Топ популярних книг за місяць!
Knigoed.Club » Сучасна проза » Золота медаль 📚 - Українською
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку "Золота медаль" автора Олександр Васильович Донченко. Жанр книги: Сучасна проза.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 33 34 35 ... 105
Перейти на сторінку:
і кожна клітина тіла стають незвичайно гострими і чутливими.

«Мене ніколи не захоплювала педагогічна праця,— сказала вожата. — Ніколи. Ще з дитинства я готувалася стати архітектором. Інтерес до цієї професії у мене розбудив батько. Був він звичайним столяром і у вільний час майстрував мені з дерева дивовижні споруди — палаци з чудесними маленькими вежами, будиночки з скляними куполами. Я населяла ці дерев’яні споруди чарівними й страхітливими мешканцями.

В школі, в старших класах, я вже твердо вирішила, що піду вчитись на архітектурний факультет. І ось шкільний комсомольський комітет посилає мене в п'ятий клас вожатою. Признатись, у мене й думки не було, що я не справлюся з цією роботою чи зустрінуся з якимись труднощами. Вожата! Теж мені доручення!

Так, Ніно, зі мною було зовсім інакше, ніж з тобою. Я не хвилювалась так, як ти, коли вперше віч-на-віч лишилася з усім піонерським загоном. Ні, я була впевнена в собі. І зовсім несподівано зробила висновок, що вожата мусить мати водночас і хороші педагогічні здібності.

Але я розгубилася з перших же кроків своєї «діяльності». Я тепер цілком свідомо беру це слово в лапки. Почалося з того, що я принесла в загін свій готовий план роботи і звеліла переписати кожному піонерові. Можливо, що це був непоганий план. Але піонери тут же довели мені, що він нікуди не годиться, зовсім не цікавий, і що його ніхто не буде переписувати. Натомість вони самі висунули кілька пропозицій, які справді були цікавіші за мій план. По-перше — влаштувати свій власний ляльковий театр, по-друге — організувати класний музей, по-третє — піти в майстерню художника і подивитись як він малює картини, по-четверте — побувати на телефонній автоматичній станції і на власні очі побачити, як з’єднується номер з номером.

Так, на першому ж зборі я провалилась.

Я ніколи не думала, Ніно, що це завдасть мені такого болю. Я майже всю ніч проплакала. Але за цю ж ніч я зрозуміла, що виховувати дітей — така ж важка праця, як і робота архітектора.

В мене з’явилось уперте бажання заслужити в своїх піонерів любов і повагу, стати їхнім справжнім старшим товаришем і порадником. Та одного бажання було мало.

Десятки питань постали передо мною, і я почала шукати на них відповіді в педагогіці. Як мало я досі знала!»

...Як же яскраво бачила Ніна в уяві цю дівчину-десятикласницю, яка стояла поруч у сніговому заметі — з її шуканнями, з її тривогою!

Сповнена творчого захвату, Ніна повернулась у затишну кімнату й сіла за стіл. Голова її схилилась над зошитом. Дівчина без жалю перекреслила в ньому кілька сторінок, поклала перед собою чистий аркуш паперу. Але перо ходило по ньому повільно, кожний рядок лягав скупо. Проте риса за рисою вимальовувався новий образ вожатої.

Ніна писала й іноді тихенько посміхалась тією внутрішньою посмішкою, від якої тільки злегка затремтять губи та майне в зіницях миготлива блискітка.

16

Минув лише місяць з того часу, як у Марійки Поліщук трапився «поворотний момент у житті», коли вона вирішила стати іншою, зовсім іншою, виховувати в собі справжню силу волі і перейти в ряди кращих відмінників у десятому класі.

Найважче було гартувати силу волі. Цьому заважало не що інше, як лінощі, звичайні, давно знайомі ще з дитинства і часом солодкі лінощі. Вони й були зараз в учениці найголовнішим ворогом.

Насамперед треба було відвоювати в них одну зайву годину щоранку, коли так приємно буває поніжитись у теплій постелі. Прокидаючись, Марійка наказувала собі: «Вставай!» Їй не раз доводилось повторювати це, доки, нарешті, вона справді наважувалась скинути ковдру.

«Ага, так? — думала дівчина.— Так виконуєш свої рішення? Так ти борешся з собою? Ну, гаразд, побачимо!»

Звечора вона почала ставити біля ліжка склянку з водою й миску. Прокинувшись, нахилялась над мискою й раптом лила собі холодну воду на шию, хлюпала в обличчя. Це було легше зробити, ніж скинути ковдру, але далі лежати після цієї процедури, з мокрою шиєю, було неможливо.

«Ну, що, встала? — злорадно питала себе Марійка.— І так буде щоранку, аж поки ти не привчишся вставати без холодного душу!»

Але й віддавши дівчині тридцять зайвих годин щомісяця, лінощі все ще переслідували її. Вони вже не наважувалися ставати з Марійкою віч-на-віч, проте знайшли інший, обхідний маневр. Вони підкрадалися найчастіше тоді, коли учениця сиділа за уроками. Не шепотіли тепер: «Ти ж можеш вивчити це завтра, на свіжу голову, а сьогодні піди в кіно, піди до Юлі, до Ніни...» Ні лінощі стали тепер набагато хитрішими. Вони з’являлися в образі якоїсь згадки, мрії або просто думки, яка не мала ніякого відношення до тригонометрії чи фізики і відволікала Марійчину увагу від підручника в інший світ.

З такою формою лінощів було важче змагатися, бо часто учениця й сама не помічала, як раптом її думки відлітали кудись далеко од роботи.

Проте перші бої вже було виграно, і Марійка з радістю переконувалася, що вона повільно, але впевнено завойовує в класі звання відмінниці. Після блискучої відповіді з української літератури дівчина мала вже п’ятірки з історії, педагогіки, тригонометрії, хімії й астрономії.

Був короткий час, коли в Марійки настало легке розчарування астрономією і професією астронома, та незабаром знову повернулось колишнє захоплення цією наукою. Дівчина часто бачила скляний величезний купол круглої будівлі десь серед високих гір, де починаються альпійські пасовиська.

То була астрономічна обсерваторія. Вона, Марійка, сидить у глибокому кріслі, припавши до окулярів потужного телескопа. В горах глуха ніч. Мчить Земля крізь космічні простори, і разом з нею мчить Марійка назустріч невідомим сузір’ям, назустріч загадковій, прекрасній цариці ночі — планеті Місяць. Ні, вона зовсім не загадкова. Як чудово видно на ній нерівні, хвилясті краї кратерів, широкі тріщини, деякі з них, напевне, в кілька кілометрів завширшки!

І ось однієї такої ночі сталася незвичайна подія в Марійчиному житті — вона відкрила ознаки перебування на Місяці живих істот. Так, всупереч усім науковим доказам, Марійка доводить, що на «мертвій» планеті існують розумні живі мешканці...

Дівчина з силою стукає долонею об стіл.

«Ах, ось ти яка! Ти все ще бачиш у своїй майбутній професії фантастичну романтику і за це її любиш! Ні, ти полюби її за творчі будні, за напружений труд, за радість служити своєю працею народові!»

Відвойована зайва година вранці означала, що робочий день Марійки починався раніше, ніж звичайно. Вона починала його фізкультурною зарядкою і сідала закінчувати уроки, яких не встигла виконати вчора.

Марійка ніколи тепер не обмежувалася засвоєнням матеріалу за підручником.

1 ... 33 34 35 ... 105
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Золота медаль», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Золота медаль"