Альберто Войтєх Фріч - Високий Мисливець

В кінці ущелини підлісок став вищий і густіший, отож мисливці навіть не помітили, як дорога зробила плавний поворот і вони опинились на протилежному боці. На роздоріжжі Караї спішився.

— Коней залишимо тут і далі підемо пішки. Послабте сідла і зніміть вуздечки, щоб коні могли попастися на молодому бамбуці. Якщо хочете, можемо глянути на «село», але недовго, бо треба поспішати.

Незабаром лісок розступився, і перед мисливцями на широкій галявині постав великий дім, укритий пальмовим тесом і снопами трави. Дім не мав стін, і під. покрівлею виднілися ліжка, зроблені з натягнутих бичачих шкур. В узголів'ї кожного ліжка були вбиті різьблені тотемні стовпи з маленькими фігурками людей, закріпленими у розсохах. А на протилежному кінці ліжка стояв розмальований гарними візерунками глиняний посуд — тарілки, великі глечики для води, горщики різноманітної форми і розміру. Тут же була прихилена всіляка зброя: списи, стріли, луки, старовинні крем'яні рушниці і сучасні рушниці з магазинами. Підійшовши ближче, мисливці побачили на ліжках прикраси, карбовані з тонких пластинок срібла й золота.

Джуліус простягнув руку до якоїсь оздоби, але Караї спинив його:

— Зробіть ласку, дивіться очима, а не руками. Ви пообіцяли нічого не чіпати тут!

— Але ж це щире золото! Де індіанці доп'яли його? Хіба тут є золоті поклади?

— Наскільки мені відомо — нема. Я пробував промивати пісок у тутешніх струмках і пересвідчився, що важких металів тут зовсім нема. Кадувеї роблять свої прикраси із срібних бразільських монет і англійських фунтів, розплескуючи їх на тоненькі пластинки. Саме тому за шкури корів і биків вони не беруть нічого іншого, крім дзвінкої монети. Але шкур вони продають мало, бо самі мають у них велику потребу. Бачите, які зручні ці ліжка? Зверніть увагу, як нап'ято на них шкури, як гладенько вони вичинені і якими гарними, дрібними орнаментами розмальовані. Тут важко знайти неорнаментований предмет. Будь-яка річ, якою користується кадувей, — мистецький виріб. Індіанці вміють прикрасити те, що їх оточує!

— Але чому тут так тихо? Невже мешканці села повтікали? Таке враження, ніби люди тільки-но залишили домівку. Але ж принаймні жінки, діти і старі мали б зостатись, якщо вже мисливці і воїни зникли кудись.

— Тут усі — і діти, і старі, і найславетніші воїни племені. Якщо хочете, гляньте під ліжка.

Джуліус недовірливо позирнув на Високого Мисливця, який перемальовував з бамбукової скриньки малюсінький візерунок і був так захоплений цим, що не звертав уваги на супутників. Цікавість таки здолала Алонсо, і він трохи підняв пончо, що звисало з ліжка. Злякано скрикнувши, метис випустив з рук пончо і кинувся до коней.

Караї і Джуліус і собі глянули під ліжко, дивуючись, що могло так нажахати Алонсо. Там лежав вибілений сонцем кістяк людини. На лобі черепа блищав великий срібний диск, до якого був прикріплений гарно вирізьблений із золота кінь. Череп був мистецьки розмальований дрібними візерунками. Кістки скоцюрбленого тіла були теж розмальовані і стягнуті орнаментованими тканими стьожками. З плечових кісток звисали чудові прикраси з пір'я. Мабуть, трофеї, добуті у війні з «воїнами, які прикрашають себе перами» — індіанцями з протилежного берега Парагваю — чамакоками і тумрагами. Караї розрівняв пончо і подивився на тотемний стовп.

— Це вождь Ітакадуана — Тонка Голка, який колись з вісімнадцятьма воїнами і сорока рабинями захопив фортецю Куїмбру й перебив більше чотирьохсот солдатів. Уже тоді йому було понад сто років. Та помер він не від старості. Його підступно отруїли, коли він їхав до Корумби на переговори з властями. Тоді йому було вже сто вісімнадцять років. Вождь Наувільйо наважився приїхати зі своїми людьми у Корумбу, щоб забрати його тіло, і після цього став героєм і владарем племені. Усі подвиги Ітакадуани тепер приписують йому.

— 1 ви все це вичитали з отих малюночків?

— Може, там це й написано, але я не все вмію прочитати. Я тільки впізнав знак Ітакадуани на тотемному стовпі. А про вождя я знаю з інших джерел. Ітакадуана був із своїм батьком на освяченні храму в Асунсьйоні. Якщо вважати, що йому було тоді що найменше чотири роки, бо він витримав нелегку дорогу — кілька місяців їхав верхи на коні і до того ж, як казали люди, був жвавий і метикуватий, то на час смерті вождеві якраз минуло сто вісімнадцять. Проте вік інших індіанців важко визначити навіть так приблизно. Наприклад, Наувільйо на вигляд близько ста, хоч насправді йому, може, й менше, і зістарила його важка недуга.

— І ви вірите, що цей Наувільйо не нападе на Барранко Бранко? Кажуть, він дуже підступний.

— Наувільйо не порушить обіцянки, яку дав мені, більше того, не зробить жодного кроку, не порадившись зі мною, бо я лікую його, ба навіть підтримую йому життя. Втім, хвороба не завадила б йому вчинити напад, тим більше, що вождь воліє загинути в бою, аніж сконати в ліжку. І якщо йому доведеться вступити до бою, ви пересвідчитесь, який це відважний і мудрий полководець індіанців.

— Чому ви так клопочетеся ним, Караї? Чи не краще було б кинути його зі своїми недугами напризволяще? Адже це все-таки лиха людина. Про нього розповідають страшні речі. Кажуть, що він закатував шамана свого племені.

— Що ж, Наувільйо не ягнятко. Але в кожного народу свої звичаї, і те, що ви називаєте жорстокістю, індіанці вважають справедливістю. Новий шаман Апочангра приєднався до бунтівних молодих воїнів у Шувараді, боячись, щоб його не спіткала доля попередника, і це промовистий вчинок, бо чародії, за рідкими випадками, завжди стають на бік консервативних сил. Шамана спонукала до цього дружина. Сам він не схотів розповідати, як усе було, і я запитав у Наувільйо.

Розмовляючи, мисливці прямували до місця, де залишили коней і собак, і незабаром почали підніматися на гору. Алонсо не відходив од них ні на крок і весь час озирався, ніби боячись, що хтось із небіжчиків поженеться за ними. Розповідь Караї про чародіїв і шаманів аж ніяк не поліпшувала його настрою.

— Що ж вам відповів Наувільйо? Адже індіанці бояться своїх