Ярослав Гашек - Пригоди бравого вояки Швейка

Швейк попрямував просто до нього:

— Ich melde gehorsam, Kompanieordonanz[104] Швейк просить дальших наказів. Мельдую послушно, пане оберлейтенанте, я вже шукав вас у штабному вагоні.

— Слухайте, Швейку, — прошипів надпоручник Лукаш. — Ви знаєте, хто ви такий? Ви вже, мабуть, забули, як я вас назвав?

— Мельдую послушно, пане оберлейтенанте, я такого не міг забути, бо я не якийсь там волонтер Желєзний… Ще задовго до війни ми стояли в Карлінських казармах, і був у нас полковник, чи то Флідлер фон Бумеранґ, чи якийсь інший «ранґ».

Надпоручник Лукаш мимохіть посміхнувся з цього «ранґ», а Швейк розповідав далі:

— Мельдую послушно, пане оберлейтенанте, той наш полковник був на зріст удвічі менший за вас, носив баки, як князь Лобковіц, словом, скидався на мавпу. А коли було розхвилюється — стрибає вище свого росту. Ми за це прозвали його «ґумовим дідком». Це сталося саме перед якимсь 1 травня. Ми були тоді в повній готовності. Напередодні ввечері він звернувся до нас на подвір’ї з великою промовою і сказав: завтра ми всі залишимося в казармах і ані кроку звідти не ступимо, щоб з найвищого наказу, в разі потреби, перестріляти усю ту соціалістичну банду. Тому той, хто спізниться і не повернеться сьогодні у казарми, а аж тільки наступного дня, зрадник батьківщини, бо такий п’яниця під час масових залпів не вцілить ні одної людини, а ще, трясця його матері, почне бахкати в повітря. Отже, той волонтер Желєзний повернувся до казарми і говорить: «Ґумовий дідок і справді подав непогану ідею. Адже цілком вірно: якщо завтра нікого до казарми не пустять, то найкраще зовсім не приходити», — і він, мельдую послушно, пане оберлейтенанте, це здійснив, як склянку вина випив. Ну, а полковник Флідлер, дай йому Боже царство небесне, був така паскудна бестія, що на другий день нишпорив по Празі і шукав, хто з нашого полку відважився вилізти з казарми. Десь біля Прашної брами щасливо напоровся на Желєзного і тут же накинувся на нього: «Я топі там, я тепе провчу. Я топі це тфічі осолочу!» Словом, наговорив йому сім мішків гречаної вовни і поволік за собою до казарм, а по дорозі городив всілякі паскудні речі, загрожував йому і раз по раз питав, як його прізвище. «Шелєсний, Шелєсний, ти програф, я ратий, що тепе піймати, я топі показати den ersten Mai[105], ти пути моїм, я тепе самкнути, файн самкнути!» А Желєзному вже було все одно. Коли вони проходили через Поржіч{45} біля Розваржілів{46}, Желєзний скочив до якоїсь брами і зник з полковникових очей, позбавивши ґумового дідка приємності посадити його до тюрми. Цей номер так розлютив полковника, що той зі злості забув прізвище своєї жертви і, повернувшись до казарми, аж підстрибував до стелі, добре хоч стеля була низька. Черговий по батальйону дивувався, чому це дідок раптом заговорив ламаною чеською мовою: «Мідяний самкнути, Мідяний не самкнути. Олоф’яний самкнути, Цинкофий самкнути!» І тут почалися страждання «дідуся». Він почав мучити людей день у день, допитуючись, чи вже зловили Мідяного, Олоф’яного і Цинкофого. Нарешті наказав вистроїти увесь полк, але історія Желєзного була вже всім добре відома, і хтось перевів його до лазарету, бо він, мовляв, зубний технік. Аж раз одному з нашого полку пощастило проштрикнути в кнайпі «У Буцеків» драгуна, який мостився до його дівчини. Вишикували нас в каре. Тут мусили бути всі, навіть хворі. Хто вже зовсім на ладан дихав, тих підтримували під руки. Отож, не було іншої ради, мусив і Желєзний вийти разом з іншими на подвір’я. Там нам і прочитали полковий наказ приблизно такого змісту, що драгуни, мовляв, також солдати і проштрикувати їх забороняється, бо вони наші кріґскамаради[106]. Якийсь волонтер перекладав наказ, а полковник дивився на всі боки, як тигра. Спершу пройшовся перед фронтом, потім посунув до задніх рядів, обійшов каре і раптово впізнав Желєзного, бо той був хлопець — гора, так що, пане оберлейтенанте, це було дуже комічно, коли той куций дідок волік його на середину. Волонтер одразу ж замовк, а наш полковник почав вистрибувати перед Желєзним, як роз’юшений собака навколо кобили, та гавкати:

— Ти фід мене не фисмикнутися. Ти фід мене не йти, нікуди не фтекти. Ти тепер снову говорити, що ти Шелєсний, а я фурт[107] говорити Мідяний, Цинкофий, Олоф’яний, а він Шелєсний, а він, цей шибеник, Шелєсний, я тепе навчу Олоф’яний, Цинкофий, Мідяний. Ти, тварюко, ти, свине, ти Шелєсний! — Потім вліпив йому місяць арешту. Але раптом за 14 днів в нього розболілися зуби, і тут він згадав, що Желєзний — зубний технік. Наказав привести його з гауптвахти до лазарету і звелів рвати зуб. Желєзний смикав йому той зуб з півгодини так, що дідка, мабуть, разів з три відливали водою, але зате дідок присмирнів і простив Желєзному 14 днів, які тому залишалося відсидіти. Це завжди так буває, пане оберлейтенанте, коли начальник забуде прізвище свого підлеглого. А підлеглий ніколи не сміє забувати прізвища свого начальника, як нам, бувало, говорив цей самий пан полковник. Ми, мовляв, навіть через багато років не забудемо, що колись був у нас полковник Флідлер. Чи не була це трохи задовга історія, пане оберлейтенанте?

— Знаєте, Швейку, — відповів надпоручник Лукаш, — чим більше я вас слухаю, тим більше переконуюсь, що ви взагалі не маєте ніякої пошани до своїх начальників. Солдат ще і через багато років повинен про своїх начальників говорити тільки добре.

Було видно, що надпоручника Лукаша це починало бавити.

— Мельдую послушно, пане оберлейтенанте, — наче виправдуючись, перебив його Швейк, — таж той пан полковник Флідлер вже давно на тому світі, але якщо ви, пане оберлейтенанте, бажаєте, то я буду його тільки хвалити. Він, пане оберлейтенанте, був справжній ангел для вояків. Такий добрий, просто викапаний святий Мартін, який роздавав мартінські гуси бідним і голодним. Він ділився своїм офіцерським обідом з першим зустрічним вояком, а коли нам усім уже приїлися кнедлі з повидлом, дав наказ приготувати на обід тушковану картоплю із свинячим м’ясом. А під час маневрів ставав такий добрий, немов сім баб над ним пошептало. Коли ми прийшли до Нижніх Краловіц, він звелів нам випити усе пиво у нижньокраловіцькій броварні за його рахунок, а на свої іменини або день народження наказував для цілого полку готувати зайців у сметані і кнедлики з булок. Він був такий Божий, що