Василь Арсенович Чумак - Україна і Крим: спільність історичної долі, Василь Арсенович Чумак

Молдавії, а разом з ним і Генуезькі колонії [...]. Своєю дипломатією Завойовникові вдалося [...] поставити на кримському троні проосманського хана, У 1475 р., заручившись підтримкою у Криму, Завойовник негайно споряджає потужній флот для підкорення Генуезьких колоній у Криму. Далі [...] він постановляє на кримському троні Менглі Ґірея, якого було захоплено у Кафі під час її зайняття Османами. Менші Гірей визнавав Завойовника своїм сюзереном і погодився бути в нього на становищі "тікме" — призначеного. Так разом з утворенням османської провінції на південному узбережжі півострова з центром у Кафі, де перебував османський санджак-беґ, Кримський ханат перетворився на васальну державу у складі Османської імперії. Ця нова ситуація створювала нові умови для боротьби за панування над Східною Європою. Встановлення османської присутності мало такі вирішальні наслідки для балансу сил в краї:

— по-перше, кримсько-московська вісь здобула перевагу у боротьбі проти литовсько-золотоординської коаліції, що кінець кінцем сприяло остаточному занепаду Золотої Орди та посиленню Московської держави;

— по-друге, це гарантувало існування Кримському ханатові, спочатку перед лицем нападів великих ханів Золотої Орди у 1476–1502, а потім і Росії аж до 1774 р.;

по-третє, Крим став невіддільною економічною, політичною та культурною частиною Османської імперії;

— по четверте османсько-польське суперництво за Молдавію та Україну призвело до повстання козацтва, а згодом і утворення Української Козацької держави [...].

Іналджик Г. Боротьба за Східно-європейську імперію. 1400–1700 рр.

Кримський ханат, Османи та піднесення Російської імперії //

Україна в Центрально-Східній Європі:

(з найдавніших часів до XVIII cm.) /

HAH України. Інститутт історії. — К.:

Інститут історії. — 2002. — вип. 2. — с. 119–121.

Українці у північному Причорномор’ї

[...] Захоплення степів татарами не дуже змінило етнодемографічну ситуацію в Причорномор’ї. Змінився лише панівний кочовий етнос — місце половців зайняли татари. Немає підстав вважати, що українське населення цілком зникає. Воно, мабуть, далі зберігається над річками, хоча поступово тюркізується та ісламізується. Візантійські джерела згадують, що в кінці XIII ст. руси входили до складу військових дружин татарських феодалів [...]; про загони русів на золотоординській службі в першій половині XIV ст. згадує арабський історик ал-Умарі; хан Тохтамиш, збираючи війська проти Тімура, набирав також русів [...]. У часах золотої Орди зберігалося також українське населення південно-східного Поділля та Причорномор’я (згідно з «Хронікою венеціанців» Мартіна де Канале). Саме з золотоординських часів, з 1352–1354 рр., походить перша згадка про Брацлав (у італійській хроніці Маттео Віллані) — місто зберігало свою слов’янську назву.

Після битви над Синьою Водою (близько 1362 р.) було ліквідовано золотоординське панування на Поділлі, а пізніше в нижній частині межиріччя Дніпра — Дністра. Ця територія увійшла до складу Київського князівства [...], васального по відношенню до Литовського великого князівства. Причорноморськими київськими форпостами над Чорним морем були Семенів Ріг над Дніпрово-Бузьким лиманом (назва від Семена Олельковича, київського князя 1455–1470 рр.) та Чорногород над Дністровим лиманом. Там були не лише військові гарнізони, але й звичайні поселення, бо "Семенові люди" не раз згадуються в татарських документах кінця XV — початку XVI ст.

Чергового удару українським поселенням завдала турецька інвазія 1475–1483 рр., коли територія долішнього межиріччя Дніпро — Дунай опинилася під турецьким та, посередньо, кримськотатарським пануванням. Але і в цей час (кінець XV–XVI ст.) зберігалися окремі українські квартали в причорноморських містах, наприклад, в Кілії, Білгороді (Аккермані). Були й окремі поселення в степу — Боплан [...] знає місцевість Андріїв Острів на нижньому Бозі. Українська мова як мова міжнаціонального спілкування (татари, молдавани, поляки, литовці) зберігали свої позиції у цьому регіоні до XVII ст. Включно [...].

Про українців Північного Причорномор’я //

Дашкевич Я. Україна вчора і нині: Нариси, виступи, есе /

АН України. Ін-т. укр. археографії.

К.: Ін-т. укр. археографії, 1993. — с. 91–93.

Українці в Криму

Монголо-татарське завоювання півострова застало українське ("руське" — за тогочасною етнічною термінологією) населення в багатьох містах. Це населення згадується в тогочасних джерелах арабських, зокрема; для дещо пізніших часів — часів генуезької колонізації — також у джерелах латинською та італійською мовами. [...] У статуті Кафи 1316 р. згадується руська церква за мурами міста, при цьому підкреслюється, що вона була з стародавніх часів. Іспанський автор Петро Тафур пише в XIV ст. про те, що в Кафі мешкають такі християнські нації, як руси (їх він ставить на перше місце), мінгрели, абазги, черкеси, болгари та вірмени [...]. У 1475 р., коли турки здобули Кафу, серед пограбованих і частково проданих у рабство мешканців джерело — так званий тосканський анонім — згадує волохів, поляків, русів, грузинів і черкесів. Подібних згадок у письмових джерелах XIII, XIV і XV ст. є більше двадцяти [...]. Вони свідчать, що майже в кожному більшому міському центрі Криму мешкали українці, мали свої церкви.

Татарські напади на міста Криму до генуезької та генуезької епох (отже ,з другої половини XIII ст. до 1475 р.) завдавали великих втрат також українським міським колоніям. Однак навіть турецьке панування, що [...] почалося погромами міського населення, в принципі протягом майже двох сторіч не порушило прав українських кварталів міст. У Кафі, наприклад, невеликі дільниці (магаля) з своєю церквою (бо таким був під час турецького панування принцип поділу міст на національні квартали) зберігалися у XVI — першій половині XVII ст. У 1545 р. тут було — в українській дільниці — 27 дворів, у 1638 р. — 12 [...]. Десь у 40-х рр. XVII ст., як здається, вільних українців Кафи (треба думати, що це були купці й ремісники) спіткала катастрофа мабуть, їх силою ісламізували і тюркізували [...]. Крім цих кількісно невеликих українських колоній у торговельних центрах, що складалися з людей цілком