Люк Бессон - Артур і заборонене місто

щось цікавіше: апетитний червоний колір нагадує псові про свіжу відбивну і полуничні льодяники.

Артурова рука сягнула в яму, але, на жаль, не дістала дна.

Мино бачить, як отвір, через який червоний промінь тільки-но вибивався вгору, заступила чорна тінь. Це Артур схилився над ямкою.

Упир також бачить над своєю головою тінь хлопчика. Він не здогадується ні про що, але всередині в нього похололо.

— Негайно дізнайтеся, що сталося! І схопити того ідіота, що посмів заступити нам сонце! — наказує він осматам.

Артур нервово шкребе потилицю. Він уже змокрів від напруження. І чоло все в крапельках поту.

— Слухай-но, Альфреде! Мені потрібно щось таке придумати! І не просто придумати, а придумати негайно! — звертається хлопчик до свого вірного пса.

Альфред настовбурчує вуха, прислухається. А потім глухо гавкає, ніби просить повторити.

Хлопчик тільки зітхає. Хіба цей немудрий пес зможе допомогти? Йому б тільки таскати в пащі улюблену забавку та підсовувати її тобі під ніс, запрошуючи до гри. І тут Артура осінило! Ніс. М'ячик. Ідея!

— М'ячик! Звісно ж, м'ячик!

З радісним криком хлопчик кидається до Альфреда.

— Ти врятував мені життя! Давай швидше м'ячика!

Подумавши, що гра триває, пес хапає забавку і мчить уперед! Як здорово, що господар нарешті хоче з ним бавитися!

Артур летить навздогін, але він має двоє ніг, а пес — четверо, і догнати дуже важко.

Вартові кидаються виконувати наказ Упиря. Вони вриваються в тронну залу і, побачивши біля пульту Мино, наставляють на нього списи. Кротеня тремтить від страху і озирається в пошуках якоїсь зброї.

— Стояти! — Артур кричить так гучно, як не кричав ніколи у своєму житті, горло заніміло. Таким криком можна прицвяхувати кого завгодно. І Альфред, почувши цей жахливий крик, завмирає на місці, як паралізований. Ще б пак! Господар раптом заволав не своїм голосом! Може, тоді, коли він десь мандрував, йому в живіт залізло якесь крикливе чудовисько?

Альфред відкриває пащу — м'ячик котиться по землі. Артур підхоплює його.

— Дякую, друже! — промовляє він до пса своїм звичайним голосом і по-братськи плескає його по голові.

Так ось чого він так кричав! Він хотів узяти м'ячика — просто так, не бавлячись.

РОЗДІЛ 15

Мино відчуває, що на цьому його нитка життя обірветься. Сторожа щільною стіною наближається до кротеняти. Сліпаючи навсібіч своїми маленькими оченятами, кротеня не бачить нічого такого, що змогло б його оборонити. Тоді воно стає в бойову позу: справжній Брюс Лі в кротячому варіанті.

— Гей, не поспішайте! — попереджає Мино, виставивши свої коротенькі, але сильні лапки. — Коли я злий, то за себе не ручаюся!

Слово «злий» і всі похідні від нього в Некрополісі має право вживати тільки Упир, тому в устах цієї дрібноти воно звучить дуже образливо. І розлючений повелитель, що увійшов до зали разом із своїми воїнами, рвучко вихоплює з піхов могутній принцесин меч. (Розправившись зі своїми бранцями, він ще й пограбував їх.)

Осмати розступаються. Жахливий У виходить наперед і, змахнувши мечем, щосили жбурляє його в кротеня.

Хоча зблизька кроти бачать погано, та на віддалі — чудово. Побачивши, як в його бік зі швидкістю випущеного із зенітної установки набою летить меч, Мино миттєво вираховує його траєкторію — і відхиляється праворуч. І справді, меч просвистів за кілька сантиметрів від переляканої мордочки Мино і, задзвенівши, упав на підлогу.

Упиря аж перекосило: йому соромно за свій промах. Та зараз ніколи мізкувати над причинами невдачі. Треба завершити операцію, тобто захопити цього гидкого крота!

— Візьміть його під варту! — наказує У осматам, що топчуться на місці.

— Я вас попереджав! Коли я злий… — поволі відступаючи, ввічливо нагадує Мино.

Осмати скалять зуби, бо їм не віриться, що таке нікчемне кротеня буде опиратися цілому загону. Що ж, нехай нарікають самі на себе.

Великий, як метеорит, предмет закупорив отвір у куполі. Це тенісний м'ячик, і він у двісті разів більший за будь-якого осмата. Воїни підіймають голови, щоб визначити, куди зникло світло. Довго дивитися їм не доводиться. За кілька секунд м'ячик падає на них.

Рятуючись від такої халепи, Упир вибігає на балкон. Перегнувшись через перила, він намагається зрозуміти, що сталось і чи великі руйнування спричинив невідомий предмет.

— Візьміть його під варту! — про всяк випадок репетує страховисько, навіть не помітивши, що вже нема кому виконати його наказ. Та й як можна арештувати круглого м'яча? Упавши на землю, він підстрибує, змітаючи на своєму шляху всіх осматів, як сухе листя, а потім котиться далі, знищуючи все, що потрапляє під його круглі боки.

Соломинки і труби розлітаються в різні боки, ніби кеглі в боулінг-клубі, і ось уже із десятків отворів, до яких раніше були підведені соломинки, виплескується вода. На майдані б'ють гейзери, а в тронній залі злітають догори бризки фонтанів. Потік з труби, скерований Упирем до мініпутської столиці, проривається нагору і розтікається в усі боки.

Підхоплений течією м'ячик пливе до труби — вир ось-ось затягне його в неї. Та Альфредова забавка занадто велика! М'ячик затикає трубу — і вода, не знаходячи виходу, поступово заливає майдан. Осмати в паніці.

— Та зроби ж щось! — наказує Упир своєму синові, але нещасний Темрякос не годен нічого вдіяти, він лише тремтить і молиться.

Мино підбігає до піраміди і ховається між рубінами. Видовище перед ним надзвичайне, грандіозне: вода затопила майдан перед палацом і дрібні крамнички похитуються на хвилях, як потворні човники.

Комарі, що не встигли піднятись у повітря, поволі поринають у воду. Ті, що можуть опиратися, плескають по воді тонкими крильцями, та вони швидко намокають, і власники їхні йдуть на дно. Кілька комарів кружляють під стелею тронної зали.

Осмати швидко тонуть — важкі обладунки не дають змоги триматися на поверхні води.

Від підмитих водою стін відвалюються величезні шматки і з гучним плюскотом падають, здіймаючи бризки і хвилі, які підхоплюють плавучі крамнички і кидають їх на стіни палацу під балконом Упиря. Вода підіймається з катастрофічною швидкістю і незабаром досягне балкона. Жахливий У розуміє, що йому загрожує смертельна небезпека, та ніяк не втямить, звідки вона з'явилась. Яким чином мале кротеня викликало таку повінь? Невже його могутня і непереможна імперія загине від стихії, яку спровокував нікчемний кротик?

Часом достатньо однієї піщинки, щоб зіпсувати гігантський механізм, тоненького каблучка, щоб повергнути на землю велетня, кількох відчайдухів, щоб зупинити ціле військо. Про все це написано у «Книзі Великих Думок», і кріт Миро сотню разів радив Упиреві зазирнути в неї. Тоді б той прочитав двісті тридцяту заповідь, у