Стівен Кінг - Інститут

Люк роззирнувся довкола, сподіваючись побачити одного, а може, й кількох працівників, які бігли б до малого, але в коридорі було порожньо. Пізніше він дізнається, що дитина, яка криком проситься додому, — це нормальне явище в Інституті. Але зараз Люкові просто хотілося, щоб він замовк. Ейвері панікував і заразом наганяв паніку на Люка.

Елліс підійшов до хлопчика, опустився на коліна і взяв його за плечі.

— Гей, гей. Не розкисай, малий.

Малий тим часом витріщився на Люка очима, навколо яких проступали білі кола, та Люк був не певен, чи хлопчик його бачить. Волосся в нього спітніло і стояло сторчма. Обличчя змокло від сліз, на верхній губі зблискувала свіжа шмаркля.

— Де мамця? Де татко?

Слово «татко» прозвучало як «ТА-А-А-АТКО», наче сирена повітряної тривоги завила. Малий почав тупцяти ногами. Вдарив кулаками по Люкових плечах. Люк його відпустив, підвівся і зробив крок назад, зачудовано спостерігаючи за тим, як малий упав на підлогу й забився в істериці.

Прочинилися двері навпроти плаката «ЩЕ ОДИН ДЕНЬ У РАЮ», і з них вигулькнула Каліша у футболці з кислотними спіралями й гігантських баскетбольних шортах. Вона підійшла до Люка, стала поруч і взялася споглядати новенького, уперши руки у свої майже неіснуючі стегна. Потім перевела погляд на Люка.

— Я за свій вік перебачила істерик, але пальму першості візьме саме ця.

Прочинилися ще одні двері, і в них з’явилася Гелен Сіммз, одягнена (якщо це можна так назвати) у піжаму, що її Люк знав під назвою «бейбідолл». От у Гелен стегна були, разом з іншим цікавим причандаллям.

— Запхай очі назад в очниці, Люку, — сказала Каліша, — і трохи поможи. Цей малий так лізе мені в голову, що я зараз мігрень ухоплю.

Вона стала навколішки, потягнулася до дервіша, чиї слова тепер деградували в безсловесний вий, і відсахнулася, щойно кулак Ейвері поцілив їй у руку.

— Боже ж мій, давай якось разом. Хапай його за зап’я­стки.

Люк також опустився на коліна, нерішуче спробував упіймати новенького за руку, теж відсахнувся, а тоді постановив, що не хоче справити враження слинька перед тою з’явою в рожевому. Він ухопив малого за лікті й притис йому руки до боків. Люк навіть відчував, як у хлоп’яти б’ється серце, як воно скаче втричі швидше за норму.

Каліша нахилилася над хлопчиком, обхопила йому долонями обличчя і зазирнула в очі. Малий припинив верещати. Тепер чувся тільки звук його швидкого дихання. Він, мов зачарований, глянув на Калішу, і раптом Люк збагнув, що вона мала на увазі, коли казала, що він лізе їй у голову.

— Він ТП, так? Як ти.

Каліша кивнула.

— Тільки набагато сильніший за мене чи будь-якого іншого ТП, що перебули тут за мій час. Давай віднесемо його в мою кімнату.

— А мені можна з вами? — спитала Гелен.

— Як хочеш, золотце, — сказала Каліша. — Я певна, що Люкі в захваті від твого вигляду.

Гелен зашарілася.

— Мабуть, спершу перевдягнуся.

— Роби як знаєш, — мовила Каліша, а тоді звернулась до малого: — Як тебе звати?

— Ейвері. — Голос захрип від плачу й криків. — Ейвері Діксон.

— Я Каліша. Можеш звати мене Ша, як схочеш.

— Тільки не називай її молодчинкою, — додав Люк.

5

Кімната в Каліші виявилася такою дівчачою, що Люк навіть не очікував — враховуючи те, що дівчина полюбляла вставити міцне слівце. На ліжку лежало рожеве покривало, на подушках були мереживні тасьомки. А з комода на них спозирав Мартін Лютер Кінг у рамці.

Каліша помітила, що Люк дивиться на фотографію, і розсміялась.

