Філундія - Світло Лани, Філундія

Лана знову увійшла в медитацію, і перед нею з’явилося нове Дзеркало — темне, важке, з ледь помітними переливами червоного та срібного. Вона торкнулась його — і світ навколо змінився.

Вона стояла посеред зали, де зібралися всі раси світу. Величезні кам’яні колони здіймались до неба, навколо сяяли герби народів. Посередині стояли дракони у своїй повній силі — витончені, горді, блискучі, мов вогонь, що знає свою міць. Інші ж — ельфи, гноми, люди, водяні та повітряні духи — виглядали скромніше, але з очима, сповненими мудрості та рішучості.

— Ми зберігаємо світ від хаосу! — пролунало з уст одного з драконів. — Ми — вогонь, що підтримує баланс. Хто, як не ми, здатні керувати цим світом?

— Ви маєте силу, — відповіла тендітна жінка з крилами, представниця духів повітря. — Але сила — це не право на владу. У кожного з нас — інший дар. Ми маємо створювати разом, не змагатися.

— Разом? — рикнув інший дракон. — Ви слабкі. Без нас — ви впадете. Світ потребує правителя, не ради.

Тиша згущувалась, як буря. І саме в цій миті гармонія дала першу тріщину.

Лана бачила все, і серце її стискалося. Ця зустріч мала стати союзом, але перетворилася на розмежування. Вона впізнала одного з драконів. Це був Дамір. Молодий, гарячий, тоді ще не знав, що його гордість стане болем на багато поколінь.

І вона увійшла в спогад.

— Дамір, — мовила вона, підійшовши до нього. — Справжня сила не в тому, щоб панувати, а в тому, щоб довіряти. Подивись на них — кожен із них має те, чого не маємо ми.

Дракон спершу не реагував. Але її слова лунали в ньому, мов відлуння з майбутнього. Вона поклала руку йому на груди — прямо на серце.

— Ти можеш обрати інший шлях.

Спогад затремтів. Лінії зали почали розчинятись, дракони схилили голови, а за ними — світ почав змінюватись. Не повністю. Лише натяк. Можливість.

Лана вийшла з Дзеркала з відчуттям тяжкості — адже це було не тільки про давні події. Це був спогад про всіх, хто колись обрав гордість замість довіри.

— Ще один вузол розв’язано, — прошепотіла вона. — Але попереду ще багато…