Олексій Миколайович Толстой - Аеліта

кривих провулках повстанці підійшли і обложили арсенал: стіни його були прямовисні і міцні.

Визираючи з-за будинків, перебігаючи за деревами, Гусєв оглянув позицію. Зрозуміло — арсенал треба було брати в лоб, з воріт. Гусєв звелів виламати в одному під’їзді бронзові двері і обмотати їх мотузками. Тим, що йшли в наступ, наказав кидатися лавиною, верещати: «Ай-яй» — якомога страшніше.

Солдати, котрі охороняли ворота, спокійно поглядали на метушню в провулочках, висунувши вперед тільки машини, на спіралях яких тріщало бузкове світло; показуючи на них, марсіани мружились і тихо свистіли: «Бійся їх, Сину Неба».

Гаяти часу не можна було.

Гусєв розставив ноги, взяв за мотузки і підняв бронзові двері, — було важко, та дарма, нести можна. Так він пройшов, захищений стіною будинку, на край площі, звідти — недалеко до брами. Пошепки наказав своїм: «Готуйтесь». Витер рукавом лоба, подумав: «Ех, розсердитися б оце». Підняв двері, захистився ними.

— Вперед, на арсенал!.. — загорланив він не своїм голосом і важко побіг площею до солдатів.

Булькнуло кілька пострілів, різкими вибухами вдарило в двері. Гусєв захитався. Розсердився серйозно і побіг швидше, лаючись на всю горлянку. А навколо вже завили, заверещали марсіани, сипонули з усіх кутків, під’їздів, із-за дерев. У повітрі вибухнула громова куля. Але потоки повстанців ринули вперед, зім’яли солдатів і страшні машини.

Гусєв, лаючись, добіг до воріт і вдарив у замок кутом бронзових дверей. Ворота затріщали й розпалися, Гусєв убіг на квадратний двір, де рядами стояли крилаті кораблі.

Арсенал було взято. Сорок тисяч марсіан дістали зброю. Гусєв з’єднався дзеркальним телефоном з Будинком Ради інженерів і зажадав, щоб видали Тускуба.

У відповідь на це уряд вислав повітряну ескадрилью атакувати арсенал… Гусєв вилетів їй назустріч з усім флотом. Кораблі уряду втекли. Їх наздогнали, оточили і знищили над руїнами древньої Соацери. Кораблі падали з неба до ніг величезної статуї Магацитла, який, заплющивши очі, усміхався. Відблиски заходу мерехтіли на його лускатому шоломі.

В небі панували повстанці. Уряд стягував поліцейські війська до Будинку Ради. На даху будинку було поставлено машини, які вивергали вогняні ядра — круглі блискавки. Частину повстанського флоту вони збили з неба. До ночі Гусєв оточив площу Будинку Вищої ради і почав зводити барикади на вулицях, які розбігалися зіркою від площі. «Навчу я вас революцію влаштовувати, чорти цеглисті!» — бурчав він, показуючи, як треба вивертати плити з бруку, валити дерева, зривати двері, набивати сорочки піском.

Навпроти Будинку Вищої ради поставили дві захоплені в арсеналі машини і почали палити з них вогняними ядрами по військах. Та уряд обгорнув площу електромагнітним полем.

Тоді Гусєв виголосив останню цього дня промову, дуже коротку, але виразну, виліз на барикаду і жбурнув одну за одною три ручні гранати. Сила їхнього вибуху була жахлива: шугонули три снопи полум’я, в повітря полетіли камені, солдати, уламки машин, площа вкрилася пилом і ядучим димом. Марсіани завили й пішли на приступ. (Це була саме та хвилина, коли Лось глянув у туманне дзеркало в Тускубовій садибі).

Уряд зняв магнітне поле, і над площею, над тими, що билися, з обох боків застрибали, затанцювали вогняні м’ячики, тріскаючись струмками синюватого полум’я. Від гуркоту дрижали похмурі пірамідальні будинки.

Бій тривав недовго. По площі, вкритій трупами, Гусєв увірвався на чолі добірного загону в Будинок Вищої ради. Будинок був порожній. Тускуб і всі інженери втекли.

ПОВОРОТ ПОДІЙ

Війська повстанців захопили всі найважливіші пункти міста, на які вказав Гор. Ніч була прохолодна. Марсіани мерзли на чатах. Гусєв звелів запалити багаття. Це видалося нечуваним — ось уже тисячу років у місті не запалювали вогню, — про танцююче полум’я співали тільки в стародавній пісні.

Перед Будинком Вищої ради Гусєв сам запалив перше багаття з уламків меблів. «Улла, улла», — тихими голосами завили марсіани, обступивши вогонь. І ось багаття запалали на всіх площах. Червонувате світло оживило мінливими тінями спадисті стіни будинків, мерехтіло в шибках.

З вікон визирали голубуваті обличчя, — тривожно, тужливо вдивлялися вони в небачені вогні, в похмурі, обірвані постаті повстанців. Багато будинків спорожніло цієї ночі.

В місті було тихо. Тільки потріскувало багаття, бряжчала зброя, ніби тисячоліття вернулися на свої шляхи, знову почався їхній томливий політ. Навіть волохаті зорі над вулицями, над вогнищами видавались інші, — той, хто сидів коло багаття, мимоволі підводив голову і вдивлявся в забутий, ніби ожилий малюнок. Гусєв облетів на крилатому сідлі війська. Він падав із зоряної темряви на площу і ходив нею, кидаючи велетенську тінь. Він був як справжній Син Неба, ідол, що зійшов з камінного цоколя. «Магацитл, Магацитл!» — із забобонним жахом шепотіли марсіани. Багато хто, вперше бачивши його, підповзав, щоб доторкнутися. Інші плакали дитячими голосами: «Тепер ми не вмремо… Ми будемо щасливі… Син Неба приніс нам життя».

Худі тіла, прикриті запорошеним, однаковим у всіх одягом, зморшкуваті, гостроносенькі, зів’ялі обличчя, сумні очі, споконвіку привчені до мерехтіння коліс, до мороку шахт, виснажені руки, невмілі в порухах радості й сміливості, — руки, обличчя, очі з вогнистими іскрами тяглися до Сина Неба.

— Не бійтеся, не бійтеся, хлопці! Веселіше! — казав їм Гусєв. — Нема такого закону, щоб страждати безневинно до самої смерті, — не бійтеся. Здолаємо — заживемо непогано.

Пізно вночі Гусєв вернувся в Будинок Ради, — змерз і був голодний. У склепінчастій маленькій залі, під низькими золотими арками, на підлозі спало десятка зо два марсіан, обвішаних зброєю. Дзеркальна підлога була запльована жованою хаврою. Посеред маленької зали на патронних бляшанках сидів Гор і писав при світлі електричного ліхтарика. На столі валялися відкриті консерви, фляжки, скоринки хліба.

Гусєв сів край столу і почав жадібно їсти. Витер руки об штани, ковтнув із фляжки, крякнув, сказав хрипло:

— Де ворог? Ось що мені треба…

Гор звів на нього почервонілі очі, оглянув закривавлену ганчірку, якою була обмотана голова Гусєва, вилицювате обличчя; Гусєв завзято жував, вуса його настовбурчилися, ніздрі роздулися.

— Не можу дізнатися, куди к бісу поділись урядові війська, — вів далі Гусєв. — Валяється на площі їх сотні