Альфред Шклярський - Томек у країні кенгуру

— Як же ми переконаємо тубільців у наших добрих намірах?

— Доведеться якось по-дружньому пояснити їм це, щоб перебороти їх недовіру; а тепер спи, вже дуже пізно.

— Добре, таточку, постараюся заснути. Добраніч!

Томек відвернувся до стіни.

Вільмовський незабаром заснув, так і не прийнявши остаточного вирішення. Це був дуже неспокійний сон. Йому приснилась африканська експедиція, під час якої він також мав багато неприємностей із тубільцями. В його підсвідомості почали з’являтися тривожні картини. Він чув уві сні попереджувальні звуки тамтамів і бачив обличчя озброєних дикунів, які щохвилини виглядали з гущі джунглів. Раптом Смуга, який крокував поруч нього, швидко звів карабін до плеча. «Не стріляй!» — крикнув Вільмовський, але Смуга не чув оклику й натискав курок раз за разом. Тубільці погрожували списами. Тільки тепер Вільмовський помітив, що це не Смуга, а Томек стріляв у тубільців, які ховалися за деревами.

Вільмовський прокинувся раптово від сильного хвилювання, що його викликав сон. Заспокоївся: у кімнаті було вже зовсім ясно. Він зрозумів, що це був тільки сон. І раптом він почув сухий тріск рушничних пострілів.

«Один, два, три» — тихо рахував він, намагаючись збагнути, що означає ця стрілянина. Його почала огортати дедалі більша тривога. Він машинальної глянув на ліжко Томека. Воно було порожнє. Не побачив він також револьвера й штуцера, які поклав син біля ліжка перед сном. Вдалині знову пролунали рушничні постріли. Чоло Вільмовського зросив холодний піт. Він зірвався з ліжка, вихопив з-під подушки револьвер і вигукнув:

— Тривога!

Мисливці позіскакували з ліжок, хапаючи зброю. Вільмовський з жахом закричав:

— Томек вийшов із будинку! Я чую постріли з його штуцера!

Мисливці вибігли з кімнати, хто в чому був, але зі зброєю в руках і кинулися в тому напрямку, звідки долинали постріли.

Як тільки минули будиночок, у якому жив Ват Сунг, до них вийшов одягнений Кларк.

— Стійте, стонадцять чортів! — крикнув він владно й, ухопивши Вільмовського за руку, зупинив на місці.

— Томек вийшов із будинку! — вигукнув захекано Вільмовський. — Це він стріляє!

— Я знаю про це, — відповів Кларк, — але заспокойтесь, будь ласка, ми з Ват Сунгом спостерігаємо за ним у бінокль. Йому нічого не загрожує.

Вільмовський поступово опанував себе й витер рукою піт із чола.

— Ми про нього вчора забули, — важко зітхнув він, кидаючи погляд у бік Смуги. — Доведеться його покарати за сваволю.

— Можливо, покари заслуговує хтось інший… це ще, як подивитися, — пробурмотів Кларк. — Заходьте до будинку. Побачите щось цікаве.

Вони ввійшли до маленької кімнатки. Ват Сунг, стоячи біля вікна, дивився в бінокль. Поряд із ним біля стіни стояв карабін.

— Ну як? — коротко запитав Кларк.

— Усе без змін, — пролунала відповідь.

Кларк подав Вільмовському бінокль і сказав:

— Погляньте-но самі, що робить ваш син.

Вільмовський подивився в бінокль і завмер від несподіванки. Він побачив Томека, який вихвалявся влучністю стрільби перед групкою тубільних підлітків.

— З глузду з’їхав хлопець! — гнівно пробурчав Вільмовський.

— А що він там робить? — поцікавився Смуга.

— Влаштував змагання зі стрільби для молодих тубільців, — пояснив Кларк. — А перед тим з'їв сніданок у товаристві нових знайомих.

— Що ви кажете? — з недовірою спитав Вільмовський.

— Те, що чуєте. З огляду на хвилювання серед тубільців, ми вже кілька днів зберігаємо велику обережність. Чергуємо позмінно. На світанку настала моя черга. Я відразу помітив цих молодих австралійців. Цілком упевнений, що це розвідники одного з племен, яке тут кочує. Коли я побачив Томека, який прямував до них із торбою консервів та штуцером на плечі, то мало не зробив того, що й ви тільки-но хотіли зробити. Я вже збирався вибігти з гвинтівкою в руках, щоб затримати його, як раптом мені сяйнула нова ідея.

— Уже здогадуюся, — сказав Вільмовський. — Ви зацікавилися, чи вдасться хлопцеві заприязнитися з його австралійськими ровесниками.

— Саме так! Я покликав Ват Сунга й, тримаючи зброю напоготові, почав непомітно спостерігати за хлопцем. Напевне, йому якось удалося порозумітися з австралійцями, бо незабаром вони разом посідали снідати. Потім Томек почав демонструвати своє вміння влучати на лету в порожні бляшанки й досі розважає цим своїх нових знайомих.

— Ви впевнені, що це розвідники? — спитав Смуга.

— Цілком! — підтвердив Кларк. — Ми з Ват Сунгом гадали, що ви почуєте постріли, і я вийшов повідомити вас про те, що відбувається, й заспокоїти вас, але ви тим часом самі вже вибігли з будинку.

— Цікаво, що з цього вийде? — задумливо мовив Смуга.

— В одному можна бути впевненим, — озвався Бентлі, який досі мовчав, — якщо Томек не допоможе нам у цьому дурному становищі, то напевно й не нашкодить. Проте все-таки треба уважно стежити за ним.

Вільмовський розповів їм про зміст своєї нічної розмови з сином.

— Я аж ніяк не гадав, що ця розмова матиме такий наслідок, — підсумував він. — Що ж нам тепер робити?

— Спостерігаймо за Томеком і терпляче чекаймо, — запропонував Кларк. — Мені здається, що їхня гра закінчується. Австралійці гасять вогнище.

Через хвилину він опустив бінокль і сказав:

— Томек повертається додому. Зробимо йому невеличкий сюрприз.

Томек повільно йшов до будинку, а група його австралійських знайомих віддалялася в бік до скелястих пагорбів. Коли хлопець зрівнявся з будиночком Ват Сунга, Кларк вихилився з вікна й зустрів його словами:

— Доброго ранку, Томеку! Бачу, ти полюбляєш ранкові прогулянки!

— Доброго ранку! Так, звичайно, люблю. Але я не гуляв, — відповів Томек.

— Може, поснідаєш з нами? — запропонував йому Кларк.

— Дякую, але мушу йти додому. Боюся, що тато прокинеться й буде занепокоєний моєю відсутністю.

— Зайди хоч на хвилинку. Заразом розповіси мені, про що ти так довго розмовляв з тими молодими австралійцями, — наполягав Кларк, ледве стримуючи сміх.