П'єр Адо - Що таке антична філософія?

Епікуровому життєвому вибору. З одного боку, людина повинна бути господарем своїх бажань: щоб мати змогу досягнути стабільного задоволення, потрібно бути вільним; однак, з іншого боку, якщо душа та інтелект людини сформовані з матеріальних атомів, що рухаються у завжди передбачуваний спосіб, то як людина може бути вільною? Розв’язання цієї проблеми полягає у тому, щоб прийняти: в атомі вже міститься принцип внутрішньої спонтанності, який не є нічим іншим, як згаданою можливістю відхилятися від власної траєкторії, що забезпечує таким чином основу свободи волі та робить її можливою. Як говорить Лукрецій:

А що розум в усіх своїх діях сліпо якійсь необхідності внутрішній не підлягає, і, покорившись, мов раб, не ступає за нею безвольно, — це через те, що начатки речей відхиляються дещо під час падіння свого в невідомому часі та місці[353].

Зайвим є додавати, що, починаючи з Античності і аж до наших днів, це безпричинне відхилення, це відкидання детермінізму завжди спричиняло скандал серед істориків філософії[354].

Таким чином, з одного боку людина не повинна боятися богів, оскільки вони не здійснюють жодного впливу на світ та на людей, а з іншого — людина так само не повинна боятися смерті, оскільки душа, що складається з атомів, розкладається, як і тіло, під час смерті і втрачає будь-яку чутливість. «Смерть, таким чином, є для нас нічим; оскільки доки є ми самі, смерті немає, а коли смерть є, то нас більше немає»[355]; саме таким чином К. Діано підсумовує твердження «Листа Менекею»: ми більше не є собою з моменту, коли приходить смерть. А отже, навіщо боятися того, що не має нічого спільного з нами?

З цієї матеріалістичної фізики випливає теорія пізнання (каноніка). Усі матеріальні предмети виділяють потоки часток, які досягають наших органів чуття, а ті, відповідно до інтенсивності потоків часток, дають нам враження про твердість, опір тіл. Починаючи з численних відчуттів, які ми отримуємо від схожих тіл, наприклад тих відчуттів, які ми отримуємо від різних людських індивідів, в душі утворюються образи та загальні поняття, які дають нам змогу розпізнавати форми та ідентифікувати їх, а потім з цими поняттями пов’язуються слова та мова. Разом із мовою виникає можливість помилки. Відтак, щоб розпізнати істину якогось висловлювання, потрібно побачити, чи відповідає воно критеріям істини, таким як відчуття та загальні поняття. Думка може також, як казали епікурейці, «проектуватись» вперед, щоб осягнути те, що не є наявним: наприклад, щоб стверджувати існування порожнечі, яка з необхідністю є невидимою, але її існування необхідне для пояснення існування руху. Ця проекція повинна завжди контролюватися досвідом, а отже відчуттям[356].

Позбавити людину страху перед богами та смертю було не єдиною метою теорійної побудови фізики. Вона також забезпечує доступ до задоволення від споглядання богів. Бо оскільки боги існують, ті знання, які ми про них маємо, є ясною очевидністю, що проступає в загальному передпізнанні богів, доступному всім людям[357]. Окрім того, хід наших міркувань неодмінно передбачає існування вищої понад усе та досконало суверенної природи. Відтак, боги існують, хоча вони не мають жодного впливу на світ, оскільки це є умовою їхньої досконалості.

Те, що є блаженним та безсмертним, і саме не має жодних турбот, і не причиняє їх нікому іншому, а отже, не знає ні гніву, ні доброзичливості: оскільки все це буває лише з тими, хто є слабким[358].

Тут міститься одна з великих інтуїцій Епікура: він уявляє собі божество не як здатність творити, панувати, нав’язувати свою волю нижчим істотам, а як досконалість вищого буття: щастя, незнищенність, краса, задоволення, спокій. Філософ отримує від уявлення про богів водночас чарівне задоволення, яке можна пережити, милуючись красою, та втіху, яку може забезпечити споглядання взірця мудрості. З цього погляду, боги Епікура є проекцією та втіленням Епікурового ідеалу життя. Життя богів полягає у тому, щоб насолоджуватися власного досконалістю, чистим задоволенням існування — без потреб, без турбот, у наймирнішому товаристві, їхня фізична краса є нічим іншим, як красою людської фігури[359]. Можна небезпідставно вважати, що ці ідеальні боги є лише плодом людської уяви і що вони завдячують своїм існуванням лише людям. Однак Епікур, здається, мислить їх як незалежні реалії, які вічно перебувають в бутті, оскільки вміють віддалити від себе те, що могло б їх зруйнувати і те, що є їм чужим. Боги — друзі мудрості, а мудреці є друзями богів. Найвищим благом для мудреців є споглядання величі богів. їм нічого у них просити, втім вони моляться їм величальною молитвою[360]: їхнє вшанування спрямоване саме на досконалість богів. Можна було б говорити з цього приводу про «чисте кохання», про кохання, що не вимагає нічого навзаєм[361].

Із цим уявленням про богів, які реалізують епікурейський спосіб життя, фізика стає, таким чином, закликом буквально дотримуватися початкового вибору, виразом якого вона є. Вона веде, таким чином, до миру душі та радості буття, що асоціюються із життям у спогляданні, яке провадять самі боги. Мудрець, як і боги, занурює свій погляд у нескінченність незліченних світів; замкнутий Всесвіт розширюється до безкінечності.

Вправи

Щоб досягнути одужання душі та життя, відповідного засадничому виборові, мало познайомитися з епікурейським філософським дискурсом. Потрібно постійно і послідовно вправлятися. Передусім, потрібно медитувати, тобто внутрішньо засвоювати та активно усвідомлювати засадничі догми:

Розмірковуй день і ніч над усіма цими повчаннями окремо сам та разом з товаришем, подібним тобі. Таким чином, ти не переживатимеш потрясінь ні уві сні, ні у свідомому стані, і житимеш як бог поміж людей.

Звикай жити з тією думкою, що смерть є для нас нічим[362].

Систематизація догм, їхня концентрація в коротких викладах та сентенціях якраз і покликані зробити їх більш переконливими, більш вражаючими і легкими для запам’ятовування, як, наприклад, знаменита «четвірка ліків», покликана забезпечити здоров’я душі, де підсумовується найсуттєвіше з Епікурового філософського дискурсу: