Леонід Олександрович Сапожніков - Криве дзеркало війни. Міфи та загадки Другої світової
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Відкиньмо емоції й підведемо підсумки цієї акції. Повністю зруйновано замок XIV століття, де король Владислав Ягелло готувався до битви з хрестоносцями під Грюнвальдом. Знищено старовинні витвори мистецтва, які німці не встигли вивезти. Вермахт позбувся великої кількості боєприпасів, однак на долю Кракова це ніяк не вплинуло. Розумно було б не висаджувати цей склад, а завадити німцям це зробити, зберігши і королівський замок, і боєприпаси для 1-го Українського фронту, передові частини якого були вже поблизу. В замку загинули «сотні гітлерівців» (ніхто їх, звичайно, не рахував), але з таким самим успіхом можна було підірвати якийсь військовий ешелон.
Отже, операція в Новому Сончі виявилася, м’яко кажучи, недоцільною. Можна було б відповісти полякам: «Так, панове, група Ботяна перестаралася, проте легко через сімдесят років, сидячи в кабінетах перед комп’ютерами, критикувати тих, хто щохвилини ризикував життям, виганяючи з вашої території нашого спільного ворога!». Але замість цього почали виправдовувати підрив старовинного замку необхідністю врятувати Краків.
У процесі розкрутки міфу схаменулися, що не згадати про Березняка непристойно. Його нагородили указом президента Росії з таким самим формулюванням, що й Ботяна, але не Зіркою Героя, а орденом «За заслуги перед Батьківщиною» IV ступеня. Як пожартував один російський артист, отримавши таку ж нагороду, «чи то орден четвертого ступеня, чи то мої заслуги»... Березняк не поїхав до Москви на церемонію вручення, пославшись на погане самопочуття, і я його добре розумію.
Бідний Коперник...
На початку XXI століття польські феміністки зробили радісне «відкриття»: великий астроном Миколай Коперник був... жінкою! Мовляв, у ту епоху успішну кар’єру могли робити тільки чоловіки, от і довелося йому, тобто їй, бідоласі, приховувати свою справжню стать.
Добрий початок — половина справи. Слідом виникло й викликало бурхливу дискусію твердження, що Коперник був німцем. А потім у Польщі з’явилися плакати, де його зображено у вигляді негра. Цим жартом бажали привернути увагу до проблем переселенців з Африки, але де гарантія, що якийсь ентузіаст не сприйме це всерйоз і не знайде у Коперника нігерійські або конголезькі гени?..
Міф народжує ланцюжок подальших міфів і просто зухвалої брехні. Якщо за допомогою міфу підміняють героя, виникає спокуса стверджувати, що ні героїв, ані подвигів не було взагалі. Мені здається не випадковим, що за рік після нагородження нового «рятівника Кракова» в цьому місті демонтували пам’ятник маршалу Конєву. А в польських ЗМІ з’явилися статті про те, що гітлерівці взагалі не мінували Краків — мовляв, усе це радянська пропаганда.
Одну таку статтю я надибав на веб-сайті wiadomosci.onet.pl. Автор запевняв, що намісник Гітлера у Кракові генеральний губернатор Ганс Франк ніколи не пішов би на знищення міста, бо вважав Krakau суто німецьким і хотів його зберегти, а чутки про мінування розпускали самі німці, щоб деморалізувати Опір...
Полякам, які залишили на сайті свої коментарі до статті, робить честь, що ніхто з них не повірив автору і не підтримав його. Ось іронічна відповідь краків’янина з ніком historyk («історик»):
«Наскільки я розумію, гігантський заряд (близько тонни тротилу), викопаний у 1970-ті роки на вулиці Старовисльній, випадково впав з німецької вантажівки? Ударна хвиля від його вибуху завалила б вежі костьолів у радіусі кількох сотень метрів. А як щодо декількох подібних зарядів, знайдених одразу після війни, зокрема, під головним поштамтом? Детонація змела б там чверть Старого Міста. ШИРОКЕ МІНУВАННЯ КРАКОВА — НЕЗАПЕРЕЧНИЙ ІСТОРИЧНИЙ ФАКТ».
Чи треба щось додавати до цього коментаря?
І все ж таки додам.
Я радію, що до виходу книжки з друку встиг прочитати цю главу Євгену Степановичу та його дружині Катерині Кузьмівні. Березняку було 99 років, він уже погано бачив, однак міркував і говорив чітко. Це була наша остання зустріч — менш ніж за рік його не стало...
Польска Вікіпедія поставила в цій історії останню крапку. Читаймо:
«Євген Степанович Березняк, псевдонім капітан Михайлов (народ. 25 лютого 1914 у Катеринославі, пом. 24 листопада 2013 у Києві) — легендарний майор Вихор, один з найвидатніших розвідників Червоної Армії, Герой України».
«Чай, віскі, потанцюймо...»
Чи були інтерклуби в північних портах СРСР таємними борделями
Починаючи з осені 1941-го, з Ісландії, Шотландії, Ліверпуля йшли на схід через Баренцове море каравани суден — конвої. Вони везли до СРСР бойову техніку та безліч інших вантажів — допомогу США і Великобританії своєму союзникові по антигітлерівській коаліції.
Плавання тривало 10-12 днів, і будь-який з них міг стати останнім для кожного судна і кожного моряка. За конвоями активно полювали з баз в окупованій Норвегії німецькі субмарини та надводні кораблі на чолі з лінкором «Тірпіц». Хлопці, яким пощастило досягти портів призначення — Архангельська, Мурманська чи Молотовська (нині Северодвінськ), мріяли розслабитися на березі після довгої гри зі смертю. Але як?!
«Дівочий затон»
Традиційний спосіб зняти стрес — випивка і жінки — погано працював на радянській території. Видана на борту інструкція наказувала не купувати спиртне з рук — можна отруїтися! Ну а місцеві жінки, стримуючи себе, уникали «контактів з іноземцями», знаючи, чим загрожує громадянам СРСР це формулювання...
Британці звернули увагу радянських офіційних осіб: екіпажам конче потрібна розрядка! Москва дозволила створити в Архангельську і двох інших портових містах «клуби інтернаціональної дружби», де союзні моряки могли б спілкуватися з радянськими дівчатами. Ці «будинки Черчілля», як називали їх у народі, породили похмуру легенду. Її покладено в основу кіносценарію, за яким відомий російський режисер Олексій Учитель задумав зняти фільм.
Згідно з легендою, інтерклуби насправді були борделями. Туди набирали вродливих комсомолок від 17 до 25 років. Коли у 1945-му відплив останній конвой, їх вивезли на баржі у відкрите море й потопили торпедою з підводного човна...
Не казатиму, що НКВС був на таке нездатний, адже ще Ленін із Дзержинським ставили «революційну доцільність» вище моралі та законів. Але саме доцільність тут відсутня! Почну з найпростішого: навіщо топити баржу торпедою, якщо можна відкрити її кінгстони? Тихо, дешево й немає зайвих свідків — підводників... Та головне, навіщо взагалі було топити? Щоб світ нічого не дізнався про три радянські борделі? Тоді слід утопити й клієнтів, тобто британських та американських моряків (їм-то рота не стулиш!). А дівчата — якщо припустити, що борделі були, — напевно б давали підписку про нерозголошення, та й без неї, щоб себе не ганьбити, тримали б
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Криве дзеркало війни. Міфи та загадки Другої світової», після закриття браузера.