Сергій Анастасійович Гальченко - Остап Вишня. Невеселе життя, Сергій Анастасійович Гальченко

Ця «усмішка» нібито агітує за ощадкаси. Мова в ній іде про ощадливого середняка, Петра Федоровича Трактора, що скористався з послуг ощадкаси. «Проводив він культурне господарювання, корову злучав з сименталом, кобилу з арденом, свиню з йоркширом». В 1925 році він спродав худобу, «по хазяйству все справив. Подививсь – залишилось. І так залишилось, що як рахував, на вікна поглядав». Середняк нібито виходить трошки підозрілий, нібито він багатший за середняка. Але слухаємо далі: Поклав цей «середняк» гроші до ощадкаси. Каси по неділях закриті, отже, коли в ці дні до нього приходили гості, він не міг купувати горілки, бо вдома грошей не було, а ощадкаса була зачинена. Що ж зробив на ощаджені від продажу худоби гроші цей «середняк»?

– «Трактора Петро Федорович на ті гроші купив, – он воно як.

Чи випили – питаєте, як трактор купили?

– Випили.

– Але тоді вже можна.

Хто трактора купить, тому можна випить, тільки не самогона» (II—119).

Виникає низка запитань: 1. Що це за середняк, що міг на частину грошей, здобутих від продажу худоби, купити собі трактор?

2. Якому середнякові може бути потрібний для його індивідуального господарства трактор? Адже лише для обробітку своєї землі, йому було б не доцільно придбати трактор. А для решти господарських потреб одного середняка трактор є занадто міцне енергетичне джерело. Отже, – трактора Вишнин «середняк» віддаватиме в експлуатацію.

Отже, коротше кажучи, «середняк», з такою симпатією поданий Остапом Вишнею, є звичайний собі куркуль. Філософія неприкритого правого ухилу, славнозвісний лозунг, «збагачуйтесь» – тут в творчості Остапа Вишні знайшли той же самий, жвавий відгук, що його мали праві опортуністи від Кондратьєвих, Чаянових і т. д. А вказівки Остапа Вишні про те, коли можна випити, а коли ні – нагадують справжній самоучитель хорошого тону для «міцного мужичка», що за всяку ціну намагається збагатіти, використовуючи для цього всі можливості, які трапляються на його шляху.

Згадана «усмішка» ворожа всій політиці партії в селянському питанні. Адже в Вишниного «середняка» вже давно поодбирали всі оті трактори, що їх купівлі плескав у долоні Остап Вишня. Отак спромігся Остап Вишня, коли йому замовили писати «усмішку», що агітувала б за ощадкасу, під цим прикриттям поагітувати за ощадливого куркуля.

Перейдемо тепер до «усмішки» «У колективі».

Очевидно, на замовлення якоїсь редакції, Остап Вишня їздив до невеличкого колгоспу. Ясно, що загальна установка цієї «усмішки» зверхньо позитивна: адже коли Остап дозволив би собі в цій «усмішці» показати свої справжні куркульські зуби, то ця «усмішка» не побачила б світу.

Але до чого ж огидно читати її, знаючи справжні класові настанови Остапа Вишні. До чого бездарна і нудна вийшла ця «усмішка»! Вся вона побудована так: із шести сторінок понад дві присвячено тому, як автор їхав до колгоспу. Далі йде сухий переказ досягнень комуни. Зразок: «Ходімте, я покажу вам наше поле. У нас тепер тридцять шість десятин пару, вісімнадцять десятин окопних («пропашних»), вісімнадцять десятин ярої пшениці», і т. д. (І—148). Далі Вишня не в силах стерпіти, похабно дотепничає над «колективною роботою» колгоспівського бугая і кнура, що «ніколи не відмовляється з дозволу артілі йоркширить місцеві селянські поросята» (І—150). І далі (лишилось ще 3/4 сторінки): про вишні, дуже смачні, і про те, що в жінок у колективі «і очіпки на місці, і волосся ціле».

