виступити на захист населення збройно. Першу сотню УПА створили 22 січня 1943 року. Уже 7 лютого вона розгромила німецьку комендатуру в райцентрі Володимирець на Рівненщині.

Весною 1943 року УПА постійно збільшує чисельність і масштаби опору. Найзапекліші сутички з німцями вони мали на Луччині, Ковельщині, Горохівщині, Рівненщині, Кременеччині, Костопільщині, Сарнeнщині й Лановеччині. Протягом березня 1943 року повстанці п’ять разів захоплювали районні центри. Під кінець першого місяця весни німецькі урядовці звітували райхскомісару Еріху Коху, що на Волині залишилося тільки два райони, вільні від «банд».

Окупаційна адміністрація почала проводити великі антипартизанські операції за участю бронетехніки й літаків. У кінці квітня в райони Березне, Людвипіль, Мізоч, Острог, Шумськ і Кременець було перекинуто дивізію для боротьби з УПА.

Каральні акції нацистів виявилися малодієвими. Якщо у березні підрозділи УПА лише 8 разів нападали на німецькі економічні об’єкти, то у квітні було вже 57 нападів, а в травні — 70.

На нараді в Рівному 5 червня 1943 року з участю нацистського міністра окупованих східних земель Альфреда Розенберґа окупаційний керівник Волині та Поділля Гайнріх Шене доповідав, що його адміністрації «українські націоналісти завдають більше труднощів, ніж більшовицькі банди».

Цікаво, що цей факт згодом визнало і керівництво радянських партизанів. Командир радянських партизанів Петро Вершигора 4 березня 1944 року повідомив Український штаб партизанського руху: «Не можна допустити в Польщі тієї помилки, яку ми зробили на Волині, віддавши керівництво народним повстанням проти німців у руки контрреволюційних угруповань націоналістів».

Наявних сил для придушення опору гітлерівцям не вистачало. Тому з липня 1943 року боротьбою проти УПА зайнявся командувач антипартизанськими силами на Сході Еріх фон дем Бах. Під його орудою перебувала 8-ма кавалерійська дивізія СС «Флоріан Ґейєр» (10 тисяч солдатів) і 10 батальйонів мотопіхоти з артилерією. З повітря це угруповання прикривало 27 літаків, а на землі — 50 танків і бронемашин.

Листівка УПА із закликом бити німців усіма доступними засобами, червень 1943 р.

Проте відділи УПА маневрували і не давали себе знищити. Загалом у липні повстанці 295 разів атакували німецькі опорні пункти і 119 разів — господарські об’єкти.

З початком серпня 1943 року фон дем Баха відкликали у Галичину для боротьби із рейдом Ковпака. З послабленням німецького натиску активність антинімецьких виступів УПА зросла: 391 напад на гарнізони й 151 атака на підприємства.

Але невдовзі вищий командувач СС і поліції України Ганс Прюцманн організував новий наступ на УПА. Цей наступ тривав на Південній Волині з 23 серпня до 9 вересня 1943 року. Спершу авіація розбомбила село Антонівці, в якому стояв штаб групи «Богун». Відтак каральна експедиція напала на табори УПА в Кременецьких лісах. Куреням групи довелося розділитися на дрібні відділи і прориватися з оточення.

Улітку 1943 року повстанський рух проти нацистів перекинувся й на Галичину. 18 серпня Українська народна самооборона (УНС, первісна назва УПА в Галичині) напала на німецьку каменярню в місті Сколе на Львівщині. 150 примусових робітників націоналісти звільнили, а охорону табору знищили.

Восени 1943 року почалися масштабніші бої між повстанцями і гітлерівцями. 3 вересня під містом Долина з домінуючих висот українські солдати розстріляли батальйон німців, що їхали вузькоколійкою в горах. На полі бою окупанти залишили біля 200 солдатів. 25–29 вересня сотня «Трембіта»