Сельма Лагерлеф - Дивовижні мандри Нільса з дикими гусьми

Фумле-Друмле, отаман зграї Розбійницької гори. З ким, з ким, а з Фумле-Друмле Нільсу менше за все хотілося зустрітися. Він іще добре пам'ятав його твердий дзьоб і гострі кігті.

— Пр-ривіт, пр-риятелю! — закаркав ворон. — Ось ти де бр-родиш! А вчора гуси цілий вечір-р-р кр-ружляли над лісом. Вір-рно, тебе шукали.

Нільс зрадів.

— А зараз вони де? — запитав він.

— Я їм що, стор-р-рож?.. — сказав Фумле-Друмле. — Др-р-ріма-ють де-небудь на болоті. А мені на болоті нічого робити. У мене від вогкості кістки болять.

— Гаразд, годі базікати! — гаркнув на ворона ведмідь. — Допоможи Нільсові знайти зграю. Не те — не будь я ведмедем — і тобі, й усьому твоєму воронячому роду зле буде.

Фумле-Друмле злетів на землю.

— Можеш мене не лякати, — сказав він ведмедю, — ми з Нільсом старі друзі-приятелі. То що, рушаймо в путь?

— А ти не потягнеш мене до своєї зграї? — схвильовано запитав Нільс.

— Та я з нею давно посварився, — відповів ворон, — від-3 того самого дня, як ти гостював на Розбійницькій горі. Адже вони тоді всі монети розтягли, мені жодної не залишили.

— Хочеш, я тобі дам? — запитав Нільс. — Ту саму, що ти мені подарував.

— Дай, дай, дай! — закричав ворон і закружляв над Нільсом.

Нільс витяг із кишені свою срібну монетку.

Цю монетку він хотів віддати Дерев'яному, але Бронзовий йому перешкодив.

Ця монета могла б урятувати підводне місто, якби Нільс її не упустив.

То хай вона тепер порадує хоч Фумле-Друмле.

А Фумле-Друмле і справді зрадів.

Він вихопив монету з Нільсових рук і, шумно лопочучи крильми, зник у густому вітті дерев.

«Утік», — подумав Нільс.

Але Фумле-Друмле вже стояв перед ним. Монетки в дзьобі не було. Заховав, мабуть, у дуплі.

— У дор-р-рогу! У дор-р-рогу! — закаркав Фумле-Друмле. Нільс попрощався з ведмедями і підійшов до ворона.

— Тільки не надумай нести мене в дзьобі! Я звик верхи.

— Вер-р-рхи так вер-р-рхи, — каркнув ворон.

Нільс усівся на шию Фумле-Друмле, і вони полетіли.

3

Дикі гуси насправді кружляли весь вечір над лісом. Вони шукали і звали свого маленького друга, але Нільс не відгукувався. Тільки коли зовсім стемніло, Акка Кебнекайсе зі всією зграєю спустилася на землю.

Заночувати гуси вирішили на краю болота за лісом.

Скільки метушні завжди бувало, поки гуси уляжуться. І поїсти треба, і поговорити хочеться.

А сьогодні навіть найкращі водорості застрявали в горлі. І не до розмов було. В усіх одне на умі — де ж наш Нільс? Що за лихо з ним скоїлося?

Акка Кебнекайсе і Мартін заснули пізніше за всіх. Стара гуска підсіла до Мартіна і, легенько поплескавши його крилом по крилу, сказала:

— Він багато чого навчився за цей час. Нічого лихого з ним не повинно статися. Спи, завтра знову полетимо на пошуки.

Але шукати Нільса не довелося.

Щойно сонце розбудило гусей і вони розплющили очі, піднялося таке радісне ґелґотіння, що всі жаби в болоті переполохалися.

Та й як було гусям не радіти! Нільс — живий і здоровий — лежав на своєму місці, поряд із Мартіном, і спав собі сумирно.

Розділ дванадцятий
У полоні
1

Політ наближався до кінця. Востаннє гуси ночували як бездомні бродяги. Завтра вони вже не спатимуть де випаде, вони побудують собі міцні теплі гнізда і заживуть по-родинному.

Першою в зграї завжди прокидалася Акка Кебнекайсе. Але цього дня першим прокинувся Мартін.

Він постукав дзьобом по крилу під яким, згорнувшись калачиком, спав Нільс, і вигукнув:

— Ну ж бо, лежню! Вставай!

Нільс випірнув з-під Мартінового крила і разом із ним обійшов усіх гусей.

Мартін легесенько підштовхував по черзі усіх гусей, а Нільс кричав:

— Прокидайся! Прокидайся! Пора летіти. У Лапландії виспишся.

Дуже вже і Мартіну і Нільсу кортіло скоріше побачити цю саму Лапландію.

За півгодини вся зграя вирушила в путь.

Гусей раз у раз наздоганяли інші пташині зграї. Всі окликали гусаків, вітали, запрошували до себе на новосілля.

— Як здоров'я поважної Акки Кебнекайсе? — запитували качки.

— Де ви зупинитеся? Ми зупинимося біля Зеленого мису! — вигукували кулики.

— Покажіть нам хлопчика, який урятував ведмежу родину! — щебетали чижі.

— Він летить на білому гусаку! — відповіла Акка Кебнекайсе.

І Мартін на льоту гордо вигинав шию, адже зараз усі дивилися на нього і на Нільса.

— Маленький Нільсе? Де ти? Де ти? — не вгамовувалися ластівки. — Білка Сірле просила передати тобі привіт!

— Я тут! Ось я! — кричав у відповідь Нільс і помахав рукою ластівкам.

Йому було дуже приємно, що всі про нього запитують. Він розвеселився і навіть заспівав пісню:

— У гусячу країну Ми летимо, гей-гей! Лапландіє прекрасна, Вітай своїх гостей! Мій друг мене негайно Доправить на крилі До любої Лапландії, Прекрасної землі. Лаплан-Лаплан-Лапландію Вже бачу я, гей-гей! Нехай живе Лапландія — Роздолля для гусей!