Джордж Мартін - Чвара королів

дверима. Ніхто інший не ворухнувся. Робб на віддалений рух не звернув жодної уваги.

— Оливаре, грамоту, — наказав він.

Зброєносець забрав меча і передав королю згорнутий сувій. Робб розгорнув його і проказав:

— По-перше, королева має звільнити моїх сестер і надати їм засіб пересування морем від Король-Берега до Білої Гавані. Заручення панни Санси з Джофрі Баратеоном віднині слід вважати розірваним. Отримавши звістку від мого каштеляна про безпечне повернення сестер неушкодженими до Зимосічі, я звільню братів королеви у перших — зброєносця Вілема Ланістера і вашого брата Тіона Фрея, а також надам їм збройний супровід до Кастерлі-на-Скелі або до іншого місця, яке забажає вказати королева.

Кетлін Старк понад усе прагнула дізнатися, які думки ховаються за кожним обличчям у палаті, за кожним насупленим чолом, за кожною парою стиснених вуст.

— По-друге, нам мають повернути кістки мого ясновельможного батька для належного поховання коло їхнього брата і сестри у криптах Зимосічі, бо таким напевне було б власне батькове бажання. Заразом нам мусять повернути і рештки вояків варти пана князя, що загинули, перебуваючи на службі у Король-Березі.

На південь поїхали живі люди, а повернуться холодні кістки. Вона подумала, що Нед мав рацію. «Його місце було в Зимосічі, він сам так казав, але чи слухала я його? Ні. Я сказала: їдь разом з Робертом, ставай його Правицею заради добра нашого дому, заради наших дітей… то я винувата, ніхто інший…»

— По-третє, обіручний меч мого батька на ймення Лід мусить бути доправлений мені до рук — себто сюди, до Водоплину.

Кетлін дивилася на свого брата, пана Едмура Таллі, що стояв зі скам’янілим обличчям, заткнувши великі пальці за пас із мечем.

— По-четверте, королева має наказати своєму батькові, князеві Тайвину Ланістеру, звільнити тих моїх лицарів та значкових панів, яких він полонив у битві на Зеленозубі. Щойно зазначене звільнення відбудеться, я обіцяю відпустити полонених, узятих мною в Шепітній Пущі й Трьохтабірному Бойовищі, за винятком одного лише Хайме Ланістера, який лишиться заручником, аби забезпечити належну поведінку свого батька.

Кетлін роздивилася лукаву посмішку Теона Грейджоя, питаючи себе про її зміст. Молодик мав звичку посміхатися так, наче знає якийсь таємний жарт, відомий одному йому в світі; Кетлін його посмішка ніколи не подобалася.

— І останнє. Король Джофрі та королева-намісниця мусять відмовитися від усіх прав зверхності над північчю. Віднині й довіку ми є не частиною їхньої держави, але вільним і незалежним королівством, як було за часів давно минулих. Наші володіння включатимуть у себе всі землі Старків на північ від Перешийку разом із землями, що омиваються водами річки Тризуб, її відгалуженнями та притоками від Золотого Зубу на заході до Місячних гір на сході.

— Король на Півночі! — басовито загудів Великоджон Умбер, струшуючи у повітрі кулаком завбільшки зі свинячий окіст. — Старк! Старк! Король на Півночі!

Робб згорнув пергаменовий сувій.

— Маестер Виман накреслив мапу з позначенням заявленого нами кордону. Ви отримаєте таку саму для королеви. Князь Тайвин має відійти за вказані межі, припинити наскоки, свавілля та грабунок. Королева-намісниця разом із сином повинні відмовитися від усіх зазіхань на податки, доходи або службу від моїх людей, а також звільнити моє панство та лицарство від усіх клятв на вірність, присяг, обітниць, боргів і зобов’язань перед Залізним Престолом та домами Баратеон і Ланістер. На додачу Ланістери мусять надати нам десять заручників чесного роду, про особи яких ми домовимося окремо, як запоруку майбутнього миру. З заручниками поводитимуться, як із почесними гостями, згідно їх шляхетного стану. Якщо умови цієї угоди будуть дотримані належним чином, я щороку звільнятиму двох заручників і безпечно повертатиму їх до родин.

Робб кинув згорнутого пергамена лицареві до ніг.

— Ось мої умови. Якщо королева їх дотримає, я подарую їй мир. Інакше ж…

Він свиснув, і наперед із гарчанням вибіг Сірий Вітер.

— …я подарую їй другу Шепітну Пущу.

— Старк! — знову загорлав Великоджон, і цього разу клич підхопили інші голоси. — Старк, Старк, Король-на-Півночі!

Лютововк відкинув голову назад і завив.

Обличчя пана Клеоса Фрея набуло кольору скислого молока.

— Королева отримає ваше послання, пане… ваша милосте.

— От і добре, — мовив Робб. — Пане Робіне, простежте, щоб посланцеві надали добру вечерю та чистий одяг. Він має відбути зі світанком.

— Буде зроблено, ваша милосте, — відповів пан Робін Ригер.

— То й по тому.

Товариство лицарів та значкових панів схилило коліна, коли Робб зібрався виходити разом з Сірим Вітром. Оливар Фрей поспішив наперед прочинити двері. Кетлін вийшла слідом біч-обіч із братом.

— Ти добре впорався, — мовила вона до сина, поки вони йшли проходом від тилу палати, — хоча твоя витівка з вовком більше б личила хлопчакові, ніж королю.

Робб почухав Сірого Вітра за вухом.

— А ви бачили вираз на його обличчі, матінко? — спитав він з посмішкою на вустах.

— Я бачила тільки, як виходив геть князь Карстарк.

— Його я теж бачив. — Робб зняв королівського вінця обома руками і віддав його Оливарові. — Віднеси оце до моєї опочивальні.

— Негайно, ваша милосте. — Зброєносець заспішив виконувати наказ.

— Ручуся, що й деякі інші пани в палаті поділяли почуття князя Карстарка, — зазначив брат Едмур. — Як можна говорити про якийсь мир, коли Ланістери розповзаються, наче пошесть і сарана, маєтностями мого батька, з’їдаючи врожай і винищуючи людей?! Кажу знову, ми маємо рушати на Гаренгол.

— Нам бракує сили, — заперечив Робб, сам похнюпившись від такої думки.

Але Едмур не вгамовувався.

— А чи прибуде наша сила, якщо ми сидітимемо тут? Військо з кожним днем дедалі меншає.

— Меншає, кажеш? А чи не скажеш заразом, хто у тому винуватий?! — трохи не визвірилася Кетлін на брата.

Адже саме Едмур наполіг, щоб Робб дав дозвіл річковим панам відбути геть після свого вінчання на царство для захисту власних дідицтв. Першими пішли пан Марк Дудар і князь Карил Ванс. За ними слідом рушив князь Джонос Бракен, присягнувшись відібрати в ворога спалену руїну свого замку і поховати мертвих. А тепер і князь Язон Малістер оголосив про намір повернутися до свого стольця у Морестражі, досі милосердно оминутого війною.

— Не можна ж прохати річкове панство сидіти без діла, поки їхні ниви палять і плюндрують, а людей безжально ріжуть, — відповів пан Едмур, — але князь Карстарк родом із півночі. Якщо піде він — буде дуже погано і