Микола Іванович Сенченко - “Культурна революція” в Україні, або Управління деградацією

Трипілля” та забуття добре аргументованих висновків В. М. Даниленка і Б. О. Рибакова про її індоєвропейську належність, про паралелі в українській культурі. А ось підхід Л.Л.Залізняка: “Близький Схід не міг бути прабатьківщиною індоєвропейців тому, що був батьківщиною семітської сім’ї народів...”. Л. Л. Залізняк перекрутив історіографію, вилучив із Близького Сходу малоазійську прабатьківщину індоєвропейців (за В. В. Івановим, Т. В. Гамкрелидзе, В. О. Сафроновим та ін.) і розпростер на неї Сінайську прабатьківщину семітів, змішав їх із шумерами; послався на застарілі роботи В. М. Ілліча-Світича та проігнорував і їх подальшу критику С. О. Старостіним і новітній розгляд проблеми індоєвропейсько-семітських взаємозв’язків В. О. Сафроновим, успішний захист докторської дисертації якого відбувся в 1990 р. в Інституті археології АН УРСР. І взагалі, найдавніші з відомих історикам згадки про семітів з’являються (в Месопотамії) близько 2300 р. до н. е., тоді як трипільська культура почалася (в Подунав’ї) близько 5400 р. до н. е.; ще раніше склалася сурсько-дніпровська культура, носії якої обійшлися в своєму започаткуванні скотарства в Східній Європі без впливів неіснуючого тоді ще Трипілля... Невже професор Л. Л. Залізняк не розуміється на елементарній логіці, не знає арифметики та географії? Повірити в таке неможливо. Залишається дійти висновку: свідомо дурить своїх читачів”. От вам і толерантність... Дещо про толерантність

... Нас осміють сучасні плазуни,

Що на іменні “неньки-України”

Взяли бариш.

І, скинувши личини,

Допродують на ринках сатани

Ошуканий народ, його святині

Новітнім хазяям із чужини.

Нехай іржуть на гульбищах чуми, —

То знак провісний їхньої кончини.

У нас є Меч.

За нами — Україна:

Останніми засміємося

ми!..

Борис Олійник. “Трубить Трубіж”

Отже, ми сьогодні бачимо всесвітню спробу перекручення соціально-історичної перспективи. Уже не бідні, як це було на початку XX ст., а багаті хочуть здобути на землі владу, яка б узаконила їх незаконне існування, переглянула всі вікові соціально-правові, політичні та моральні установки, залишити які вони не можуть, оскільки вони не дають їм змоги легітимізувати їх незаконно отримане багатство. Тому не випадково ключовим словом нової іудеоліберальної ідеології вони зробили слово “толерантність”. Будьте толерантними до того, що завжди і всім здавалося соціальною патологією: до збагачення шляхом лихварства, коли значна частина багатств окремих країн пов’язана з лихварським позичковим відсотком з країн-боржників; до фінансово-валютних спекуляцій з виведенням капіталів з-під національного контролю та оподаткування; до інвестицій в кримінальний бізнес наркоторгівлі; до торгівлі “живим” товаром(жінками і дітьми, чи донорськими органами людей). Щоб суспільство проковтнуло всі ці види асоціального бізнесу, що загрожує йому швидким і повним виродженням, потрібна справді безмежна толерантність. Саме тут і є коріння тієї особливої культурної інверсії, контркультурного нігілізму, на які так багаті нові модернізатори-реформатори, так звана нова еліта. Безмежна толерантність вимагає необмежених руйнацій попередньої традиційної моралі, яку оголосили консервативною, авторитарно-заборонною, репресивною, яка не дає змоги людині розкрити свої соціал-дарвіністські нахили. Тільки зруйнувавши “до основанья” попередні міцні моральні й культурні традиції, можна сподіватися на нову безмежну толерантність до всього неприйнятного, так званого модернового. Тож за правами сексуальних меншин, демонстрацією збочень на театральних і політичних сценах, публічним смакуваннями різноманітних патологій, літературними преміями, що присуджуються популяризаторам “заборонених тем”, приховується соціальне замовлення носіїв нових, нелегітимних форм збагачення, які прагнуть не лише морально обеззброїти все суспільство, а й пов’язати його круговою порукою “тих, хто переступив”.

У статті про новий світовий порядок, надрукованій у журналі SCP в 1991 р., Тел Брук наводить цитату директора “Світової організації здоров’я об’єднаних націй” Брока Чизольма, який дійшов висновку: “Для того, щоб добитися встановлення єдиного уряду над усім світом, необхідно вбити в людині індивідуальність, змусити її перестати бути лояльною до сімейних традицій, національного патріотизму і релігійних обов’язків”[127].

Постає питання: а що буде, коли вся ця програма культурної інверсії і перевиховання у безмежно толерантну, а насправді таку, що потурає злу і збоченням, особистість не буде реалізована? Така ситуація виникала і під час Французької революції, і в процесі більшовицького виховання “нової людини”. Тоді до м’яких технологій перевиховання долучалися гільйотина і розстріл...

Чи не спрацює в недалекому майбутньому ця ж діалектика? Чи не мають десь у запасниках адепти “безмежної толерантності” ще одну альтернативу для “впертих фундаменталістів” консервативної, традиційної моралі? Чи не шукають вони свого земного царя-месію, який за допомогою насильства прискорить встановлення нового світового порядку? І цього царя-месію теж не задовольнить правова держава і вирішення питань у рамках існуючих законів, і він захоче розв’язувати всі проблеми на користь обраних і ненавидітиме необраних і консервативних?

Але якщо ви не хочете встановлення нового світового порядку, якщо вас влаштовує існуючий стан речей?

І тут нам відкривається нова специфічна риса сучасної українофобії, що проявляється як найточніший соціал-дарвіністський расизм, який відносить не лише український народ, а й усю периферійну більшість людства до розряду ізгоїв, яким заборонено вхід у нове постіндустріальне майбутнє. Український і російський народи стали найпершою мішенню активістів нового переділу світу.

Сьогодні найприхованішою від українського народу і світової громади темою якраз і є тема геноциду. Якщо тему світової змови віднесено до заборонених, то тему геноциду тим паче. Але є народ, якому дозволено порушувати ці теми, — євреї. Євреям дозволено говорити про геноцид євреїв, про холокост як про щось таке, що свідчить про постійну вину більшості населенян нашої землі стосовно єврейської меншості. Однак сьогодні слід вести мову в контексті геноциду про вину “нової” меншості перед “старою” більшістю. Сьогодні Україна поділена (чи майже поділена) на два класи: клас бідних і клас багатих або навіть супербагатих. Відбувається небувалий геноцид корінного