Євгенія Анатоліївна Кононенко - Російський сюжет

Таня у твої роки водила, — Євген не каже цього вголос. Але він зітхає, згадуючи, якою гарною жінкою стала Таня. Звісно ж, зараз він із задоволенням позалицявся б до неї. Але чи міг би він бодай на щось розраховувати? І взагалі, завершення давньої історії таки схвилювало його. І що більше минає часу, то більше хвилює. Було би перебільшенням говорити про муки порив бурний, але в ці хвилини він аж їсти не може. Хоча на авіарейсах найприємнішим є їжа, і він завжди радіє, що життя не змушує літати в літаках low cost, де не годують. Він намагається заспокоїтися, витягаючи смартфон, бо ж зараз не ситуація приймати снодійне. Він у бізнес-класі, значить у нього є Інтернет. Поки Мирослав наминає обід, Євген відкриває свою пошту.

Дорогий Женю!

У наших стосунках було все, як у незабутньому російському романі, крім листа Тетяни до Євгенія. Тож я виправляю цю помилку. Мій літак на схід увечері, а ти вже в дорозі на захід. Ми не договорили тоді, в коридорі мерії. Отже, кілька рядків тобі навздогін. Я вдячна тобі за те, що ти не скористався з ідіотизму малої дівчинки. Я вдячна, що ти залишив у генераловому домі свої книжки. А поряд із ними й досі лежить пожовкле число газетки «Вестник огородника» з примітивною статейкою про Ніцше, на якій твоєю рукою написано російською «Вот дура». Скільки я тоді плакала! Не знаю, що сказала ворожка Дем’янівна тобі. А мені вона сказала, що саме ти складеш знаки моєї долі. І я щодня після школи приходила у твій дім і намагалася читати твої книжки. Вони мені не йшли, але я все одно читала, щоб одного дня зустріти тебе й не бути «дурою». Відсунула Ніцше, почала гортати «Безсмертя» Мілана Кундери, і мене вразило, що раптом знайшла там саме те, що ти вантажив моїм батькам про «докоїтальне» кохання росіян. Мало не слово в слово. Отже, то були не твої думки. А значить, якщо читати книжки, можна буде згодом стати цікавою для тебе.

Але ж як можна було подолати страшну чорну книгу в двох томах, де був портрет чоловіка з великими вусами і палючими очима? По тому, як були зачитані сторінки, я побачила, що ти найбільше читав «Ессе homo». Той двотомник так і лежить на твоєму столі. А я й досі читаю ті тексти в інших виданнях, хоча, ти ж знаєш, Ніцше ніколи не можна дочитати до кінця.

А ще я вдячна тобі за ті слова, які ти крикнув мені, стрибаючи в потяг, коли ми обоє думали, що Володя загинув. Ти крикнув, що Оля згодом не влазитиме у двері. Це не зовсім так, але вона таки збільшилася вдвічі. Але вона все одно гарна, і Володя любить її.

А як метелик на її сідниці? Теж збільшився вдвічі? Чи вона, що стала дітям добра мати і вірна мужеві жона, його вивела? — відірвався від листа Євген і побачив, що син із задоволенням закінчив свій обід.

— Бери й мій, — каже він Мирославу, а сам повертається до листа.

Ти крикнув мені, що я буду гарною й розумною і ми зустрінемося серед Атлантики. Ти, може, забув, що сказав мені тоді. Але ти щиро хотів сказати дівчинці, яка рятувала тебе, щось добре, і сказав це з такою пристрастю, що все збулося, зокрема й Атлантика. Ти не передбачив майбутнього, ти навів його силою своїх слів. Спасибі тобі від щирого серця!

А де ж «кінець, перечитать боюсь?» Буває так, що текст пишеться заради останнього рядка, який поломеніє на обрії вогняними літерами. А коли текст життя написано, той рядок виявляється вже непотрібним…

30 квітня — 17 червня 2012 року

Про автора

Євгенія Кононенко — письменниця, перекладач з англійської та французької мов, науковий співробітник Українського центру культурних досліджень. За першою освітою — математик. Учасниця багатьох міжнародних літературних, культурологічних і наукових форумів в Україні, Франції, США, Польщі, Фінляндії, Естонії, Росії тощо.

Лауреат низки літературних і перекладацьких премій.

Автор багатьох оповідань, новел та есеїв, повістей та романів, дитячих книжок.

Це та проза, яка спонукає мене згадати призабутий фах літературного критика і ще призабутішу роль захопленого читача.

Микола Рябчук

Євгенія Кононенко, як завжди, пише без зайвого сентименталізму, жорстко, іронічно, абсурдно, натякаючи, що зайве шукати аналогій і повторень та очікувати сподіваних сюжетів, адже всяке повторення — імітація, маска.

Тамара Гундорова

Оглавление 1. Пікнік посеред прерії 2. Найкращі роки життя… 3. Дядько чесний без догани 4. Село, де нудьгував Євгеній