Джордж Мартін - Буря Мечів

— Подейкують, ти убив одного з цих ходячих мерців, щоб урятувати життя лорду Мормонту,— мовив Станіс.— Можливо, це і твоя війна теж, лорде Сноу. Якщо ти мені допоможеш.

— Мій меч служить Нічній варті, ваша світлосте,— обережно відповів Джон Сноу.

Короля це не задовольнило. Скрипнувши зубами, Станіс сказав:

— Від тебе мені потрібно більше, ніж меч.

— Мілорде? — розгубився Джон.

— Мені потрібна Північ.

«Північ».

— Я... брат Роб був королем на Півночі...

— Твій брат Роб був законним лордом Вічнозиму. Якби він лишався вдома й виконував свої обов’язки, замість коронуватися й кидатися завойовувати приріччя, може, він і сьогодні був би живий. Але хай там уже як сталося... ти не Роб, так само як і я не Роберт.

Жорсткі слова розвіяли всю прихильність, яку Джон почав відчувати до Станіса.

— Я любив свого брата,— мовив він.

— Як і я — свого. Але вони — це вони, а ми — це ми. Я — єдиний законний король Вестеросу, і на півночі, і на півдні. А ти — байстрюк Неда Старка,— Станіс утупився в нього своїми синіми очима.— Тайвін Ланістер призначив Руза Болтона хранителем Півночі як винагороду за те, що той зрадив твого брата. По смерті Балона Грейджоя залізні гризуться між собою, але й досі тримають Кейлінський Рів, Пущанський Насип, Торенів Квадрат і більшість Скелястого узбережжя. Землі твого батька спливають кров’ю, а в мене бракує і сили, і часу загоїти ці рани. Тому мені потрібен лорд Вічнозиму. Лояльний лорд Вічнозиму.

«Він дивиться на мене»,— вражено збагнув Джон.

— Вічнозиму більше немає. Його спалив Теон Грейджой.

— Граніт спалити не так легко,— мовив Станіс.— Замок з часом можна відбудувати. Лорд — це не мури, це людина. Ваші північани мене не знають і підстав мене любити не мають, але мені потрібна вся їхня потуга в прийдешніх битвах. Мені потрібен син Едарда Старка, щоб поставити їх під мої прапори.

«Він хоче зробити мене лордом Вічнозиму». Шарпав вітер, а у Джона так паморочилось у голові, що здалося — зараз він злетить зі Стіни.

— Ваша світлосте,— сказав він.— Ви одне забуваєте. Я — Сноу, а не Старк.

— Це ти дещо забуваєш,— озвався король Станіс.

Мелісандра поклала теплу долоню Джонові на руку.

— Змахом руки король здатен стерти з людини пляму незаконнонародженості, лорде Сноу.

«Лорд Сноу». Так його прозвав сер Алісер Торн, глузуючи з його позашлюбного народження. Чимало братів підхопили прізвисько — хтось із любов’ю, хтось — аби дошкулити. Та зненацька це прізвисько зовсім по-новому зазвучало у Джонових вухах. Зазвучало... по-справжньому.

— Так,— мовив він невпевнено,— вже були випадки, щоб королі узаконювали байстрюків, але... Я ж усе-таки брат Нічної варти. Я навколішках перед серце-деревом дав обітницю, що не володітиму землями й не народжу дітей.

— Джоне,— нахилилася Мелісандра так близько, що відчувалося тепло її подиху.— Єдиний істинний бог — це Р’глор. Обітниця, дана дереву, варта не більше, ніж обітниця, дана черевикам. Відкрий своє серце та впусти в нього світло Царя. Спали всі ці віродерева та прийми Вічнозим як дар Царя світла.

Коли Джон був зовсім маленький — замалий, аби розуміти, що таке бути байстрюком,— він часто мріяв, що колись Вічнозим може належати йому. Подорослішавши, він почав соромитися тих мрій. Вічнозим перейде Робу і його синам, а якщо він помре бездітний, то Брану чи Рикону. Після них ідуть Санса з Арією. Навіть мріяти про це здавалося віроломністю, так наче Джон у душі зраджував їх, бажаючи їм смерті. «Я цього ніколи не прагнув,— думав він, стоячи перед синьооким королем і червоною жінкою.— Я любив Роба, любив їх усіх... Я ніколи не зичив їм лиха, але воно їх спіткало. І нині лишився я один». Йому досить було сказати одне слово — і він стане Джоном Старком і ніколи вже не буде Сноу. Досить було присягнути на вірність цьому королю — і Вічнозим належатиме йому. Досить було...

...знову зрадити свою обітницю.

І цього разу вже по-справжньому. Щоб отримати батьків замок, він має відвернутися від батькових богів.

Король Станіс задивився знову на північ, а його золотий плащ розмаявся за плечима.

— Можливо, я помилився в тобі, Джоне Сноу. Ми обидва знаємо, як кажуть про байстрюків. Можливо, тобі бракує батькової честі чи братової військової вправності. Але ти — зброя, дана мені Царем світла. Я відшукав тебе тут, як ти біля підніжжя Кулака відшукав пакунок з драконовим склом, і я з тебе скористаюся. Навіть Азор Агай не переміг у своїй війні самотужки. Я вбив тисячу дикунів, ще тисячу взяв у полон, решту розігнав, але ми обидва знаємо, що вони повернуться. Мелісандра бачила це в полум’ї. Отой Тормунд Грім-кулак, швидше за все, просто зараз збирає їх і планує нову атаку. А що більше ми одні одних виснажимо, то слабші будемо, коли нападе справжній ворог.

Джон і сам це розумів.

— Як скажете, ваша світлосте.

Він не розумів, куди хилить король.

— Поки твої брати сперечалися, хто має їх очолити, я розмовляв з Мансом Рейдером,— Станіс скреготнув зубами.— Упертий він і гоноровий. Він не лишає мені вибору, як тільки віддати його полум’ю. Але ми взяли й інших бранців, інших ватажків. Отого, що називається кістяним лордом, кількох кланових вождів, нового магнара Тенійського. Твоїм братам це не сподобається, так само як і лордам твого батька, але я маю намір пропустити дикунів через Стіну... тих, хто присягне на вірність, дасть слово не порушувати королівського миру й королівських законів і прийме Царя світла як свого бога. Навіть велетів, якщо оті їхні дебелі коліна здатні зігнутися. Їх я оселю в Дарі, коли видеру його з рук вашого нового лорда-командувача. Коли здіймаються холодні вітри, жити нам і помирати разом. Час укласти союз проти спільного ворога,— він глянув на Джона.— Ти згоден?

— Батько мріяв знову заселити Дар,— визнав Джон.— Вони з дядьком Бендженом неодноразово про це говорили.

«Щоправда, він не думав заселяти Дар дикунами... але ж він і не кочував з дикунами». Джон не дурив себе: дикуни будуть підданими непокірливими, а сусідами небезпечними. Але, якщо поставити руді коси Ігритти проти холодних блакитних очей блідавців, вибір зробити легко.

— Я згоден.

— Добре,— мовив король Станіс,— бо найкращий спосіб скріпити майбутній союз — це шлюб. Я збираюся одружити лорда