Дмитро Чорнота - Характерник, Дмитро Чорнота

Поки гості спілкувались на подвір’ї, господиня з помічницями накрили на стіл.

- То які шляхи завели вас до мене? – перехиливши чарку меду запитав Максим.

- Їдемо ми в справах на Дон. Маю кілька питань до одного їхнього отамана.

- Та не зовсім по дорозі моя господа від того шляху.

- Правда. Маємо до тебе справу.

- То кажи. Не ходи колом, - Кривий був досить простою і прямою людиною.

- Коня мені треба, - раптом заговорив Лесь.

- Так. Козак без коня – то не діло, - посміхнувся Кривий.

- Отож. З тим і хотів до Вас звернутися, щоб, якщо Ваша ласка, придбати доброго скакуна.

Северин з цікавістю спостерігав за бесідою.

- Маю чим заплатити, - Лесь витяг з кишені кілька золотих і поклав на стіл.

- Твій джура повен сюрпризів, - глянув Максим на Паливоду.

- Так і є, - відповів козак.

- Добре, козаче, завтра побачимо, що можна придумати для тебе. Зараз не час.

Бенкетували вони не довго. Подорожні були втомлені. Особливо хлопець. Всі полягали спати, а Северин з Кривим ще якийсь час сиділи на подвір’ї, курили люльки, згадували минувшину та переповідали одне одному своє життя бо не бачились давно.

Северин довго не міг заснути. І, коли сон врешті його майже здолав, почувся крик знадвору. Чатові забили тривогу. Почувся звук пострілів. Паливода вибіг на двір. Тут уже роздавав вказівки Кривий. Вартові сердюки стріляли кудись в темряву, звідти у відповідь летіли стріли. Також обстріл вівся з-за огорожі запаленими стрілами. Так ворог намагався підпалити будівлі. Сердюки займали позиції для відбиття нападу, робітники отримували зброю у комірного і теж організовувались. Дітей швидко вели поза будинки в підземний сховок, з ними були і літні жінки. Молодші ж жінки тягали воду з криниці і розташовувались по території редуту з відрами, готові гасити пожежу від запалених стріл. Всі діяли досить злагоджено. Без будь-якої паніки. Лише деякі діти, поспіхом підняті серед ночі зі своїх ліжечок, плакали. Але не вередували і робили, що скажуть.

Тим часом з будинку вийшов Лесь. Він був заспаний, проте вже вдягнутий і досить спокійний.

- Що робити? – звернувся він до Максима.

- Приєднуйся до дівчат. Бери воду і заливай вогонь, - звелів Кривий. – Зважай на стріли і тримайся далі від огорожі.

- Зрозумів, - відповів хлопець і швидко побіг до криниці.

У ворота раптом почали чимось гупати. І то чимось потужним, бо ті аж захитались.

- Таран осадний з собою притягли, чи що, - здивувався Кривий.

- Не знаю, але ворота довго не витримають, - припустив Северин. – Потрібно готуватись до відбиття атаки тут.

Господар виставив перед ворітьми загін. До нього приєднався і Паливода. Попереду сердюки, за ними озброєні робітники з шаблями, а з боків по два ряди воїнів з мушкетами. Перша шеренга стріляє, друга заряджає.

І справді, брама скоро почала тріщати і врешті розчахнулась. Крізь неї з пітьми повалили татари з дикими криками. Та оборонці не розгубились і організовано відбивали атаки. Стріли з боків проріджували навалу розбійників. Северин пройнявся бойовим духом і рубався в усі сторони не знаючи жалю. Трупи від його шаблі мали страшний вигляд. Деякі навіть були розрубані навпіл. Це видовище трохи притлумило бойовий запал нападаючих. А козакам тільки цього й треба було. Відчувши слабину ворога, оборонці перейшли в атаку, з усієї сили тиснучи розбійників. Та тривало це недовго. Серед татар раптом з’явився один велет, що розкидав козаків як кошенят. Бачачи це, до ординців повернулась наснага і вони знов почали відтісняти оборонців. Це вже була загрозлива ситуація. Северин прорвався до велета і між ними зав’язався бій. У татарина була явна перевага у вазі і зрості. Тому Паливоді лишалось зробити ставку на швидкість. Він ухилявся від ударів гіганта, намагаючись завдати ушкоджень у відповідь. Та не так просто це було зробити. Всі замашні удари козака татарин відбивав завиграшки, тоді як для відбиття його удару Северинові доводилось напружувати всі м’язи. Паливода розумів, що довго так не витримає. Розумів він і те, що від результату цього поєдинку може залежати результат всієї битви. Тому вирішив дещо змінити тактику. Козак почав енергійно стрибати та крутитись навколо велета, намагаючись завдавати йому хоча б незначні, точкові рани. Таким чином сподіваючись врешті виснажити суперника. За якусь хвилину татарин мав декілька невеликих порізів і уколів. Це не могло його зупинити, але біль від тих ран та втрачена кров все ж таки потроху уповільнювала рухи і притуплювала реакцію. Однак, такий гопак навколо ворога, виснажував і Северина. Такий собі смертельний танець. Хто перший стомиться, той і пропав. Секунда за секундою сили покидали супротивників. Татарин був увесь в крові. Паливода також отримав кілька ран та забоїв. Він дивувався міцності цього велета. Той уже й на людину не схожий, всюди видно м’ясо, шкіра в деяких місця звисає і з неї капає кров. Але не здається. Северинові вже почало темніти в очах. Він відчував, що ось-ось втратить свідомість. В мозку росла думка: «Та хай йому грець, будь що буде, а я вже не можу. Просто ляжу тут на Божу милість». Але на те він і характерник, щоб силою свого характеру не давати волю слабкостям і триматися до останнього. Така якість Паливоди не раз рятувала йому життя. Северин продовжував крутитись навколо велета, та в один момент поранена нога підкосилась і він впав на коліно. На щастя, неймовірних розмірів шабля татарина просвистіла повз. Татарин, побачивши що козак затнувся, розмахнувся, вклавши в удар всі сили, які ще залишились. Та в останню мить характерник, долаючи біль та виснаження, відстрибнув вбік і рубонув ворога по спині, перебивши хребет. Татарин мовчки впав мертвий.