Джонатан Страуд - Порожня могила, Джонатан Страуд

врахувати, що це розтоплена, клейка речовина, що спливає краплями з кісток, то її цілком можна назвати гноєм. Усе одно — іхор то чи гній...

— Замовкни, Джордже!

— Гній, Люсі.

Я ледве стрималась, щоб не вдарити його:

— Замовкни! Просто замовкни!

— Не замовкну. Поглянь на неї, Люсі. Тільки поглянь!

Сказавши це, Джордж ступив уперед і стиснув мою руку, може, трохи дужче, ніж слід було. Я скрикнула з болю — і цього виявилося досить, щоб мара, яка огорнула мій мозок, умить розвіялась. Ніби поривом вітру звіяло примарну завісу з моїх очей.

І куди ж поділася жінка в чарівній перламутровій сукні?

У повітрі оберталась звичайнісінька груда ектоплазми.

А витончені цукрово-білі руки? Замість них чорніли уламки кісток.

А повні звабливі стегна? Обернулись на шмат прогнилої, дірявої плоті.

А усміхнене обличчя? На його місці виднів пожовклий череп.

Я знову моргнула. Перед моїми очима знову спала завіса. І з’явилась привітна, мила жінка, яка стояла й манила мене до себе.

Я дивилась на неї. Нібито так само, як раніше. Однак тепер я змушувала себе бачити правду.

Це виявилось непросто. Гіпнотичне погойдування привида заколисало мою пильність, і я знову відчула, як мої тіло й душа ладні полинути за цією жінкою. Та цього разу, стиснувши в кулак усю свою волю, я зосередила увагу на самій собі, а не на цій блискучій, мерехтливій тварюці.

— Ходімо зі мною... — повторював примарний голос. — Ходімо зі мною на сцену...

— Ні! — тільки й спромоглася прохрипіти я.

Ніби невидимі ножиці перерізали мотузок між мною й духом. Примарне полотно, що ховало під собою статую, впало, й на місці блискучої оболонки в повітрі з’явився скорчений, з вишкіреними зубами труп, що поволі рушив до мене. Я витягла рапіру, виставила її перед собою, й привид відсахнувся, далі ворушачи губами й манячи мене за собою.

— Ущипнути тебе ще раз? — запитав Джордж, що якимось чином опинився біля мене.

— Ні.

— Бо я можу. І за руку, й за ногу, й нижче спини — куди захочеш. Тільки скажи мені.

— Дякую. Все гаразд. Уже все гаразд. Я бачу цю тварюку.

Джордж кивнув:

— Тоді ти, напевно, дозволиш мені зробити ось що...

І жбурнув соляну бомбу, яку дотепер тримав у руці. Вона вибухнула біля ніг примари, засипавши її дощем яскраво-зелених іскор і змусивши Нещадну Красуню засичати й скривитись від болю. Привид позадкував до темного проходу, де на якийсь час зупинився, курячись парою. З темряви на мене зирили його чорні гострі очі, просто-таки пронизуючи мій мозок ненавистю. Ще мить — і Красуня зникла, а разом з нею розвіялась і спокуса, що огорнула мене.

— Цікаво, куди вона вирушила, — мовив Джордж. — Може, ходімо разом до фоє, Люсі? Нам треба порадитися, що робити далі.

Фоє якнайкраще придавалось для такої наради. Мені подобалось це місце з укритими облупленою позолотою стінами, навіки пропахле тютюном та смаженою кукурудзою. А найголовніше — воно було досить далеко від примарних чарів та інших потойбічних штучок. Джордж підійшов до буфетної стійки, взяв з неї шоколадку й з’їв її. Я тим часом притулилась до прилавка каси, в руках у мене була пляшечка з водою, а біля ніг лежав рюкзак, із якого на мене докірливо дивився череп. У голові так паморочилось, що я ледве ворушила язиком. Урешті я все-таки спромоглася вимовити:

— Дякую, Джордже.

— Будь ласка.

— Наступного разу, коли я таке вироблятиму, не марнуй часу. Просто штовхни мене.

— Гаразд.

— Штовхни або вщипни. Що дужче, то краще.

Джордж стенув плечима:

— Краще ти сама не піддавайся. Бачиш, на що здатні ці Спектри. Кого завгодно спокусити можуть.

— Тебе ж вони не спокусили...

— Цього разу—ні. Така цяцькована ектоплазма мені не до смаку, — він ще раз стенув плечима. — Навряд чи й тебе вона довго дурила. Ти впоралася б із нею й без моєї допомоги.

— Можливо, — погодилась я. — Тільки мені здалося, що ця тварюка... намацала моє найвразливіше місце, — я ковтнула води. — А ти набагато міцніший за мене.

— Міцніший? Оце вже не знаю, — відповів Джордж. — Хіба що трохи бадьоріший. До речі, я помітив, що Красуня не терпить відвертого спротиву. Їй потрібна пасивна жертва, найкраще — з якось душевною раною. Поки ми триматимемось, вона нас не чіпатиме. Та водночас це породжує нові труднощі. До її послуг цілий театр — хтозна, де вона з’явиться наступного разу!

Моторошне враження від зустрічі з привидом поволі щезало, змінюючись піднесеним настроєм, добре знайомим будь-якому агентові, що вийшов на завдання. За таких обставин ти не можеш думати ні про що, крім своєї роботи.

— Стривай-но! А може, її Джерело — це цілий театр? — припустила я. — Як ти гадаєш?

— Якщо це так, то дивно, що привид ніколи не проявлявся раніше. Так раптово, як наша Красуня, з’являються лише привиди-новачки... Її Джерело теж мусить бути новим, — Джордж замислено взяв з буфету ще одну плитку шоколаду. — Ні, навряд чи то цілий театр.

— Череп натякав, що поява Красуні — це чиясь підла витівка. Тоді все стає по місцях.

— Локвуд вважає так само, — зазначив Джордж. — Можливо, хтось нещодавно приніс до театру Джерело, пов’язане з моторошною смертю Красуні. Джерело десь заховане, й це дозволяє привидові щоночі проявлятись у театрі й сіяти паніку. Цікаво, де ж воно, це Джерело?.. — він дожував шоколадку і оголосив: — Радше за все десь між мотлохом, зваленим під сценою. Зараз я піду й понишпорю там. А ти, Люсі? Підеш зі мною?

Я вже хотіла погодитись — таким переконливим, надійним здавався зараз мені Джордж. Та нетерплячка, що огорнула мене, переплутала всі мої думки.

— Ні, — відповіла я. — Краще я пошукаю наших. Попереджу їх про те, що сталося зі мною.

— Та все з ними гаразд, — запевнив мене Джордж, прямуючи до входу в партер. — Ми ж міцна команда. Навіть Кіпс. Від його окулярів будь-який привид утече, репетуючи з переляку.

Перш ніж Джордж зник у коридорі, я рушила за ним. Моя дорога пролягала до сходів. Розмова з Джорджем повернула мені силу волі, і хоч серце моє ще й досі тьохкало, я сміливо дісталася балкона бельетажу.

До того, як утрутився Джордж, між мною й привидом діяв психологічний зв’язок. Піддавшись чарам Красуні, я мимоволі відкрила