Олена Гриб - Гра в чуже життя, Олена Гриб

***

Людей навколо храму зібралося чимало, проте величні колони служили кордоном для натовпу і місце під покровом навісного даху належало виключно Їх Високостям та хранителям.

Вчора тут недарма метушились будівельники – зараз береги цілющого озера були оснащені чотирма невеликими настилами (по два на кожній стороні). Протилежні настили з’єднувалися містками, трохи опущеними у воду. Дуже зручно – обережно спускаєшся сходинками і величаво йдеш до другого берега, тримаючись за поручні і не побоюючись, що в один прекрасний момент зачепишся за невидимий камінчик і булькнеш під воду.

Справжня принцеса, безсумнівно, зраділа б такій передбачливості, а для Лін ця споруда означала кінець слабенькому, але все ж наспіх обдуманому по дорозі сюди плану.

Влаштувати падіння, утоплення і чудесний порятунок, дістати патологічний страх води і непритомніти від одного лише спогаду про щось, глибше за калюжу, – і добрий «тато» нізащо не дозволить мучити «дитятко». А очищення – була ж там, очистилася, хіба ні? Але тепер треба придумувати щось нове, адже щоб зобразити незграбність, доведеться перелазити зручний поручень, а це на випадковість ну ніяк не схоже.

Цікаво, жерці самі вирішили допомогти принцесі чи їм натякнули? Навряд чи! Не в характері імператора плести такі інтриги. Навіщо придумувати дрібні капості? Зі старим обрядом відвів душу – і чекай собі, коли можна буде безпечно замінити двійника справжньою донькою, паралельно обмірковуючи покарання для свавільної дівки.

В тому, що їх із Марком і дитиною відправлять в село, як обіцяли, Лін не те щоб сумнівалася… Та вона знала, що після відставки не пробуде на свободі й години! І гвардієць не проживе жодної зайвої хвилини. На відміну від невідомої рабині, яку легко спотворити до невпізнанності і пристосувати для будь-яких цілей, його слово мало вагу. Якщо Марк, навіть звинувачений у державній зраді, заговорить, до нього прислухаються. Може, щодо підміни і не повірять, але впевненість у нечистій грі залишиться і істотно погіршить невеселу ситуацію в країні. Немає людини – немає проблеми…

Довгі тіні від колон перетинали Озеро. Берег був занадто пологий і настил трохи видавався над водою.

Підійшовши до сходинок, Лін озирнулася. Хранителі стояли позаду – очікували на імпровізацію. Глядачі замовкли, навколо розлилась напруга…

А попереду, на протилежному березі, – Його Величність з рушником в руках. Чи з простирадлом… Та яка різниця?! І він незадоволений. Не очікував смирення «доньки», хотів насолодитися її ламанням? Або, навпаки, совість замучила, шкодує… І ці, за спиною, теж співчувають…

«Та ну вас!» – чомусь думка про чужу жалість розлютила Лін.

Втупивши погляд в імператора і сподіваючись, що він дивиться їй в очі (проклята короткозорість… хоч би зараз побачити його замішання!), Лін зробила крок і опинилася над Озером. Струснула головою, проганяючи ненависні сумніви. Посміхнулась, уявляючи, що подумають люди. Прогнала підлу думку про те, як потім виправдатися перед Гартоном. Повернулась направо, глянула на «судженого».

Злі язики говорили, мовляв, принц розумом аж ніяк не в батечка пішов, отож грішила покійна королева і в законності престолонаслідування можна засумніватися. Також ходили чутки про його буйний норов і слабке терпіння. І все. Про те, що фігурою і обличчям Геданіот – вилитий король Грайт років тридцять тому, замовчувалося. Та й взагалі інформації про потенційного нареченого було на диво мало. Немов засекретили його… для всієї країни відразу, ха-ха? Дивно, бо ж плітки найчастіше розносять жінки, а для них такий красень – що собаці кістка: не покинуть, поки дочиста не обгризуть. Це насторожувало.

Помітивши зацікавленість Лін, принц картинно поправив золотисте (будь-яка красуня вбила б за таке) волосся, подарував білосніжну усмішку і підморгнув. Здивувавшись настільки привітній зустрічі, Лін невпевнено усміхнулась у відповідь і продовжила вивчення.

Гартонці славилися могутньою статурою, пишалися шириною плечей нарівні з військовими вміннями. Серед них Геданіот точно не пас би задніх. Його фігура майже не відрізнялася від фігури Карі, хіба що метаморф був трохи вищим. Якби не світле волосся, то здалеку різниця не помітна.

Згодом до Лін дійшло, що вона розглядає подробиці гартонської анатомії, тому що на Геданіоті вже немає хламиди. Коли він встиг? Начебто погляду не відводила, а тут бац – і милуйся, наречена. Привітна ж усмішка, схоже, – запрошення приєднатись до обряду.

«Ага, розбіглася!» – дівчина мимоволі глянула на синю смугу, яка розділяла озеро. Ось воно, найпростіше і найшвидше вирішення проблеми. І помста, до речі. Стрибнути туди, присвятивши себе богині… Паніка, крики… Грайт в люті, Малдраб в… в нехорошій ситуації. Ех, знати б, що там, у глибині!

Поки Лін міркувала над подальшими діями, Карі вирішив, що настав час підбадьорити публіку. Меч вислизнув із його долоні і глухо вдарився об дошки. Ніхто не запідозрив би метаморфа в навмисності, якби від «випадкового» падіння не підломилася ліва опора містка.

Вся конструкція загрозливо схилилася вбік, і Лін, щоб утримати хоч якусь рівновагу, схопилася за правий поручень. Він масляно блищав – чи то від смоли, чи бризки налетіли. Але звідки тут бризки? Вітру немає, дощу теж, роси ніде не видно.

А потім…

Дівчина скрикнула. По тілу пройшла хвиля болю, судомою звело, здавалося, всі м’язи одночасно. Лін навалилась на поручень, і він почав падати в воду… Прямо на прикриті водоростями гострі кілки якоїсь старої конструкції.

Лін уявила, як повисає на них, немов наколотий метелик, б’ється в калюжі власної крові, ніби в червоному вині… І пошкодувала, що їй не бракує фантазії. Потім біль на мить пішов, чого вистачило, щоб відштовхнутися щосили і провалитись у синяву, потягнувши за собою Карі, який майже встиг зловити «принцесу» над водою. Як Марк ластівкою пірнув за ними, а натовп, незважаючи на заборони, впритул оточив Озеро, дівчина вже не бачила.