Брендон Сандерсон - Шлях королів. Хроніки Буресвітла

Великий князь кивнув:

— Почасти згоден з тобою. Але спершу нам варто порадитись. Далінаре, ми атакуємо не що-небудь, а саму Вежу!

Здавалось, його брала нетерплячка.

— Так, і що?

— Поглинь тебе Геєна, чоловіче! — визвірився Садеас. — Ти ж сам торочив мені, що нам треба знайти спосіб оточити істотні сили паршенді на якомусь плато. А Вежа для цього ідеально годиться. Вони завжди виставляють там чимале військо, і плато з двох боків неприступне.

Адолін мимоволі кивнув.

— Так, — промовив княжич. — Батьку, він має рацію. Якщо ми зуміємо затиснути їх та завдати нищівного удару…

Зазнавши великих втрат, паршенді зазвичай рятувалися втечею. У цьому й крилася одна з причин, чому війна настільки затяглася.

— Це може стати поворотним моментом кампанії, — наполягав Садеас, і його очі світилися. — За оцінками моїх хроністок, у них залишилося не більше двадцяти-тридцяти тисяч війська. Паршенді задіють там тисяч із десять — вони завжди так роблять. І якщо би нам вдалося загнати їх у глухий кут і перебити дощенту, ми практично підірвали б їхню спроможність продовжувати війну на Розколотих рівнинах.

— Батьку, це спрацює, — гаряче погодився Адолін. — І може виявитися саме тим, чого ми так довго чекали — чого ти чекав. Способом переламати хід кампанії, завдати паршенді таких утрат, від яких їм уже не оговтатись. Вони капітулюють!

— Нам потрібні війська, Далінаре, — мовив Садеас. — І що більше, то краще. Яку максимальну кількість солдатів ти зміг би вивести на поле бою?

— Ось так, по тривозі? — засумнівався Холін. — Ну, тисяч вісім.

— Цього має вистачити, — сказав той. — Мені вдалося мобілізувати близько семи. Ми візьмемо з собою їх усіх. Веди свої вісім тисяч до мене в табір, а там прихопимо кожнісіньку з моїх мостонавідних команд і виступимо разом. Паршенді дістануться туди першими — цього не уникнути, коли йдеться про плато, яке настільки близько від їхнього боку Рівнин, — але якщо в нас вийде поквапитись, ми зможемо їх там затиснути. І тоді вони побачать, на що здатна справжня алетійська армія!

— Я не ризикуватиму життями твоїх мостонавідників, Садеасе, — уперся Далінар. — Не знаю, чи можу погодитися на повністю зведену вилазку.

— От іще, — відмахнувся той. — У мене розроблений інноваційний метод мостонаведення, який і близько не вартує стількох життів. Утрати серед обслуги впали практично до нуля.

— Справді? — здивувався Холін. — Це завдяки тим хлопцям з обладунками? І що ж змусило тебе передумати?

Садеас знизав плечима.

— Напевно, до мене нарешті доходять твої повчання. Так чи інак, а нам чимшвидше треба висуватися. Обом. Коли в них аж стільки бійців, я не можу ризикувати, вступаючи з ними в зіткнення й чекаючи, доки ти мене наздоженеш. Нам треба вирушати туди разом і напасти, якомога тісніше взаємодіючи. Якщо ти й досі сумніваєшся щодо мостонавідників, я можу атакувати першим і захопити плацдарм, а тоді дам тобі переправитися, не ризикуючи життями обслуги.

Далінар, здавалось, замислився.

«Ну ж бо, батьку, — подумки вмовляв Адолін. — Ти стільки чекав нагоди як слід ударити по паршенді. Ось вона й трапилася!»

— Гаразд, — сказав Далінар. — Сину, пошли вістових із наказом привести в бойову готовність Четверту та Восьму дивізії. І підготуй людей до форсованого маршу. Час покласти край цій війні.

65

Вежа

«Я бачу їх. Вони — скелі. Мстиві духи з червоними очима». — Кекакес, 1173, 8 секунд до смерті. Зразок отриманий від темноокої юнки п’ятнадцяти років. За словами знайомих, досліджувана з дитинства характеризувалася психічною нестабільністю.

Через кілька годин Далінар із Садеасом стояли на верхів’ї скельної формації, з якої було чудово видно Вежу. Їм випав тривалий, непростий перехід. Оспорюване плато лежало далеко на сході, у межах крайньої зони досяжності їхніх ударів. Висуватися на віддаленіші плоскогір’я не було сенсу: паршенді могли дістатися туди настільки швидко, що встигали здобути яхонтосерце й відступити ще до того, як прибували алеті. Інколи таке траплялося й на самій Вежі.

Далінар прочісував її поглядом.

— Бачу, — сказав він, тицяючи пальцем. — Вони ще не дістали яхонтосерця!

Купка паршенді кільцем оточила хризаліду й гамселила по ній. Однак її оболонка за твердістю не поступалася каменю. Й усе ще трималася.

— Ти маєш радіти з того, що користуєшся моїми мостами, старий друзяко, — Садеас прикрив очі від сонця щитком латної рукавиці. — Тутешні розколини заширокі — Сколкозбройному навряд чи перестрибнути їх.

Холін кивнув. Вежа виглядала гігантською: навіть її величезний розмір на мапах не давав про неї правильного уявлення. На відміну від інших плато, Вежа не була пласка, а натомість мала форму пологого клина, що опускався в західному напрямку, виставивши назустріч бурям широкий фасад стрімчаків. Дістатися туди зі сходу чи півдня було неможливо: схили були надто стрімкі, а провалля — надто широке. Лише три суміжні плато, що тяглися вздовж західного й південно-західного боків, могли правити за райони зосередження сил перед штурмом.

Прірви, що розділяли їх, здавалися напрочуд широкими: довжини мостів заледве ставало, щоб з’єднати протилежні краї. Тож саме на цих прилеглих плоскогір’ях і зібралися солдати в синьому чи червоному — тисячі й тисячі, по одному кольору на плато. Сукупно вони утворювали найчисленнішу армію, виставлену проти паршенді, яку коли-небудь бачив Далінар.

Чисельність супротивника також була не меншою, ніж очікувалось: щонайменше десять тисяч ворожих воїнів шикувалися в стрій. На них чекала великомасштабна битва — саме така, на яку й сподівався Холін, розмірковуючи про можливість кинути колосальну кількість алеті проти значних сил паршенді.

Це міг бути саме він — поворотний момент у війні. «Варто перемогти сьогодні, й усе зміниться».

Тримаючи шолом під пахвою, Далінар і собі затулив очі від сонця. Він задоволено відзначив, що загони розвідників Садеаса переправлялися на прилеглі плато, звідки могли пильнувати, чи не підходять ворожі підкріплення. Сам по собі той факт, що паршенді з самого початку виставили стільки війська, зовсім не означав, що інші сили супротивника не чекали слушного моменту, щоб атакувати алеті у фланг. Та їм більше не заскочити союзників зненацька.

— Приєднуйся до мене, — вмовляв Садеас. — Давай нападемо разом! Єдиним величним штурмовим валом — із сорока настилів водночас!

Далінар опустив очі на мостонавідні команди.