Наталія Юріївна Доляк - Чорна дошка

сам зі зброєю, приміщенням, столами і сейфом головного редактора. Він нашвидкуруч замкнув двері, потряс гвинтівкою в повітрі, високо здіймаючи її над головою, та вимовив, наче заклик до дії, одне-єдине слово:

— Відплата!

Якби це слово у цю хвилину почув бодай хтось із тих людей, що його знали останніх півроку, вони щиро здивувалися б, але не смислу сказаного, а самому факту того, що Юрко, виявляється, вміє й може говорити.

Хлопчина хвацько відкрив затвор гвинтівки та поклав обережно зброю на один зі столів. Потому неквапом почав витягати шухляди в столі Юсовицького, роздивлятись їх уміст і так само повільно заштовхувати на місце. Незамкнені шухляди привертали його увагу лиш на мить. Юрко, як той навчений хорт, самим лиш нюхом відчував, що всередині немає того, що він оце шукає. Юркові ніздрі за цією роботою тріпотіли, як крила сполоханого птаха. Дійшовши до найвищої шухляди, тієї, що мала фігурну щілину для ключа, юнак застиг в очікуванні чогось незвичайного. Перевів подих, потер долоню об долоню й, поводивши язиком зсередини по правій щоці, набрав слини і сплюнув собі під ноги. По-дитячому витер кулаком носа та закусив нижню губу жовтуватими, рідко посадженими зубами. Ця шухляда відібрала в хлопця чимало часу. Він довгенько довбав по ній ногами, взутими в доволі міцні черевики із залізними набійками на підборах — подарунок Мойри. Спочатку робив цю, схожу на спортивну, вправу стоячи на одному місці. Тоді бив з розмаху, відважуючи коліно подалі, щоб удар був сильнішим. Коли й це не подіяло, гамселив із розгону, зробивши півтора кроку (більше не дозволяла стіна) назад. Закритий на ключ сховок залишався неушкодженим.

Юрко, трохи помізкувавши, взявся підважувати шухляду чималим ножем, який лежав біля примуса при вході до редакції і яким зазвичай кололи грудки пайкового цукру. Мало не плачучи від неспроможності впоратись із таким простим завданням, Юрась шепотів біля столу щось на кшталт молитви, благаючи шухляду відчинитись. Час від часу нервово виглядав надвір, аби перевірити, чи не схотілось котромусь із працівників навідатись до редакції позапланово або передчасно.

Шухляда таки піддалась і відчинилась. Але на це пішло мало не півночі — винахідливий юнак вирізав не надто гострим ножем весь замковий механізм. Після виснажливої роботи на Юркових руках позасихала обдерта кривава шкіра. Він поранив долоні ручкою ножа та пошматованими краями розтерзаної шухляди. У цій шухляді зберігалось кілька документів з грифом, згідно з яким ці папери не мали б читати широкі верстви населення. Юрко навіть не глянув на аркуші. А от масивний ключ з великим кільцем, яким мав би відчинятись сейф, малий схопив й одразу з напівоберта від столу до сейфа вставив у шпарину залізного сховища. Прокрутив кілька разів — масивні дверцята зі скрипом піддались. У сейфі Лейби Фарбаха зберігались паперові теки з документами. Юрась просунув між двома стосами аж до задньої стінки сейфа свою худу руку й почав там щось намацувати. Його обличчя кривилось, очі мружились, він віддмухував з лоба пасма змокрілого од поту волосся, але нічого не знаходив. Вийняв руку та почав нишпорити вздовж бокових стінок сейфа. Коли й ці пошуки не увінчались успіхом, перейшов до обстеження нижньої із двох сейфових полиць. Проробив те саме, що й із верхньою, і нарешті його лице осяяла посмішка. Парубок повільно потяг руку й, вивільнивши її від цупких обіймів жовтуватих тек, роздивився знахідку. Побілілими від напруги пальцями тримав невелику картонну коробочку без будь-яких написів. Поклав її на стіл, поряд із гвинтівкою.

Став зненацька мов несповна розуму, почав у зворотному напрямку відтворювати всі свої рухи, які робив до того, як знайшов коробочку. Замкнув сейф, перед цим провівши рукою в усіх щілинах, починаючи з нижньої полиці та закінчуючи верхньою. Потому зачинив дверцята сейфа, через ліве плече розвернувся до столу. Присівши, вклав ключ на місце, закрив шухляду. І коли зрозумів, що, хоч би як прикладав відтяті ножем шматки шухляди, вони не приліпляться, пробудився від сомнамбулічних рухів.

Пішов впевнено до води. Не став користуватись квартою, прив’язаною до ручки відра шматком страпатого мотузка. Одним махом підняв дійницю, прип’явся губами до обідка й почав жадібно пити. Вода лилась двома струмками на плечі хлопця, але він на це не зважав. Кварта звисала з відра вздовж Юркового тіла й була схожа на кадило, яке гойдається зазвичай у попових руках.

Хлопець поплентався із тим відром до столів. Усівся на лаву, поставив відро на розкидані столом папери й задумливо закляк, підперши підборіддя кулаком.

Згадував своє дитинство, маму й тата, а також старшого брата й двох сестер, які були набагато молодші за нього й за брата. Вони пізно народились у батьків Юрка. Коли старим було мало не під п’ятдесят років, а самому Юркові дванадцять. Старший брат тоді вже й одружуватись зібрався. Хотів взяти найкращу дівку в їхньому селі. Мало того, що гарну, а ще й з багатого двору, з родини, яка, хоч і була заможною і навіть дуже заможною стала за часів непу, — та своїх, землеробів, не цуралась. Коли Юрків брат прийшов свататись, дали благословення, бо й дівка запала на Юркового брата. Оце на осінь мали й весілля зіграти. Та не було ніякого весілля, а були самі смерті. Й усі враз — одним махом. За важкими спогадами хлопчина не втямив, як заснув.

Сновиддя

Юрко аж до болю в п’ятах витанцьовував на весіллі брата. Усі його родичі весело співали та сміялись, випиваючи по чарчині. Брат сором’язливо тримав за руку свою обраницю й ногою під столом вибивав в такт із музиками. Серед музик були Юсовицький, який грав на цимбалах, Петро Бевз, що сумно притулився щокою до бандури, яка, на одміну від настрою бандуриста, видавала напрочуд веселі звуки. Соня та Терновий цілувались у кутку. Юрко, танцюючи, усе це помічав. Він втомився і хотів було спинитись, але ноги його не слухали. Він кричав, намагаючись перекричати гучні звуки. Його ніхто не чув, усі були зациклені на власних діях.

Хлопець подивився собі під ноги й побачив, що він витоптав, танцюючи, глибоку яму. Подумав, захлинаючись від несподіваного страху, що, продовжуючи танцювати, поховає себе заживо. Почав хапатись руками за коліна, аби вони не рухались, та нічого не допомагало. Хлопчина впав на землю в надії, що таким чином пекельний танок скінчиться і йому вдасться вибратись із цього жахливого мороку. Та сон не відпускав його. Яма, у якій він тепер лежав та дриґав ногами й руками, від його рухів ставала все глибшою й глибшою.