— Нам намагаються зробити такі самі кімнати, як удома, але, мабуть, хтось там вирішив, що реальна фотка в мене на комоді — це трохи занадто, тож її поміняли.

— А хто в тебе там був?

— Елдрідж Клівер[51]. Чув про нього?

— Звісно. «Душа в льодах». Не читав, але збирався.

Каліша підвела вгору брови.

— Чуваче, ти стільки втратив.

Досі шморгаючи носом, Ейвері поліз на ліжко, та Каліша його вхопила і відтягнула назад — лагідно, але твердо.

— Нє-а, тільки не в мокрих штанцях.

Вона хотіла була їх стягнути, але Ейвері відступив і затулив долонями пах, мов захищався.

Каліша поглянула на Люка і стенула плечима. Люк так само стенув, а тоді сів навпочіпки перед Ейвері.

— Ти в якій кімнаті?

Ейвері тільки похитав головою.

— Ти двері лишив відчиненими?

Цього разу малий кивнув.

— Піду принесу тобі сухий одяг, — сказав Люк. — А ти побудеш тут із Калішею, окей?

Тепер хлопчик не кивав і не хитав головою. Він просто витріщився на Люка, знесилений і спантеличений, але хоч не витворяв більше ту повітряну сирену.

— Іди, — сказала Каліша. — Я, мабуть, зможу його заспокоїти.

У дверях з’явилася Гелен, тепер на ній були джинси, і вона застібала ґудзики на светрі.

— Йому полегшало?

— Трохи, — відповів Люк.

Він помітив стежку з крапель, що вели в напрямку кімнати, де вони з Морін міняли простирадла.

— А тих двох хлопців і не видно, — сказала Гелен. — Певно, сплять як мертві.

— Так і є, — мовила Каліша. — Іди з Люком, новенька. У нас тут із Ейвері взаємне думковиявлення.

6

— Малого звати Ейвері Діксон, — сказав Люк, коли вони з Гелен Сіммз зупинилися в дверях до кімнати, розташованої одразу за автоматом із льодом. Автомат тихо сам до себе торохкотів. — Йому десять. І не скажеш, правда?

Гелен подивилася на нього широко розплющеними очима.

— То ти таки ТП?

— Ні. — Люк окинув оком плакат із Томмі Піклзом і солдатиків на столі. — Я тут був із Морін. Вона одна з покоївок. Допомагав їй ліжка застеляти. Окрім білизни, кімната для нього була повністю готова.

Гелен гмикнула.

— Так ось ти хто — мазунчик.

Люк пригадав, як Тоні зацідив йому ляща, і загадався, чи чекає невдовзі така сама доля і Гелен.

— Ні, але Морін не така, як інші. Вона відповідає добром на добро.

— І довго ти вже тут, Люку?

— Одразу перед тобою прибув.

— То звідки ти знаєш, хто хороший, а хто — ні?

— Морін нормальна, ось і все. Допоможи мені з одягом.

Гелен прихопила з комоду штани і труси (не оминувши нагоди полазити по інших шухлядах), і вони рушили назад до кімнати Каліші. Дорогою Гелен спитала, чи проходив Люк якісь тести, про які розповідав їй Джордж. Люк сказав, що ні, але показав їй чип у вусі.

— Не опирайся. Я опирався й отримав ляпаса.

Гелен завмерла.

— Та йди ти!

Люк повернув голову, щоб показати щоку, де й досі виднілися два бліді синці від пальців Тоні.

— Мене ніхто не лупитиме, — сказала Гелен. — Це тео­рія, яку не варто перевіряти на практиці. — Вона вихнула своєю двоколірною копицею. — Вуха в мене вже проколоті, тож мала біда.

Каліша сиділа в себе на ліжку, а поруч із нею — Ейвері, дупцею на згорнених рушниках. Вона пригладжувала йому спітніле волосся. Малий дивився на неї замріяно, немов вона була принцесою Тіаною[52]. Гелен кинула одяг Люкові. Він не очікував і впустив на підлогу труси зі Спайдерменом у різних динамічних позах.

— Нема