Все. Звичайно, в «усмішці» нема ніякого узагальнення, що допомогло б усвідомити ідею колективізації. Це – єдина «усмішка» про колектив, в усіх томах «усмішок». Натомість підхіхікування над словом «колектив», сухий репортаж по замовленню.

Отже, в селянських «усмішках» Остапа Вишні на весь свій жалюгідний зріст постає персона куркульського агітатора, який не випускав можливості, щоб, прикрившись чи то жартом, чи то «ідеологічно-витриманими темами», – протягти контрреволюційну куркульську агітацію.

2. ОСТАП ВИШНЯ І МАШИНА

Ми не знайдемо, звичайно, жодної «усмішки» Остапа Вишні, де б говорилося про машину, як засіб переведення сільського господарства на соціалістичні рельси. З розібраних вище «усмішок» ми бачили, що Вишня навпаки агітує за передачу машин до рук куркульства.

Звичайно, у Остапа Вишні ми можемо знайти такі плаксиві вигуки: «Ой, дайте індустрію! ой дайте!» (ІII—243).

І ще: «Та даймо ж машину! та пробі даймо ж машину! А то тільки: кидь! кид!» (І—140).

Звичайно ж, що оспіваному Остапом Вишнею куркулеві дуже бажано було б, щоб йому дали трактора і щоб він міг почувати себе так, як показано в іншій гуморесці Остапа Вишні, в тій, що лише «вставляй штепселі», а електрика все сама зробить. І поруч з цим благанням куркуля про одержання машин у цілій низці «усмішок» Остап Вишня, на перший погляд незрозуміло для чого, намагається запевнити, що селянство з машиною упоратися не може.

«Машину якусь десь побачили.

Ой, не підходь! Ой, не підходь! Бо так тобі й голову одкрутить.

Не бачиш хіба як крутиться? Не чуєш хіба, як гуде?.. Ой, не підходь!» (III—47).

Таке удаване протиріччя стає дещо зрозумілішим, коли ми звернемося до іншої «усмішки» Остапа Вишні. «Він такий, він може…» (І—49). Тут відбувається майже те саме, що й в «усмішці» з купівлею трактора куркулем. Трактор куплений, тільки уже не «міцним мужичком», а селянами, тобто очевидно колгоспом, або Созом. І от коли Остап Вишня в першій «усмішці» натякав на те, що трактор, куплений куркулем, потрапив до обережних і дбайливих куркулячих рук, то тут, в колективі, справу він повертає зовсім інакше.

Механік, що притранспортував трактор до села, повернувся до міста. Тоді селяни почали випробовувати трактора самі:

«Сідай ти тепер, Іване, на трактора: подивимось, як він у нас їхатиме!.. Ти ж сам придивлявся, куди його той механік крутив!»

Іван сів на трактора, пустив його, трактор поїхав, але зупинити чи правильно скерувати його Іван уже не зумів. І коли трактор перекинув кілька парканів… – «пощастило якось то Іванові сіпнути за підходящу пружину. Трактор і став. Став, дивиться на Івана, головою хитає та щось і каже. А що він сказав, – спитайте у Івана…» (І—50).

Насамперед привертає на себе увагу, що Вишня бреше: загальновідомий є той факт, що ще до заснування МТС, коли трактор йшов безпосередньо до колгоспу, тракторів не лишали у селі без догляду і продавали їх до тих сіл, які посилали раніше своїх представників на курси трактористів. Продаж тракторів колективам супроводився вивченням на тракториста селянина з того села, куди трактора продавалося. Отже Остап Вишня для чогось збрехав.

А для чого саме? Звичайно, для того, щоб спаплюжити колектив, показати, що колективіст – темний, некультурний і неспроможний взяти до своїх рук складної сучасної машини.

Отже, і в питанні про постачання машини Остап Вишня вірний своїй куркульській лінії.

3. ОСТАП ВИШНЯ І МІСТО

«Жнива. Чи зрозуміле це слово отій мільйоновоголосій,